Людина мистецтва, ворог радянської системи, натхненник України… На презентації книжки Миколи Кагарлицького «Україна, батьку, в нас одна» сказали багато, а найкраще і найточніше – його друзі, ті, що йшли з ним вибоїстою стежкою життя.

–   Микола був наївною людиною, але вмів пробивати казенні стіни, –  охарактеризував свого колегу лауреат Шевченківської премії Михайло Слабошпицький. У видавництві «Ярославів вал», яке він очолює,  і вийшов цей колективний літературний пам’ятник майстрові слова. Крім спогадів друзів, тут уперше побачив світ твір, над яким Микола Кагарлицький працював до останніх земних днів, – повість про батька, учасника повстанського загону отамана Зеленого, що у двадцятих роках обороняв селян  Київщини від мародерів-комуністів. 1937 року, коли народився Микола, його батька Феодосія, який уперто не вступав до колгоспу, репресували –  як «ворога народу». Та й самого письменника згодом занесли до списку неблагонадійних із негласною забороною друкувати.

У презентованої книжки, за словами Михайла Слабошпицького, «дві няньки», а точніше два крила: дружина Миколи Феодосійовича Ольга Кагарлицька та письменник Олександр Шугай,  які зробили все, щоб це видання з’явилося в усій своїй ошатності. Його доповнюють унікальні світлини із сімейного архіву, а зі спогадів довідуємося про духовного дисидента радянської системи, великого українського трударя і правдоборця, автора понад трьохсот художніх праць про діячів  літератури, мистецтва, циклу досліджень «Генієм Шевченка опромінені», книжок про Катерину Білокур, Михайла Донця, Оксану Петрусенко… Друзі знають, чому його так вабило мистецтво, –  у дитинстві Микола мріяв стати співаком.

– Його називали двигуном української культури, – каже відома радіоведуча,  заслужена журналістка  України  Емма Бабчук. – Ми думали, що цей двигун вічний… 

Велелюдний зал Національно музею літератури, де відбувалася презентація,  дружно підтримав пропозицію, з якою вже кілька років інтелігенція, громадські організації наполегливо стукають у столичні владні кабінети: назвати одну з вулиць київської Оболоні, де мешкав Микола Кагарлицький, його іменем.

… У  пам’ять  про славного сина України співали легендарні  Ніна Матвієнко та етнографічний хор «Гомін» імені Леопольда Ященка, побратима Миколи Кагарлицького. А коли залунав гімн січових стрільців «Ой, у лузі червона калина похилилася», присутні хором відгукнулися: «А ми тую червону калину підіймемо!».