Біля Диканьки, коло дубів Шевченка і Мазепи

Столітня світлина свідчить. У березні 1917 року,  відзначаючи день народження Великого Кобзаря, жителі Диканьки посадили два дуби.  Один – на честь Тараса Шевченка, а другий –  у пам’ять Івана Мазепи. Ініціаторами й організаторами  виступили місцеві патріоти з Української  партії соціалістів-революціонерів. Вони провели мітинг і пройшли на чолі народної ходи кількома селами. Серед найпомітніших активістів осередку був селянин-середняк Григорій Якович Маяр.

З того часу наша історія була писана-переписана більшовицькими писарчуками. Гетьманське деревце знищили пролетарські інтернаціоналісти. З часом укорінений в Диканьці «Дуб Шевченка» стали називати «Дубом Свободи». Гадаю, що таким чином мудрі земляки у новій назві зашифрували і пам’ять  про гетьмана Івану Мазепу, і дух національної свободи, оспіваний  Тарасом Шевченком. Сьогодні, на жаль, мало хто знає, а дехто навіть і не хоче знати про гетьманський дуб у прикметній історії Диканьки.

10 березня Диканська держадміністрація організувала святкування 100-річчя «Дуба Свободи». А от пропозицію  згадати ще й про «Дуб Мазепи»  проігнорувала. Невже і сьогодні ім’я видатного гетьмана когось панічно лякає? Коли ж ви, малороси, станете українцями?

Не побачили інформаційного приводу і журналісти обласної телекомпанії «Лтава», хоча їх запросили завчасно. Мовляв, техніки немає, вихідний, а тут ще й інтерв’ю з керівником області писати треба… Справді,  хіба до Мазепи і Шевченка зі столітніми дубами?

Але небайдужі мешканці Диканьки, вшанувавши пам’ять Пророка України, зібралися ще й наступного дня, 11 березня – на врочисте поминання  Івана Мазепи. Погода змовилася з організаторами, було сонячно і затишно. Архієпископ Полтавський і Кременчуцький УПЦ КП Федір з полтавськими хористами відслужили  панахиду за Великим Гетьманом і диканським селянином  Григорієм Маяром. З міста Кропивницького приїхав його рідний онук Віктор Андрійович. Йому одностайно і довірили посадити молоденький дубок на честь Івана Мазепи.

Народний артист України Василь Голуб, кремезний, у гетьманськім строї, під супровід мелодії Мирослава Скорика прочитав поезію Івана Мазепи «Всі покою щиро прагнуть…» Читав так, що у багатьох на очах я бачив сльози. Свої пісні, акомпануючи на старосвітській бандурі, подарував знаний кобзар і заслужений художник України Іван  Новобранець.

Учасник бойових дій на Донбасі диканець Андрій Булава читав патріотичного вірша свого батька Віктора Миколайовича, а полтавський краєзнавець Олесь Пугач згадав сільських патріотів, які опиралися комуністичному терору. Серед дев’ятнадцяти праведників, розстріляних у травні 1938 року за вигаданою справою «підпільної» організації, був і хлібороб Григорій Маяр. За те, що протестував проти комуністичного кріпацтва – не вступив до колгоспу. А ще захищав від переслідувань місцевого священика. За це Григорія Маяра «зробили» одним із керівників  «збройного повстання» проти радянської влади. Серед іншого селян звинувачували і в тому, що вони говорили про неминучу війну з Німеччиною…

Григорій Маяр і диканські патріоти, висаджуючи дубочки на честь Тараса Шевченка і Івана Мазепи, ніяк не думали, що садять дерева у пам’ять про себе. На тому місці, де ріс гетьманський дубок, нині будинки. Нове деревце посадили неподалік. Назабаром тут, у парку, постане гранітний пам’ятний камінь з плитою, на якій викарбують імена дев’ятнадцяти жертв сталінського терору. Ідею пам’ятного знака підтримав голова Диканської райради Станіслав Муха, онук розстріляного Харитона Мухи.

Loading...

Коментар до Біля Диканьки, коло дубів Шевченка і Мазепи

  1. ЮРІЙ сказав:

    !!!!!!!!!!!!!!!!

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company