Агроосвіта: без ниви не вижити

З Миколою Тарканом, директором Липковатівського аграрного коледжу, що у Нововодолазькому районі Харківщини, познайомив випадок. Виробники органічної сільськогосподарської продукції влаштували у фойє Верховної Ради імпровізовану виставку: були на тій експозиції м’ясні й молочні смаколики, соки, мед і варення, олії, крупи, борошно і ще всякого доброго харчу – на розлоге ситне застілля.

Вряди-годи заходили поодинокі депутати, снували здовж рядів, десь на мить затримувалися, щось дегустували, з кимось перекидалися кількома словами, охоче позували перед об’єктивами, виголошували на телекамери спічі про підтримку вітчизняного товаровиробника і сповнені почуття виконаного обов’язку та печаті тяжких клопотів на обличчях спішили на вихід. А при стендах, за столами зі зразками викоханої здорової продукції, з буклетами, з дегустаційними нарізками і пробниками-каламарчиками соромливо нітився, почуваючись тимчасовим гостем, той-таки рідний виробник. Залюблений нашими турботливими політиками – далі нікуди.

До одного такого стенду з-поміж багатьох і підвів мене помічний поводир випадок – прямісінько на потиск руки Миколи Таркана. Стояв він біля столу, рясно заставленого акуратними фірмовими паперовими пакуночками з фасованими органічними крупами. Не пишаючись здобутим, як це і належить істинному годувальнику, керівникові підприємства, що виставило на шановану громаду свої, власними силами вирощені і виготовлені здорові, життєво необхідні, конкурентоспроможні навіть на європейському ринку харчі. Стояв з видом винуватця, в чиїх очах прочитувалося одне-єдине слово-скрик: «Дістало!»

Та й як тут криком не кричати, коли оту органічну круп’яну продукцію, що нею допіру так милувалися шановані відвідувачі парламентської виставки, липковатівські учгоспівці вирощують заледве не контрабандно? Ні, не в якихось там офшорах-закордонах, а на справіку своїй, рідній, доглянутій і випещеній ниві. Яка проте з чиєїсь волі чи з чийогось пожадання в одну мить стала чужою. За звичною у наш час «моделлю» землекористування: «Було ваше – стало наше».

Липковатівський аграрний коледж – чи не найстаріший в Україні. Історія його бере початки ще, як писав класик гумору, «до історичного матеріалізму». Іншими словами, ще задовго до жовтневого перевороту 1917 року і навіть до лютневої революції, яка, як відомо, поклала край «августійшому» правлінню «царя-батюшки Миколи кривавого». Втім до генеалогічного дерева Липковатівського коледжу царська родина, виявляється, має заледве не прямий стосунок. Бо якби восени 1888 року імператорський потяг з «государем» Олександром ІІІ та його сімейством  не потрапив у цих краях в аварію, якби не заснували тут опісля чоловічий монастир з широким родючим ланом доокола – на подяку Богові за те, що забравши в цій катастрофі багато життів, усе ж зберіг усі до єдиної «августєйші» особи,  – очевидно, Товариство опікування безпритульними не відкрило б на початках нового століття Липковатівську нижчу сільськогосподарську школу І розряду – для дітей загиблих залізничників. І хтозна чи й радянська влада здогадалася б утворити саме на цих родючих ланах сільськогосподарський технікум.

Від Радянської України агроколеджу дісталося у спадок попри приміщення, навчальну та господарську базу ще й 3600 гектарів ріллі, якою в далекі 50-ті збагатили тодішній технікум, приєднавши до нього два радгоспи. Скріпивши тоді це багатство гербовим актом на довічне землеволодіння. Але канув у Лету СРСР, з’явилася незалежна Україна,  радгосп-технікум став коледжем, і його учбове господарство, долаючи всі економічні й фінансові негаразди, пов’язані з не завжди продуманими реформуваннями аграрного сектору та профтехосвіти, рятувалося здебільшого землею. Проте, як справжні господарі-хлібороби,  й віддячувало рідній ниві щирою турботою. Навіть нинішня «Вікіпедія» пише, що за  висновком Харківського обласного державного центру «Облдержродючість» на полях коледжу понад 40 видів ґрунтів. 70 відсотків його учбових нив має  високий, а решта – підвищений вміст гумусу. І високу біологічну активність. До того ж ані найменших слідів пестицидів та радіонуклідів. Іншими словами, забула тамтешня земля і про осоружні мінеральні добрива, і про агресивні хімічні засоби захисту рослин. Сімнадцять років коледж практикував повноцінне органічне рослинництво. Й удостоївся заслуженої честі бути вписаним в офіційний довідник сертифікованих підприємств «Україна органічна». Одинаком серед навчальних закладів. А місцевий учгосп зрештою став єдиним в області. Навчальним полігоном для всіх майбутніх фахівців землеробства. Сюди відряджають на практику своїх студентів два харківські університети, академія, технікуми. Навіть індустріально-педагогічний.

ДиректорВтім так було. Донедавна. До 2014 року. А тоді в один момент навчальні сільгоспугіддя коледжу в його багаторічного власника відібрали. Всі 3600 гектарів.

– Кому ж приглянулися ваші ниви, Миколо Петровичу?

– Ми не знаємо кому. Зате знаємо хто віддав. Колишнє Держземагентство України. Безапеляційно і в авральному темпі. З порушенням усіх законів.  Можу так казати, бо маю на руках висновок комісії Адміністрації Президента. Ось що посвідчує документ за підписом Юрія Заставного, заступника голови Держсільгоспінспекції, чиї представники також входили до цієї комісії: «Органами Держземагентства у Харківській області… з порушенням вимог земельного законодавства видані накази щодо розпорядження вказаними землями та погоджено документацію із землеустрою щодо відведення вказаних земель у власність (оренду) фізичним особам, а кадастровими реєстраторами територіального органу Держземагентства з порушенням вимог земельного законодавства здійснено реєстрацію земельних ділянок та внесено відомості до Державного земельного кадастру».

– Але ж навіть така авторитетна комісія не може підміняти в правовій оцінці рішення суду.

– Маємо понад десяток виграних справ у судах усіх рівнів. Але руху немає. У нас на руках рішення Вищого адмінсуду, який затвердив рішення апеляційного суду на нашу користь, щоб повернути землю нам. Державна виконавча служба шле листи, тричі штрафує Нововодолазький районний відділ Держгеокадастру, та що з того? Уже й кримінальне провадження завели, але справа 2 роки маринується. Оце й сьогодні, коли ми з вами розмовляємо, наші на суді – збився, чи то п’ятнадцятому, чи шістнадцятому за рахунком.

– Як починалася ця сумна історія?

– Ми отримали вказівку з Мінагрополітики перереєструвати право власності на землю. Мали, звісно, державні акти, але радянського зразка. І відповідні рішення були місцевої влади. Дали дозвіл, інститут виготовив технічну документацію, нашим полям присвоїли кадастрові номери. І ми в 2010 році передали документи на держреєстрацію, заплативши 29 тисяч гривень. Три роки технічну документацію нам не реєстрували. Пояснювали різне: то накладаються межі, то неправильно визначено кадастровий номер, то не збігаються площі на цілих 0,029 відсотка. Тобто знаходили причини, які, до речі, від нас не залежали. Три роки футболили документи від державного землевпорядного інституту до нас… А в 2014 році раптом довідуємося: земля наша  – вже не наша. Тоді ж таки восени на наші поля нагодилися чужі трактори – сіяти. Почали розбиратися і виявилося: частину нашої землі вже орендує двоє фермерів. Один з Полтавщини. Отримали на 49 років. А решту 1100 гектарів учбових масивів чиновники розподілили для ведення особистих селянських господарств 525 чоловікам – з Чернігівщини, Сумщини, Рівненщини і ще трьох областей.

– Але навіщо селянам з Рівненщини земля для ОСГ в іншому кінці країни, аж ген, на Харківщині?

– Це питання до правоохоронних органів. Хоча за цими фактами вже заведено 5 кримінальних проваджень.

– Ви, очевидно, мали зустрічі з керівництвом районного відділу Держгеокадастру. Що там почули?

– Вони пояснюють, що ініціювали вилучення у нас землі у відповідь на результати прокурорської перевірки стану оформлення земельних ділянок в районі. Було колись рішення обласної прокуратури, в якому, зокрема, констатувалося, що на території Бірківської селищної ради, де наш учгосп, є землевласники, які ще не оформили свої земельні масиви. Там не називали наш коледж. І в рішення вписали прохання – завважте, не вимогу, а саме прохання – навести лад у цій справі. Втім у тодішньому райвідділі Держземагентства відреагували на це рішення так, наче чекали на нього як на манну небесну: миттєво, не поставивши нас до відома, без дозволу Мінагропролітики перевели наші поля з категорії «наука і освіта» у категорію «вільні». Й одразу заповзялися їх роздавати.

Коли ми подали позов до апеляційного суду, обласна прокуратура підтримала нас, визнавши те своє рішення юридично нікчемним, наголосивши, що начальник райземвідділу вчинила ці дії «на свій власний розсуд».

Але спритники вже розкрутили махових земельного переділу. І нині маємо те, що маємо.

Фермери порядкують на «своїх» орендованих землях, вже вносять повним ходом хімію, тому ці поля фактично пропали для органічного землеробства. Мають своїх церберів. Спершу приїжджали охоронні фірми, вияснити що тут за ситуація. Зізналися, що «отримали замовлення» на нас. Я їм виклав усю документацію. Вони переглянули, подякували, поїхали і більше у нас не появляються. Бо це люді честі. Тепер з’явилися організовані групи нібито колишніх учасників АТО. Наїжджають з ланцюгами, блокують наші трактори. Кажуть, фермери пообіцяли віддати їм 400 гектарів. Не відаю, як фермер може роздавати не свою власність. Але ці хлопці повелися на обіцянки. Прикро: наш коледж з перших днів допомагав воїнам АТО і продуктами, й оснащенням. Тепер маємо за це таку дяку.

Ми не просимо розпаювати землю. Ми хочемо, щоб вона повернулася як учбові дослідні поля стодвадцятирічного державного коледжу. Бо це окрім навчальної бази, єдиної на всю область, ще й 250 робочих місць. За більш ніж два десятиліття держава не дала нам ані копійки – ні на ремонт, ні на книжки та технічне обладнання, ні на забезпечення гуртожитків, де нині, зокрема, мешкає три десятки дітей-сиріт. Нас годують наші ниви: з урожаю ремонтуємо дахи, купуємо оснащення, харчуємо дітей, оновлюємо машино-тракторний парк.

Сьогодні наш коледж веде всі соціальні програми на селі. Водогін, вивезення сміття – це наш клопіт. Свого часу згідно з указом президента Ющенка у нас забрали котельню, відомчі житлові будинки, очисні споруди. Передали на баланс сільської ради. Воно, звісно, полегшення коледжу. Але ж нині котельна розвалена, очисні не працюють, а багатоквартирні будинки фактично безгоспні. Ніхто цими об’єктами відтоді так не займався. Проте водогін і вивезення сміття я категорично не віддав. Пережив тоді такі наїзди, сам голова обладміністрації приїжджав розбиратися.

– То на якій же землі вирощуєте оту продукцію, яку оце виставили на оглядини народних депутатів?

– Нині на свій страх і ризик обсіваємо оту частину наших земель, яку чиновники виділили під ОСГ. Нових власників, ясна річ, тут не буває. Але нема жодної гарантії, що вони не з’являться на жнива. У них єдиний представник, юрист, який має від усіх доручення на управління цими наділами. Схоже, це велика оборудка, за якою стоїть хтось дуже впливовий і грошовитий. Чекають чи то ринку, чи можливості перепродати право оренди на 49 років. І тоді кінці у воду. Схоже на те.

Загроза рейдерського захоплення нашого врожаю справді велика. Сьогодні наша справа нидіє у Вищому спеціалізованому суді. Її прийняли до розгляду, призупинивши рішення всіх попередніх суддів, які були на нашу користь. А це означає, що завтра відповідачі, користуючись цим, нагодяться жнивувати те, що ми виростили. Дванадцять народних депутатів підписали звернення до голови Вищого спеціалізованого суду. А тим часом два місяці не призначають судові засідання: хтось у відпустці, хтось на лікарняному. А це нарешті обидва судді взяли та й написали заяви на пенсію. Отакі-то кола пекла.

-Василь ПИНДУСДо нашої розмови долучився  Василь Пиндус, директор Іллінецького аграрного коледжу Вінницької області:

– Ми добре знаємо це пекло, самі 5 років тому пережили земельне рейдерство, але, слава Богу, відбилися. Виїжджали усім колективом на акцію під Кабінет міністрів. Відвоювали 770 гектарів. Але таке нині скрізь і всюди. І, схоже, організовують ці оборудки чиновники високого рівня.

Весь світ наповнює бюджет за рахунок середнього і дрібного товаровиробника. Чому б людям сьогодні не дати роботи? Нашим випускникам нікуди йти. Агрохолдинги взяли десяток на 100 тисяч гектарів землі, а решті куди діватися? Так от органічне виробництво – це теж один із шляхів, коли люди можуть самі собі дати раду, зорганізуватися, заснувати кооперативи – виживати, створювати робочі місця для себе та інших.

– Чи допустить великий агробізнес таку підприємницьку самоорганізацію?

– Та ні, упиратиметься з усіх сил. Не даватиме розвиватися. Агрохолдинги – не найкраща перспектива розвитку сільського господарства. Звісно, вони мають право на життя, але повинно бути законне місце і для середнього та малого товаровиробника. А поки що середній клас, середній бізнес на селі фактично знищується.

Та й професійно-технічна освіта під загрозою. Систему радгоспів-технікумів було продумано не дурними людьми. І ті, хто пройшов через радгосп-технікум, наші випускники, а їх понад  25 тисяч, – вони сьогодні працюють у різних ділянках і на різних щаблях аграрного сектору: агрономи, зоотехніки…

А сьогодні кажуть: технікумів не треба. З’єднати з училищами, перевести на місцеві бюджети… Хіба це реформа освіти? 46 відсотків у програмі навчання – практична підготовка. Якщо агроном – то він має вчитися і біля сівалки: знати глибину загортання, норми висіву, сорти і так далі. Якщо зоотехнік – його навчальна лабораторія і на фермі. Ми для цього тримаємо дійне стадо. Воно великого прибутку не дає: доїмо 4 – 4,5 тис. літрів молока на корову. Але головне не в надоях. Головне, що готуємо зоотехніка, який добре знає, як до тієї корови підійти.

– Василю Васильовичу, а що ваш коледж значить для району, для місцевої громади?

– Без перебільшення це нині життя району. Хто б не приїжджав, яка б делегація – ведуть до нас. Бо тут – культурний центр, художня самодіяльність, спортивна база…  А сьогодні кажуть, що цього не треба. Держава нам виділяє у рік 11 мільйонів гривень. На 75 відсотків стипендії, на зарплату і 30-40 відсотків – на комунальні платежі. Решту найнеобхіднішого дають оці наші 770 гектарів землі. Маємо 28 гектарів саду. Ділянки гібридизації соняшнику, виробляємо також насіння кукурудзи і деяких кормових культур. Тож добуваємо з цих масивів 16,5 мільйона гривень обороту. З них при рівні рентабельності 25 відсотків маємо 4,5-5мільйонів гривень для того, щоб купити трактор, сівалку відремонтувати дах гуртожитку, модернізувати комп’ютерний клас чи котельню. До слова, 2 роки тому переоснастили нашу котельню на опалення дровами. Почистили свої лісосмуги, є своє паливо. І за цей час зекономили 1,6 мільйона державних грошей. Але для того, щоб це зробити, треба стартовий капітал.  А він – в урожаї на наших полях.

Щороку ми тільки у Пенсійний фонд відраховуємо 1,8 мільйона гривень. А загалом сплачуємо до 5 мільйонів гривень податків, левова частка яких осідає в місцевому бюджеті. А ще ж 7,5 мільйона – фонд зарплати. Вся ця грошова маса теж практично осідає в нашому районі. Коли у нас канікули, місцевим підприємцям сутужно, відразу падає купівельний попит: це ж 1000 студентів і 250 працівників!

Якщо поля у нас відберуть, коледж приречений, бо ми не готуємо ані юристів, ні економістів, ні інші «хлібні» професії. Готуємо зоотехніків, агрономів, лісівників. Це те, що не дає приварку в касу. Вчаться у нас селянські діти, переважно з малозабезпечених родин, діти-сироти. Без ниви не виживемо.

– Ми теж. Однозначно, – підхопив думку свого вінницького колеги Микола Таркан.

Від редакції:

Готуючи матеріал до друку, мали намір оприлюднити позицію Євгенії Вороніної, начальника відділу Держгеокадастру у Нововодолазькому районі. Тим паче, що, за словами Миколи Таркана, у часи згаданого земельного переділу вона й очолювала райвідділ Держземагентства.

Телефонували у відділ, але звідти нам повідомили, що начальник «десь у селах». Залишили наші контакти, попросили підлеглих Євгенії Василівни передати їй наше настійне прохання зателефонувати.

Не озвалася.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company