Нема меж нахабству людей із сусідньої країни. Надто ж –  нахабству людей публічних…
Цього персонажа з його популярністю владоможці-імперці використовують, ніби  гумовий одноразовий виріб. В’яжуть  на шию закривавлений воловід, примушують мекати капості за чужу межу. І він запопадливо та блазнювато мекає…

Але найогидніше, коли за рік-другий це ж таки базя із тим-таки імперським воловодом на шиї, мовби нічого не було, навіть не позичаючи у Сірка очей, суне за цю межу зі своїм нікчемним «творчєством», аби ласо попастися тут на соковитій українській травиці…

Це я про «Васю». Не втямили? Він же – «стіляга із Маскви», він же – Валєрій Сюткін, який «сімома тисячами над землею» нещодавно пролетів фанерою над Україною. Бо його сюди просто не пустили.

Що до цього додати?

Хіба – гучне «Слава Україні!» і щире «спасибі!» пильним державним і митним органам, які перепиняють чуже «сміття» на кордоні, бо й те сказати – у нас свого, подібного «стіляжного сміття» доволі.

В одній зі своїх пісень Сюткін буцімто їде автівкою серед ночі, і там у нього «янтарьом шкала в тємнотє горіт…», і це йому – «как гіпноз»… Шкала автомобільних приладів – то малий гіпноз, а Україна Сюткіну і таким як він імперським «мастєрам культури» – гіпноз клінічний: нестримно затягує.

Оно навіть сам придворний камергер «дєятєлей культури» Нікіта Міхалков нещодавно зауважив, що за останні 25 років вони, тобто імперська Росія, «Украину потеряли» і тепер, мовляв – «только война, только кровь»…

Оце і вся їхня «пісня», давня, і до болю знайома.

Тому принагідно згадати інший совдепівський шлягер – «Астанавітє музику»! Це саме те, що на часі. Потрібно всіляко не допускати розповзання нашою територією чужинської та відверто агресивної антиукраїнської «культурки». Гнати за Хутір Михайлівський і  тих, хто пхається нею тут приторговувати, і, власне, самі взірці, що й досі брудними патьоками вергають на наші голови нібито українські радіо- і телеканали.