62 і дзеркальні 26

Вісім років тому, за даними  Центру Разумкова, захищати Україну на випадок війни з гіпотетичним ворогом збиралися 62,8% жителів Сходу. Зараз, у розпал російської агресії, за опитуваннями групи «Рейтинг», стати на збройний захист готові 26% жителів східних областей .

Певно, що тенденцію на значне зниження патріотизму можна пояснюватися різною вибіркою, методами опитувань та обробки результатів. Проте зрозуміло, що уявний ворог і невисока ймовірність війни додавали запалу відповідям респондентів. До того ж Росія у мешканців східних областей ніяк не перетиналася з образом агресора через багаторічне навіювання «братерських  стосунків». Відтак українці здалеку показували кулака міфічному ворогу, що ховався в імлі пропаганди.

Тепер московські війська шматують Україну, а чимало із тих 62,8% жителів Сходу, які збиралися дати відсіч супостату, тепер передумали. Чому?

По-перше, родинні і дружні стосунки із росіянами таки ще даються взнаки, по-друге – багато хто дослухається телевізора. Проте повніший перелік причин включатиме і непереконливість соціально-економічного розвитку України, і казнокрадство та шахрайство у війську, і корупцію та політичні чвари на національному Олімпі. Тому чимало із потенційних захисників захищає насамперед себе фразою: «А за кого/що воювати?»

Водночас в опитуваннях та за іншими даними спостерігаємо вкрай важливу позитивну динаміку, що принаймні притлумлює песимізм попередніх висновків. Газета «Народна армія» повідомляє: за кількістю призовників-контрактників у 2016 році Харківщина посіла друге місце серед регіонів України, поступаючись лише Дніпропетровщині.  Область дала 3300 вояків, що дорівнює загальній кількості за 11 років. Правда, у Львівському обласному військкоматі стверджують, що разом із Житомирською областю саме вони на першому-другому місці. Але абсолютних цифр не називають, тож припускаємо: йдеться про співвідношення призовників до зальної кількості населення. У Львівській області, звісно, менше мешканців, ніж у Харківській.

Якщо не брати до уваги львівську активність, а зупинитися на харківській, все одно отримуємо подвійні враження: кількість патріотично налаштованих громадян, які готові воювати за свої землі, там зменшується, але водночас контрактників більшає… Логіка ставить питання руба: хіба у контрактники йдуть не через готовність захищати? Причина, можливо, і в тому, що завдяки збільшенню зарплат військовим люди відчули посилення державної уваги до проблем оборони, а відтак – і до суспільства в цілому.  А це теж одна із мотивацій ризикувати своїм життям і здоров’ям.

Чому таку увагу приділяємо настроям у східних областях? Бо саме їхні мешканці на передовій у війні з ворогом. Автор цих рядків 2014 року спробував змінити цивільний одяг на військовий однострій. Зателефонував на «гарячу  лінію» Міноборони. Відповідь: «Зверніться до військкомату». Пішов в один із столичних військкоматів. Відповідь: «Чекайте у коридорі». Після тривалого даремного очікування просто пішов. Звернувся в райвійськкомат на рідній Харківщині, щоб стати на облік. Відповідь: «Сьогодні неприйомний день». Прийшов у прийомний. Питають: «С какой целью ви хотітє стать на учьот?» І це коли в країні війна! Взяли на облік. Не пройшов медкомісію. Записали в загін територіальної оборони.

На військових зборах у Лозовій побачив і патріотів, і тих, про кого написав раніше,  – носіїв самозаспокійливих аргументів, що немає кого/чого захищати. А ще суворий спокій багатьох східняків можна пояснити самозапевненнями, що вони візьмуть зброю до рук тоді, коли вража сила підійде до їхніх домівок. А зараз, мовляв, поспішати нічого. У нас же не війна – АТО.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company