… Благородне діяння. Благодійність. Ці прекрасні людські якості притаманні для всіх часів і народів. Щедрість людської душі не має меж: від подання милостині до… побудови храмів. Добро без взаємного очікування є найціннішим. Колись мій старший товариш і земляк народний артист України Анатолій Мокренко згадував напучування свого батька: «Зробив добро – забудь!»

Ви помітили, кому насамперед багаті співвітчизники надають благодійну допомогу? Так, церкві. Звісно, ділитися десятиною велить заповідь Христова. Але складається враження, що частина багатіїв, які надбали статки нечесним шляхом, намагаються вступити «в змову» з небесними силами, аби ті простили їм гріхи й… подовжили шлях, всипаний діамантами. Часом виділяючи кошти на побудову храмів мільйонери виставляють умову, аби храм неодмінно носив те чи інше ім’я співзвучне з іменем дружини, матері, батька, дитини, чи себе любимого… Таким чином з’являються церкви Святої Варвари, чи Святого Петра, чи Святої Тетяни… Таке собі вкладення коштів «з віддачею». Деякі багатії йдуть далі – будують храми біля своїх обійсть, такі собі домашні молільні… І зручно, й Господу угодно. Так вони думають.

Чи приймаються ці «дари»? Чи «зараховуються» бали? Чи прощаються гріхи? Питання риторичне. Але незмінним залишається меценатський пріоритет. І він досі належить церкві. Особливо в передвиборчі періоди, коли виникає загроза бути посунутим від годівниці…

За тридцять років нашої незалежності серед соціальних новобудов, напевне, перше місце належить… церковним спорудам. А так хочеться балансу! Щоб меценатство поширювалося в інші сфери, які також є – справою духовною, а отже – Божою: мистецтво, культура, освіта. Україна потребує духовних інвестицій! Бо людна також – храм. І від того, наскільки він буде довершеним та чистим, напряму залежить суспільне благополуччя. Шкода, що це усвідомлюють далеко не всі.