«Ацис і Галатея»: з корсетів – у комбінезони

Приземлення на далекому острові, бурхливий курортний роман і… труп на лежаку. Ні, це не початок чергової серії британського детективного серіалу «Смерть у раю». Це побіжний переказ нової адаптації барокової опери німецько-англійського композитора Ґеорґа Фрідріха Генделя «Ацис і Галатея». Українська режисерка Тамара Трунова, як завжди, обрала найнеочікуваніше прочитання, щоб зробити цю барокову оперу ближчою до сучасного глядача.

У цій адаптації ви не побачите міфічних істот, з якими вам буде складно себе ототожнювати. Всі персонажі – земні люди звичайних професій. Галатея та Деймон (тут це жіночий персонаж) працюють стюардесами, Поліфем – пілотом, Ацис – рятівником.

У кожного – своя буденність з проблемами та невдачами. Мужній Поліфем безуспішно намагається завоювати серце Галатеї, але її лише напружують його залицяння: красуні хочеться чогось нового, яскравих почуттів. Та й узагалі, вона – сучасна жінка ХХІ століття, чоловікові складно нав’язати їй свою думку. У її колеги Деймон інша історія: вона закохана в Поліфема, але той уникає її ласки, через що у жінки з’являється алкогольна залежність. У час таких посиденьок із пляшечкою чогось міцного вона з усе більшою зневірою споглядає пейзажі. Дивлячись на неї чомусь одразу пригадуються рядки з хіта «Плачу Єремії»: «Лиш вона, лиш вона сидітиме сумна, буде пити, не п’яніти від дешевого вина». Деймон сидить і мріє про того, хто «співатиме для неї, аж бринітиме кришталь»… А в Ациса наче все гаразд, хоча він нудьгує: нема кого рятувати, отже він нікому не потрібен.

В один момент шляхи всіх персонажів перетинаються на далекому острові. Між Галатеєю та Ацисом спалахує курортний роман: не вічне сакральне почуття, а іскриста інтрижка. І це не може не бентежити Поліфема. Так би мовити, виникає новий рецепт пляжного коктейлю: солодке кохання, гіркі ревнощі та безвихідь із присмаком солоних сліз. Що ж буде, якщо випити такий незвичайний мікс? Увага, спойлер! Не переймайтеся, літак з пасажирами повернеться додому, тобто все завершиться не так уже й погано (якщо не зважати на тіло одного забитого камінням красеня).

Що б там не сталося, цей перетин життєвих ліній в одній точці оголив чималу таїну наших персонажів. Втеча від проблем загнала їх у глухий кут, вихід із якого лише один – відмовитися від того, чого ніколи не буде, та жити далі. Після всього, що сталося, герої, здається, вже усвідомили: далі так тривати не може. Але чи наважаться вони на рішучі зміни? Все залежить від їхнього рішення…

Драматична колізія. І так і ні. Бо й комічного у виставі знайшлося місце. На сцені хор, співаки в образі пасажирів. Начебто другорядні персонажі, але саме вони творять певний колорит і настрій кожної сцени. Особлива асоціація з цим маленьким натовпом – «Танець пінгвіна» Скрябіна (їхні рухи, справді, інколи імітують руханку цих птахів). Пасажири не лише «там, де сонце на стінах», а буквально всюди, спостерігаючи, підслуховуючи та пліткуючи про головних героїв.

хній спів коли це потрібно звеселяє, а де треба – посилює смуток.

Як не парадоксально це звучить, але барокова опера Генделя легко поєдналася із сучасною історією. Композитор написав твір, який відображає всю палітру почуттів та емоцій. Навіть не розуміючи жодного слова в аріях співаків, можна збагнути, що у них сеї миті на душі. Якщо Ацис нудьгує без справи, то лунатиме легка та дещо мрійлива музика. Автор приправив свою оперу звуконаслідуваннями, танцювальними ритмами та грайливими переходами. Вийшов дуже густий, ситний за звучанням твір – універсальний для всіх століть.

У цій постановці всі виконавці були на своїх місцях. Катерина Левицька вправно впоралася з роллю незалежної жінки Галатеї, яка не уявляє поряд із собою сильного чоловіка. Сергій Колесник самобутньо відтворив образ закоханого Ациса: дещо млявий, поступливий перед Галатеєю. Ігор Воронка допоміг своєму персонажеві Поліфему розкритися по-новому: той може бути не лише грубим, але й смішним і навіть романтичним. Деймон у виконанні Анни Твердової видавалася мудрою, але такою втомленою від постійних невдач жінкою, що їй не можна не співчувати.

Про декорації та костюми варто сказати окремо, бо вони – частина атмосфери. З одного боку сцени – трап літака, з іншого – будиночок рятівника для спостереження за туристами в морі. А позаду – пейзаж, на якому дві найрухливіші стихії: вода та повітря. Ті, що вічно циркулюють світом, яким чужий тривалий застій. Метафоричні образи просяться на канву сюжету. Вода – бурхливі почуття: які виникають ураз і вирують неймовірною силою. Убивчою, якщо не приборкати цю стихію. А повітря – то мінливість людських стосунків.

Костюми теж стали фішкою режисерського трактування «Ациса і Галатеї»: знак сьогодення, удар по стереотипах. Замість вишуканих суконь та строгих уборів – комбінезони, короткі шорти, яскраво-жовті пуховики, білосніжні кімоно.

«Ацис і Галатея» – непересічний експеримент справді креативної трупи митців, які живуть тим, що творять. Якщо хтось колись скаже вам, що опера вимирає, просто погуглість йому нову українську адаптацію «Ациса і Галатеї».

Отак за допомогою старого-доброго оперного мистецтва можна шукати відповіді на гострі суспільні питання (роль чоловіка і жінки), а водночас нагадати: є вічні теми, які кожна епоха трактує по-своєму. Вічна тема людських стосунків, вічна загадка любові.

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company