Є одне слово, при звучанні якого ваша мама та всі родичі аж до п’ятого коліна миттю впадають у шок, а вся валеріанка в домі притьмом випаровується. Йдеться ні про що інше, як про автостоп або хічхайкінг (hitchhiking).

Останніми роками цей спосіб пересування дуже поширився, але відчути всі його переваги й недоліки пощастило не кожному.

– Автостоп для мене – це пізнання себе, тих рис, які рідко проявляються у повсякденному житті, – зауважує 19-річна Вікторія, котра студіює івент-менеджмент у Варшавському Vistula University. – Це ризик, стратегія, довіра, інтуїція, креативність, тямущість, уміння відчувати момент.

То чому ж з нашою невситимою жагою подорожей та пригод ми категорично не приймаємо автостоп як варіант? По суті нічого про нього не знаючи чи маючи лише поверхову інформацію.

«Це дуже небезпечно»!

«Мене ніхто не захоче підвозити».

«Мені бракує грошей».

«Та який дурень згодиться на безкоштовного пасажира»?

«Взагалі, чи законний цей ваш автостоп»?

Саме з такими думками, ще не народившись, вмирає затяте стоперство.

– Дякуючи автостопу можна дізнатися надзвичайно багато про найрізноманітніших людей з усіх куточків України і світу, – зазначає студентка КНТЕУ Анастасія. – Це свобода вибору!

Схоже, це наш менталітет: у нас просто в голові не вкладається, що багато людей готові творити добро «задурно», просто так. Що в нагороду за це просто хочуть щирого спілкування з цікавим співрозмовником, душевних історій за кавою чи чаю з термоса. Коли за вікном автомобіля проносяться краєвиди, блимають вогні то старезної вантажівки, то пафосно-солідного «мерса»…

– «Стопив» якось з Дніпра до Києва, і тут мене неосподівано підбирає чувак на чорній іномарці, та ще й виявилося, що працює «тєлохранітєлєм», – пригадує студент Дмитро, котрий підробляє диспетчером «швидкої допомоги». – Трапилось так, що коли виходив, мій телефон випав з кишені у нього в машині. Гарячково починаю дзвонити з телефону людини, яку зустрів дорогою, але мій апарат вимкнений. Увечері дістався до Києва, і від дівчини довідався, що перед тим, як вимкнути телефон, той чоловік подзвонив їй з обіцянкою повернути мобільний. І слова дотримав.

Час вже з’ясувати, що таке автостоп та з чим його їдять. Отже, «місія нездійсненна: «автостопити» і залишатися живим», або ж деякі постулати кодексу «стоперів» та водіїв.

– Автостоп для мене це відкриття іншого світу, в якому не існує кордонів, – зізнається Дмитро.

Формально, досвідом автостопу можна назвати кожен випадок, коли ви ловите авто. Реально ж є тонкощі, які допоможуть вам стати справжнім «асом хічхайкінгу».

Найперше – ваш зовнішній вигляд, а саме одяг. Не надто класно чекати попутки взимку на морозі. Саме тому головним вашим атрибутом має бути яскравий, помітний одяг, який привертав би увагу водіїв.

Майте при собі табличку з назвою населеного пункту, до якого прямуєте. Це заощадить час – ваш і водія.

Важливо також «голосувати» впевнено, і навіть за потреби спілкуватися з водієм жестами, а ще обов’язково встановити з ним зоровий контакт.– Напевне, найцікавіше трапилося, коли подорожував з подругою, а усі водії чомусь думали, що ми пара, – пригадує, студент НТУУ КПІ Олександр. – Нас згодився підвезти далекобійник, і коли їхали якимось містом, він раптово зупинився біля РАЦСу і сказав: «Ваша зупинка!». Ми заперечили, посміялися та й поїхали собі далі.

Хоч автостоп і вважають найдоступнішим видом транспорту у подорожах, та все ж не варто думати, що гроші вам геть не знадобляться. Слід бути передбачливим, а тому завжди мати при собі принаймні 20-50 гривень готівкою на випадок форс-мажору. Решту ж вашого бюджету краще зберігати на банківській картці.

– Одного разу в Словаччині нас підібрав мужик з шикарною тачкою зі шкіряними сидіннями, – розповідає Анастасія. – Все було круто, їхали, спілкувались, а коли добралися до Братислави, він допоміг нам витягнути сумки та раптом почав щось шукати і каже: «Чуваки, у мене зник гаманець». Ми вже думками були у відділку поліції. Та чоловік запевнював, що просто лишив гаманець на заправці. Проте попросив наш номер телефону. А наступного дня надіслав SMS: гаманець таки знайшовся на заправці.

Компанія – не остання річ, про яку треба потурбуватися. Звісно, можна покластися на «пані Вдачу» та сподіватися на балакучого співрозмовника-водія. Проте все у руках долі, а їй іноді подобається з нами жартувати, тому ліпше прихопіть із собою подружку чи друга. Разом веселіше!

«Стопили» ми з подругою з Києва, – розповідає студент ЛНУ ім. І. Франка Матвій Краєв. – Йдемо узбіччям дороги від метро і тут водій фури гукає: «Вам до Одеси?» І бере разом з нами якогось латвійця. Той дивак усю дорогу забалакував нам зуби, грав на домрі і тряс якоюсь пласкою тибетською штукенцією. Зупинилися на заправці, а той питає: «Хочете, пошаманю?» І давай ритуальні танці витанцьовувати та ледь не заклинання вигукувати. Ось так і сам «пошаманив», і людей повеселив.

І наостанок: як поводитися з водієм.

Нізащо не мовчіть! Розмова на будь-яку тему допоможе не знудитись, розрядити атмосферу, а також згаяти час у дорозі. Саме у спілкуванні і є сенс автостопу: обмін думками, історіями та життєвим досвідом – те, заради чого варто ризикувати та обирати такий вид подорожей.

Тож, друзі, надихайтеся, мотивуйте себе, експериментуйте, ловіть найближчу машину та їдьте за тисячі кілометрів! А в дорозі на вас неодмінно чекатимуть купа цікавих пригод та години душевних розмов.

До зустрічі на магістралях, па-па!