Нарешті наші ЗМІ, здається, заспокоїлися після виборів американського президента. Результати стали справді неочікуваними для багатьох… Я не політичний аналітик і не претендую на роль експерта, але всі ці нездорові інформаційні баталії провокують до певних узагальнень.

Чому українські ЗМІ так переймалися виборами у Сполучених Штатах?

Ясна річ, США є лідером світової політики, їхній вплив незаперечний і визначає глобальні напрямки руху. Проте незаперечним є й те, що впродовж тривалого часу нам пропонують пов’язувати події у рідній країні, очікування світлого майбутнього не за мудрими рішеннями наших можновладців, а за стороннім впливом. Політичні промахи, економічні невдачі вже третій рік поспіль виправдовуються, з одного боку, агресією Москви, з іншого —  недостатньою підтримкою Євросоюзом і тими ж таки США…

Але якщо у приватній оселі тече дах, то чи сидять сидьма у такій ситуації три роки, чекаючи когось з порятунком? Звісно, у нашому випадку мокро не всім. Потерпає загал, потерпає «народ». Не купка олігархів, а саме народ. І цей народ стараннями ЗМІ хтось намагався «зациклити» на американські вибори більше, ніж на скруту під рідним дахом.

І поки ми в єдиному пориві з корвалолом у руці хвилювалися кого ж обере Америка, наш дім продовжує затікати. Нам бракує серйозної аналітики подій, котрі відбуваються і всередині країни, і поза її межами. В інформаційному просторі помітне надуживання оцінковими повідомленнями, роздування сенсацій, підігрівання й без того напружених настроїв поміж людей. Натомість губляться ті факти, які потребують невідкладної і серйозної оцінки, скрупульозного відстежування та прогнозування наслідків.

Президента Америки обрано. Світ до того помалу звикає, наші ЗМІ кинулися виправляти ними ж «засіяне» напередодні негативне поле щодо пана Трампа, тональність різко змінилася, усе більше йдеться про позитивні чинники для України… Тут ми в своїх «мріях» та очікуваннях вже змагаємося з росіянами і навіть жителями ОРДЛО, для яких, виявляється, дата офіційного входження Трампа в права президента пов’язана із закінченням війни…

Час би й приказку згадати –  про «бабу з воза»… Але суму вона не розвіє: «віз», уже без баби, власне, більше стоїть, аніж рухається.