Ах, як цинічно…

Згоріла хата топчиновниці… Згоріла і згоріла: однією більше, однією менше… Всі ж, хто з цього приводу обурюється недавнім «чорним гумором», забувають: інформаційні потоки завжди хтось регулює, скеровує, зокрема і в соціальних мережах.

Ах, як цинічно…
Діти, ніколи не насміхайтеся з чужого лиха!

Чому ж нікому так не болить втрата останнього житла десятками українців? Маю на увазі сюжет у ТСН (ой Боже, я й забув, що це ж «зловорожий канал»!) про зруйновані будинки в Ічнянському районі – від вибухів на складах зброї. Там люди втратили єдині домівки, з якими багато хто зріднився не в одному поколінні. Однак, і досі частина з них не отримала обіцяної державою компенсації. Виділені саме для них державні кошти чомусь пішли на потреби іншим. Думаю, близька до цієї ситуація і на Вінниччині, і під Балаклією.

Чому ж ніхто не обурюється, що держава (в особі уряду, Міноборони, його тилових структур) зруйнувала людські житла, дурить людей обіцянками і роками залишає їх безхатченками? Це стосується насамперед учорашньої влади, але й сьогочасної теж. Давайте, розженіть моє обурення соцмережами! Чи за це організатори такого розгону не отримають політичних дивідендів?

Так, ганебно, що в шоу «95 кварталу» взяла участь частина Хору ім. Верьовки. І навіть не тому, що співали щось не те. А вже тому, що взяли участь. Це не їхній, як тепер модно казати, «формат». І співати такі «імпровізації» – тим паче не їхнє. Так, хтось у керівництві чи складі хору виявився нестійким, вирішивши так покращувати фінансове становище колективу…

Та чи має право кидати камінь у хористів той, хто залюбки бігає на коцерти Винника, Монатіка, хто тричі був на концертах «Океану Ельзи» (та хай навіть п’ять чи й вісім разів!) і жодного разу не сподобив придбати квиток на концерт Національного хору ім. Г.Верьовки, Національної капели «Думка», інших академічних колективів?

Живемо в епоху постмодернізму, коли змішується високе з низьким? А чи не ми змушуємо високе змішуватися з тим низьким? Псевдодемократизація, (особливо в освіті), «повага» до кожної, навіть найтупішої, індивідуальності змушує високе мистецтво у пошуках заробітку, соціальної підтримки, виправдання свого існування опускатися до рівня «широкого» споживача, а не навпаки – змушувати «реципієнта» тягнутися до високого мистецтва.

Тому доки будемо купувати низькопробне чтиво тих, хто товче воду у ступі про одне й те ж у десятьому чи енному романі (до слова, чому ніхто не розганяє інформаційну хвилю про колаборацію С. Жадана?), тих, хто вже давно виписався, залишив порожнє ім’я, за яке, проте, можуть дати і Шевченківську премію, доки повністю ігноруватимемо літературний «неформат»  (бо ж не зрозуміло і не хочеться докладати зусиль, аби зрозуміти), – доти самі будемо штовхати хор Верьовки в обійми розважальних шоу.

А про безхатьків із зон вибухів на артскладах? Таки зважтеся  ласкаві ще раз нагадати про цю біду своїм персональним глибоким занепокоєнням чи навіть обуренням.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company