… А давцеві – клятьби правцеві

Почитав оце, як у моєму рідному Тернополі невідомий добрий чоловік заніс на лікування чужої дитини 100 тисяч доларів, попрощався і мовчки пішов собі, не відгукнувшись на запитання «Хто ви?»

І правильно зробив. До щедрості та благородства той чоловік іще й мудрий. Назвався б – лиха набрався б.

У нас жертвувати для загального добра – собі ж на кару. Не я стверджую – цим і Франко обурювався, і Чикаленко гірко досадував.

У нас чим більше жертвуєш, тим дужче тебе ганять, тим нищівніше шпетять і ненавистю виїдають. Це звіддавна, з царства Баби Палажки…

«Бачте, яка свята та божа, паляничку дала. А в самої оно стіл од кобас угинається». Таке за дрімучого старосвіття, у якому «сусіди лихі – вороги тяжкі».

А нині? «Дивіться-но, дало, курва, мільйони…  А сам на мільярдах сидить і масно втирається. На нарабованому, канєшно. З наших жилоньок виссаному. От баррррига…» І смашним плювком об землю, куповану «рошенівську» карамельку до щоки притиснувши, щоб, бува, і нею долу не стрілити: моє ж…

І виходить так, що хтось із кревняків «золотого тельця» на закон, який би йому пельку неситу трохи вшив, усіх своїх вопарламентарених дворових псів спуска на шматування, – то йому як з качура вода; хтось грошвою офшори придушив, а за якусь тисячу пожертви для «етой страни» швидше вересом удавиться чи у своїй лаврі вітри пустить, – той свята цяця; хтось у казино мільйони з перепроданих футболістів спускає, хтось карпатські ліси досікає, – «парінь года», кум Кремлю і сват міністрів; хтось, замість того щоб свою золоту «руку дающу» демонструвати, а платню президентську медикам віддати, демонструє пісну дулю в кишені і голівоньку бідную, що вечірнії казанія нації харамаркає,  – той «наше всьо», державець і «бубочка».

А давцеві – клятьби правцеві.

«О роде суєтний…»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company