Безмовні сцени, хрускіт деревини, і ти наодинці з апокаліптичними картинами війни. Такими запам’яталися перші відчуття у той ще докарантинний час київської кінопрем’єри воєнної  драми «1917» від британського режисера Сема Мендеса. Інтригою очікування знайомства з фільмом, бюджет якого – 90 млн. американських «вічнозелених», були десять оскарівських номінацій, серед яких «Найкращий фільм року», «Найкраща режисура», «Найкращий оригінальний сценарій», «Найкраща операторська робота»…

Перед сеансом спілкуємося, гадаємо про сюжет. Зал потроху залюднюється і ми розглядаємо публіку, намагаємося вловити чужі емоції. Одразу помітні кіномани: пристрасно обговорюють акторів, очікування від нової стрічки та попередні роботи режисера.

Уже на перших кадрах зал тамує дихання: є від чого.

… Коротка оповідь одного дня. Одного епізоду Першої світової війни. Історія виконання одного наказу. Двоє британських вояків, капрали Вільям Скофілд і Томас Блейк отримують завдання, яке практично неможливо виконати – якнайшвидше перетнути величезну смугу фронту, десь щойно залишену противником, а десь йому все ще підконтрольну, і передати наказ своєму авангарду. Якщо команда надійде вчасно, почнеться потужний наступ. Але вже достеменно відомо: ворог підготував атакувальникам смертельну пастку. Щоб зберегти життя півтори тисячі солдатів, Скофілд і Блейк повинні діяти блискавично, чудово розуміючи, що для них це може стати останньою бойовою операцією в житті.

«1917» – вінець операторської роботи, справді унікальної. Фільм знято одним величезним кадром, в якому глядач наче весь час поруч з головними героями. Занурюючись у жахітний вир бойовиська, ховаючись під шквалом вогню в окопах, відчуваючи реальний страх. І таким чином усім єством сприймаючи як своє всю надскладну гаму відчуттів головних героїв – від доброти і вірності до панічного страху і смертельної втоми.

Для Сема Мендеса фільм «1917» – особистий, а в чомусь і унікальний проєкт. Особистий, бо в основу сценарію лягли розповіді його дідуся, котрий пройшов цю війну юнаком. А унікальний тому, що режисер вперше створив сценарій для власного фільму.

… На екрані  фінальні титри. Глядач зарухався до виходу. У багатьох особливо вразливих вологі очі, хтось понурий, замислений. Кінознаї з незмінною жвавістю тут-таки діляться першими враженнями, обговорюють роботу оператора, гру акторів…

Безліч питань засіли болючою скабкою. Про що людина думає, коли смерть суне за нею по п’ятах? Кого хоче побачити в останню мить? І чого варте життя солдата на війні?..