Ні суєти, ні інтернету…

Я була там, де хмари спочивають на верхівках яблунь і абрикос, де сонце заплуталося в гарбузинні  і не хоче звідти вибиратися, бо вважає це за велику пригоду. Де часник сушать на причілку низеньких хат, а в саду до самого ранку густу тишу розбивають дозрілі груші. Де в затінку розлогого горіха серпневі дні грають у шахи, а до саду надвечір навідуються їжаки – перевірити, чи вродили яблука та сливи. 

Тут з городу долинають пахощі стиглих динь і помідорів, пахне сіном і картоплинням, а на вишні можна знайти ще кілька перестиглих, але дуже смачних ягід. Тут час лине повільніше, а повітря таке чисте, що можна знепритомніти з незвички. Тут травнева кульбабка досі не відлетіла з білим пухом, бо не мусить відповідати уявленням когось іншого, стороннього про себе.
А на додаток до всього тут фактично немає інтернету, бо всі столичні 4G за 60 кілометрів від Києва перетворюються на равлика зі швидкістю 2G або просто зникають.  І це велике благо, справжній відпочинок від суєти.

І єдиний провайдер, який справно ладнає тут світову павутину, –  це павук, що спускається над вікном побажати тобі добрих снів. Павуки тут чемні і зовсім не страшні.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company