Громадський активіст, один із засновників ініціативи «Крим SOS» та програмний директор правозахисної  гуманітарної установи «Кримський дім» Алім Алієв – кримський татарин. До 2014 року працював на рідному півострові журналістом – писав для кримсько-татарської газети. Коли почалася Революція Гідності, не зміг залишатися осторонь, полишив роботу, приєднався до столичного Євромайдану.

– У ніч побиття студентів я був там, але пішов буквально за півгодини до того, як це почалося, – згадує Алім. – Тоді збагнув: у країні щось пішло тотально не так. У Києві влаштувався на «Громадському радіо», редактором з верифікації інформації. Там проводив дні, а вночі йшов на Майдан. Якось мені подзвонила моя добра знайома Севгіль Мусаєва і сказала, що в Криму щось відбувається. Тоді ще ніхто нічого не розумів.

Так чоловік дізнався про події на батьківщині.

– Тоді, на початках, ще думав: «побавляться» місяць-два й усе. Повернуся, займатимусь і далі медіа-комунікаціями. Переломним став момент, коли довідався, що між Інкерманом і Бахчисараєм вже почали курсувати потяги Російської залізниці. Зрозумів: це не на тиждень.

Почав діяти: разом з небайдужими друзями створив у фейсбуці сторінку «Крим SOS».

– Ми керувалися трьома важливими для нас принципами: писали об’єктивно і без власних суджень, поширювали новини оперативно і системно, завжди перевіряли інформацію та уникали фейків. Так, за перший тиждень удалося зібрати близько 50 тисяч фоловерів. Поступово до нас почали приєднуватися небайдужі волонтери, які допомагали організувати роботу.

Нині «Крим SOS» – повносила соціальна ініціатива, яка веде чимало проектів. Команда постійно моніторить ситуацію в окупованому Криму, підтримує та надає допомогу внутрішньо переміщеним особам та їхнім сім’ям, родинам, у яких є постраждалі під час Революції Гідності. А від початку російсько-української війни на Сході працює з населенням Донбасу.

– Спостерігав дуже дивне ставлення у медіа до переселенців. 2014 року люди були готові приймати у себе вдома цілі родини. І загалом цілком позитивно сприймали переселенців. Але вже у червні того ж таки року, коли ми активно включилися в допомогу, відчули, як ситуація міняється не на краще. Мінялося ставлення до переселенців. Ми з’ясували: це гіркі плоди медіа-пропаганди. Країну просто намагалися розколоти неперевіреною інформацією.

Коли людина-переселенець потрапляє в усталене середовище, без комунікації стереотипи лише посилюються. Тому ініціативна група «Крим SOS» взялася допомагати переселенцям соціалізуватися.

– Заохочували людей розпочинати власну справу, щоб ті не почувалися утриманцями, – пригадує Алім. – Ділилися історіями успіху переселенців, розповідали як вони досягали свого, як долали труднощі, бюрократичні перепони. Це були емоційні розповіді. Намагалися пояснити, що переселенець – не доконче той, що каже «дай», що вони цілковито здатні на успіх, який розвиватиме їхнє нове місце проживання, примножуватиме добро людям. Підтримували і досі підтримуємо цю тему через сторітелінг, щоб вона була на слуху завжди, а не виринала кілька разів на рік. Це спрацювало: статус переселенців виріс, їх справді почали сприймати краще.

Нині Алім Алієв програмний директор «Кримського Дому» – гуманітарної установи, котра опікується правами людини, медіа, адвокацією кримчан. Культурно-просвітницька робота – особлива увага «Кримського Дому». Організація проводить концерти, виставки, конкурси, перекладає літературу на кримсько-татарську мову, ініціює мовні курси та тематичні дискусії.

– Так, вже 5 років українці і кримські татари відкривають для себе одні одних, а кримські татари – власне себе, – з теплом ділиться Алім.

У пересічної людини Крим асоціюється з горами, морем, виноградом, галькою та кипарисами. А для Аліма Алієва – це отчина, рідна домівка: родина, сусіди, котрі будили зрання своїми візитами. А ще айва та запашна мамина кава… Вже майже 5 років нічого цього в житті Аліма немає. Відколи півострів анексувала Росія, чоловік жодного разу туди не їздив. Не може поступитися принципами. Пильно відслідковує події на півострові, мешкаючи в столиці рідної України.

На запитання, що ж змінилося у Криму за 5 років окупаційної влади, відповідає розлого, не ховаючи гіркоти:

– Перше – це мілітаризація. З туристичної бази Крим перетворився на військову, адже силовими структурами Росії там будуються цілі військові квартали. Це сіє страх і недовіру серед населення. Також створюються паралельні інституції, «кишенькові органи», що так само не знаходять підтримки у людей. І локальні пропагандистські медіа. Московська влада активно нав’язує процеси штучного заміщення населення. Це справді загрозливо: на територію півострова, за різними даними, вже в’їхало від 300 до 500 тис. росіян. У Севастополі, наприклад, третина населення – нові люди. Таким чином окупаційна влада намагається сформувати нову ідентичність – кримський народ, як паралель сумнозвісного «совєтского народа».

Першоважливим питанням для Аліма залишається збереження кримсько-татарської ідентичності.

– Кримські татари хочуть національної автономії, бо це можливість взяти відповідальність за свою батьківщину. Але розглядають це лише у складі України. Ті з нас, хто приїжджає нині додому, почуваються гостями. Ми ж хочемо, щоб Крим ставав кращим для наших дітей. Передусім треба працювати з молодшим поколінням. Молодь знає побутову кримсько-татарську, а от літературною мовою не володіє майже ніхто. Тому робимо все, щоб популяризувати нашу мову і культуру.

Уродженець Криму вірить, що півострів повернеться до України. І попри мілітаризацію території, впевнений: це буде ненасильницьке повернення. Але задля цього треба багато працювати.

– Маємо величезну міжнародну підтримку. Але вкрай важливо тиснути на окупанта дипломатичними методами: посилювати санкції, викривати тих, хто порушує права людей.

Впливає на загальне сприйняття ситуації і ясність формулювання. Дуже часто можна почути, що «Україна 5 років без Криму». Натомість, Алім упевнений: треба акцентувати увагу на тому, що «Україна п’ять років з окупованим Кримом».

– Щоб підтримувати тематичне висвітлення, розповідаємо історії: депортації, повернення до Криму… Через цю призму зближуємо людей, гуртуємося. Сила – у єдності, лише так зможемо повернути наш Крим.