Настає  пора, коли подих зими відчуваєтьсяс задовго до того, як впаде перша сніжинка. Повітря прозорішає, а  теплі запахи осені  лише згадуються. У такий вечір іду на зустріч з музикою – нехай зігріває вона. Чекає джазова моновистава про легендарного  піаніста Новеченто у  виконанні відомого українського джазмена, людини-оркестра Майка Кауфман-Портнікова. Усе дійство – це нерозривний синтез авторських та відомих  джазових композицій, цікавих літературних оповідок  та яскравого відеоряду.

На кораблі, що прибув до Америки, виявили покинутого емігрантами новонародженого хлопчика. Його назвали Новеченто або Тисяча дев’ятсотий, на честь року народження. І йому судилося прожити життя на судні, у товаристві океану і… рояля.

…Перед виставою спілкуюся з  маестро Майком  Кауфман-Портніковим.

–  Моновиставу створено за мотивами п’єси італійського письменника  Алессандро Барікко. Ми з ним стрічалися, і він дав дозвіл на авторське трактування його твору. А коли  дізнався, що я режисер, актор, піаніст, композитор, то поцікавився: «А ти часом не божевільний?» Я підтвердив, звісно (сміється). І він погодився на моє бачення історії піаніста Новеченто. Про цю історію знято фільм, є вистави, де грають оркестри, але у цій постановці я один на сцені. Як Новеченто на кораблі. У кожного з вас бувають моменти, коли хочеться побути наодинці із собою, правда?

–  Хочете сказати, що Ви схожі зі своїм героєм?

– Хочу сказати, що наше життя вміщується в оці 88 клавіш. Як і Новеченто, я граю музику, яку відчуваю. Музика в чомусь співзвучна глядачам, щось вони інтерпретують «під себе». Не знаю в чому мій секрет. Можливо, тут працює магія звуків. Інколи вона виходить за межі театралізованого дійства. Трапляється, що людина, емоції якої тобі вдається зіграти,  відчуває до виконавця цілковиту близькість…

– Як же відчути, що Ви «граєте», наприклад, мене?

– Гладач у залі це обов’язкового відчуває. Трапляється, я навмисне  дивлюся на когось.. У кіно ми бачимо переживання  героїв завдяки камері – вона передає кожен порух на обличчі, кожен жест. В театрі складніше. Тим більше, що мої герої в залі і складно стати для всіх кінокамерою…