Бойовий «Кріпак»

Вони молоді, енергійні, освічені, креативні, одчайдушні. Запраглі справедливості, щиро занепокоєні масовістю та й рівнем її повсякденного зневажання. І все ще не позбавлені революційного романтизму. «Могутня Кучка», трійця «дон-кіхотів», мале коло мрійників?.. А може, провісники тієї сили, яку так чекає окрадена можновладними шкуродерами, одурена булавоносними шулерами, розшарпана і розділена партійними чварами та продажною «отаманією» Україна?

Їх мобілізувала і покликала, Революція Гідності: збурила творчу енергію, вселила впевненість, що ми і тільки ми спроможні втілити своє одвічне щастя. Та не десь у чужій чужаниці, а тут, на нашій віковій родючій землі. У нашій Богом даній суверенній державі. Отак фахові агроном, правник і лікар – Богдан Балагула, Євген Черняк і Дмитро Баклаєнко – започаткували громадський рух «Кріпак».

Скажете: «Молоді,.. ранні»? Можливо. Але в молодості особлива жага гідного майбутнього. А раннє сонце, як відомо, ниву золотить.

Розмовляємо з Євгеном ЧЕРНЯКОМ, нині заступником голови організації.

«Після Майдану не відбулося рішучих змін, яких усі сподівалися»

– Ми з Богданом і раніше займалися громадською діяльністю, – ділиться думками Євген. – Богдан у себе вдома, в Тетіївському районі Київщини, а я в Києві – був аналітиком антикорупційної організації «Трансперенсі Інтернешнл»: відповідав за запуск електронного декларування. Проте я аграрний юрист, мене більше цікавить саме цей профіль. Закінчив магістратуру Національного університету біоресурсів і природокористування, та й нині продовжую навчатися там в аспірантурі. А Богдан має безпосередній стосунок до аграрного сектору: його батьки працюють у цій галузі і сам пов’язує з нею своє майбутнє. Тому вирішили зробити цікаву, як тепер молодь каже, «движуху». Ми молоді хлопці, досвіду особливого не маємо, зате є бажання і сили змінювати. Побачили, що після Майдану не відбулося рішучих змін, яких усі сподівалися. І економічний стан тяжкий, і масові порушення прав простих людей, і та ж кастовість, що була раніше, нікуди не ділася. Змінилися хіба що партійні прапори. Але підходи в державі закостенілі.

Вирішили назвати наш громадський рух «Кріпак». Не тому, що ми апологети кріпацтва. Цим просто стверджуємо, що нині елементи кріпацтва залишаються. По суті кожен громадянин України в тому чи іншому сенсі з цим стикається. Якщо, наприклад, правлячою верхівкою чи людьми з мішками грошей буде порушено його права, з цим ніхто не буде рахуватися. Захочуть – відберуть бізнес, захочуть – викинуть з квартири, позбавлять земельного наділу… На жаль, ніяк не можемо стверджувати, що маємо повносилі, захищені державою конституційні права. А тому і з економічної, і з правової точок зору наше суспільство все ще невільне.

Чому так?

Я коли займався антикорупційною діяльністю, побачив, що в цьому лише 10 відсотків нашого успіху. А переважна його більшість – в ефективності використання природних ресурсів. Саме на цьому конституційному об’єкті права власності Українського народу так стрімко виросли всі наші бізнес-імперії. І земля – може, найперший з наших природних ресурсів. За неефективністю використання – теж. Сюди, звісно, необхідно віднести ще й водні і лісові ресурси. Наше головне завдання – аналізувати, як використовують ці ресурси сьогодні і як розпоряджається ними дер жава.

– Чи є в активі вашої громадської організації люди, які нині безпосередньо працюють на землі, в сільському господарстві?

– Я вже згадував Богдана: сільське господарство – його родинна справа. В нашому активі,окрім нас трьох, іще одна людина, яка живе в селі і є власником паю. Так, ми поки що невелика команда і ця наша діяльність не є для нас хлібом насущним. Це суто громадська робота: на ці проекти вділяємо 30-40 відсотків свого часу. За умов правильної організації це цілком результативно. Так само і з фінансової точки зору: ми на це тратимо власні заробітки. Щоб, скажімо, реалізувати наш проект «Земля: голос громади», насправді не так багато й треба. Використовуємо наявну інформаційну систему: заносимо базу даних і робимо розсилання, переважно через безкоштовні інтернет-сервіси.

«Наша спільнота – одна з багатьох, які повинні бути»

– Можливо, це наслідок моєї природної консервативності вихідця з села, можливо, й смакове. Але перше враження, коли прочитав низку заяв на вашому сайті: така собі «реінкарнація декабризму». У тому звичному для мого покоління хрестоматійному трактуванні їхньої «страшенної віддаленості від народу». Ви й називаєте себе «відчайдухами». Маючи справу з таким винятково серйозним капіталом, як земля, чи не ризикуєте самотньо зійти на маргінес – без підтримки «розкручених» партій, об’єднань сільгосптоваровиробників, а то й  просто громадськості?

– Ми робимо все можливе, щоб відмежовуватися від популістських гасел. І не кидатися порожніми словами, не підкріпленими або документами, або фактами. Наша ініціатива насправді покликана допомогти і Україні, і нам самим. Вважаємо, що наміри невідкладно запустити купівлю-продаж сільгоспугідь нічого, крім шкоди, країні не принесуть. Це намагання підірвати один із найголовніших ресурсів України і створити новий епіцентр руйнівної напруги. Її і так не бракує в агарному секторі, з постійним земельним рейдерством.

Повторюся, ми не використовуємо політичні гасла, тим паче не займаємося чимось, що навіть віддалено можна назвати шкідництвом. Ми втілюємо корисні проекти.

– Але ж як громадське обєднання ви вже мимоволі стали часткою, сегментом великої суспільної гри.

– Згоден. Хоча це не те, що гра, – це дуже складний процес, де стикається багато різних інтересів. Ми добре розуміємо, що державні рішення можуть на якісь інтереси не зважити. Навіть якщо ті цілком виправдані і справедливі.

– Заснувавши «Кріпак», ви напевне розраховуєте, що до вашої думки дослухатимуться. То як приростатимете авторитетом? Рекрутуючи масових прихильників?

– Ми не прагнемо тієї масової «зірковості», коли «лідерів» носять на руках. Так, ми хочемо, щоб до нас дослухалися. Бо це дуже прикро, що людей наших маргіналізують. Що нема такого, щоб десяток розумак, зібравшись, напрацювали якусь позицію і мали змогу донести її до влади і суспільства. Ми хочемо, щоб це змінилося. Ще митрополит Шептицький писав, що українська хата побудується тоді, коли буде велика кількість різних спільнот – у різних сферах. Наша спільнота – одна з багатьох, які повинні бути. Це громадський контроль, моніторинг, аналітика. Це вияв громадянської небайдужості. Те, чого так не вистачає нашому суспільству. Такі організації мають з’являтися повсюдно, в усіх сферах.

– У який спосіб ваш рух може достукатися до тих-таки сільських громад, до рядових пайовиків?

– Тут є пряма залежність від мети, від того, з чим ідемо до людей. Нині головний інтерес людей – отримати корисну і повну інформацію. Для прикладу, про земельний ринок. Себто – про свої права та про реальні економічні, соціальні наслідки запровадження купівлі-продажу земель сільгосппризначення. У разі ж коли з цього питання все-таки скличуть референдум, будемо проводити опитування, інформувати людей. Допомагатимемо їм зробити свідомий вибір.

Поки що це, справді, складно. Але ми, по-перше, намагаємося пробиватися до громад через ЗМІ. Розсилаємо свої матеріали, як кажуть, куди можемо. І маємо низку інтернет-видань, які нашу аналітику охоче друкують. А по-друге, ми цілковито відкриті. До нас звертаються люди, передовсім через можливості електронного спілкування на нашому сайті. Розумію, що в масі своїй селяни все ще відрізані від такого способу комунікації.

Звісно, донести свою позицію до суспільства для нашої організації – це поки що серйозна проблема. Але навіть за таких умов є вже певні напрацювання, є зворотній зв’язок з регіонами. Люди пишуть, додзвонюються із запитаннями, проханнями, з підтримкою наших ініціатив.

«Хочемо співати своє»

– Попри те, як у народі кажуть, люби, Боже, правду. Ваш рух ще початкуючий, малочисельний, а отже, слабосилий. Тим паче порівнюючи з «розкрученими» громадськими об’єднаннями сільгосптоваровиробників чи з відомою партією, яка претендує ледь не на монопольне право називатися «захисницею інтересів українського села». Не маєте наміру «сісти на плечі» однієї з них, аби вас краще і більше впізнавали?

– Якщо по щирості, ми про це не думали. Але так одразу скажу: тут, як на мене, треба дуже стерегтися, щоб не втратити незалежності і не почати танцювати під чужу дудку чи співати з чужого голосу. Хочемо співати своє. Звісно, ми готові до співпраці, яка буде корисною нашим проектам і нашим ідеям. Вже плідно співпрацюємо з Асоціацією правників України. Це більше експертна співпраця: скажімо, недавно проводили обговорення проблем ринку землі на виїзному засіданні в Тетіївському районі Київщини.

– Ви обстоюєте думку, що купівля-продаж сільгоспугідь не на часі. Принаймні, як офіційно заявляєте, – до 2020 року. Втім земельний ринок є, його механізм уже працює в орендних відносинах. І водночас ваш заклик відстрочити купівлю-продаж сільгоспземель суголосний настроям агрохолдингів: вони теж за це.

– Одні за, інші проти – там теж немає одностайності. Хоча там, та й не тільки там, не лише серед велетнів агровиробництва, усе частішає «флюгерство». Таке ж, як і серед українських політиків. Юлія Тимошенко, коли була Прем’єр-міністром, сама ж підписала меморандум з МВФ про запровадження ринкового обігу сільгоспземель. А нині вона і її політсила активно проти.

– Політики-флюгери – річ на наших теренах буденна і масова. Але бізнес? Чи доцільно агрохолдингам погоджуватися на відносно прозорий ринковий обіг землі, коли є непрозорий і не такий затратний механізм оренди, зокрема емфітевзису?

– Емфітевзис сьогодні ще не настільки масовий. Договори, звісно, укладаються, але широкої практики це ще не набуло. Тут справді багато небезпек. Взяти хоча б право орендаря на першочергове придбання землі. Це стосується не лише паїв, а й державної землі. Державні угіддя нині об’єктивно привабливіші для інвесторів, бо вони консолідовані. Тому мене як правника вкрай непокоять ініціативи, які нині проштовхують у норму закону: дати право юридичним особам брати участь у земельному ринку. Якщо вони отримають таке право, значить автоматично отримають право і на це першочергове придбання. І якщо той-таки Кабмін заявить як пілотний проект про продаж кількох десятків чи кількасот тисяч гектарів державної ріллі, більшість нинішніх її орендарів не пропустять нагоди скористатися своїм «правом першості».

Ми моделювали це як юристи. Наслідки маловтішні. Для прикладу візьмемо приватну землю. Скажімо, власник хоче продати свій наділ – по 2 тисячі доларів за гектар. Але його землю орендує агропідприємство, яке і пропонує її викупити. Орендодавець погоджується. А далі починається «дике поле», не врегульоване законодавством: немає типового договору купівлі-продажу за першочерговим правом, бо Кабмін такого документа не унормував. І покупець-орендар без жодних проблем зможе поставити вимогу розстрочки платежу, бодай на 10 років. Ніби та сама оренда, а фактично – лізинг. Власник землі однозначно у мінусі. А для магната, який орендує тисячі гектарів угідь, ця оборудка вигідна: за символічні кошти він фактично сформує собі земельний банк під заставу. Бо для цього договору, повторюся, немає обов’язкових норм. Це стосується і державних угідь.

– Скидається на те, що нинішня оренда сільгоспземель – єдино правильний шлях?

– В жодному разі! Хоча багато економістів стверджує: якщо буде ринок землі, оренда так само підніматиметься у ціні. Якщо з’являться середні підприємства – не по 100-200 га, а по 6-8 тисяч гектарів землі в обробітку, – якщо таких підприємств побільшає і вони розвиватимуться, то неминуче посилиться конкуренція за оренду, за паї, і таким чином виростатиме плата.

– Це за умови, коли не буде купівлі-продажу?

– Так. Без цього ситуація законсервується.

– А ви вважаєте, що вона нормальна для такого консервування?

– Ні, звісно. Але, на мій погляд, ми зайшли в певний глухий кут: «земельний мораторій» діє упродовж тривалого часу, на цьому вже сформувалися певний бізнес, певні оборудки. І він же об’єднав зацікавлених людей. З іншого боку, якщо нині знімемо мораторій і відкриємо повноцінний ринок, – тут виникнуть нові «групи інтересу», які так само на цьому наживатимуться. По-хорошому, зараз потрібен певний тайм-аут. Можна навіть ухвалити відповідний закон, закласти параметри ринку, але з відтермінуванням на 5-6 років. І прописати дорожню карту : що необхідно зробити для запуску механізму купівлі-продажу сільськогосподарської землі. Навести порядок у кадастрі, зробити ефективною систему виправлення помилок. За великим рахунком – переробити сам кадастр, бо, наприклад, на кадастровій карті тієї ж Естонії можна побачити ледь не самого фермера, – така вона точна. Це не проблема масштабу, це підхід до роботи. А ще ж украй необхідно інвентаризувати землю, закінчити розмежування, визначитися нарешті з правом територіальних громад розпоряджатися землею у своїх адмінмежах. І дуже важливо завершити антикорупційну реформу, створити Антикорупційний суд. Щоб ми врешті-решт впевнилися: якщо щось станеться, є державні органи, які на це адекватно відреагують, і суд, до якого можна звернутися за справедливим рішенням. Маю практику, коли ми справді відбивали через суд земельні махінації. Але нині, наскільки я знаю, маємо 200 районних судів, де реально менше половини штатної кількості суддів. Навіть фізично в такі судові інстанції звернутися вкрай тяжко.

І нарешті за цей час сподіваємося на краще в нашій економіці. Ми не ідеалізуємо, що кожен наш громадянин матиме можливість купити землю. Зрештою, це повинні бути люди, які на цій землі працюватимуть, а не спекулюватимуть нею. І добре подумати про участь іноземців – чи це нам взагалі потрібно.

Між «фінк-тенк» і «воч дог»

– Дозволю собі «приміряти» роль вашого критика. За останніми статистичним даними, в Україні на 100 смертей 60 народжених. В селі цей показник ще страшніший. Ви ж фактично пропонуєте законсервувати нинішню ситуацію в земельних відносинах, коли тіньовий перерозподіл землі дійшов до ручки, вилившись подекуди у неприкритий земельний бандитизм. І водночас щороку зростає кількість незатребуваних паїв: господарі вмирають, залишивши своє майно напризволяще . Отже, і вашими стараннями літні знедолені власники паїв так і не зможуть продати свою законну власність, щоб забезпечити старість.

– Я свідомий того, що власники повинні мати законне право цілковито розпоряджатися своєю власністю, включно з продажем. Не я встановлював мораторій. А сьогоднішня ситуація підказує: треба зважати на реальні ризики, які ми бачимо. У нас є проект «Доброчесність земельної реформи» – моніторимо по всій країні земельну корупцію. І вона є повсюдно. Навіть якщо користуватися лише офіційними повідомлення МВС, СБУ, НАБУ, НАЗК. Тому ми вже можемо собі уявити приблизну картину, що буде, якщо мораторій на купівлю-продаж сільгоспземель знімуть. Для прикладу, в Київській області НАБУ затримало сільського голову і секретаря сільради: ті за довгострокову оренду 26-ти гектарів хапонули 300 тисяч доларів. Виникає просте питання: скільки б вони вимагали хабара за продаж цієї землі? На порозі зняття мораторію маємо вузол болючих питань. Найперше – довіри до нинішньої Верховної Ради, яка це рішення ухвалюватиме. Зважаючи на те, як вона затято чіпляється за депутатську недоторканність, неважко збагнути: це групівщина, яка тримається купи і не видає своїх. Вже не кажучи про тамтешнє «аграрне лобі», що обслуговує переважно латифундистів. Тому який вони підготують законопроект про обіг земель сільгосппризначення, – це ще невідомо.

– Схоже, ми самі себе перехитрили. Боролися з майбутнім ринковим обігом землі – отримали тіньовий обіг оренди і його квінтесенцію – емфітевзис. Ви і ваші колеги по організації – прибічники Закону, Права, Справедливості. Але все ж таки… Що скажете цій бабусі, яка має уже непотрібний їй пай, купу хвороб і не може його справедливо збути, щоб виручити гроші на ліки?

– Є два варіанти. Перший – мораторій залишається ще на кілька років, поки парламент і уряд не ухвалять усіх необхідних законодавчих і підзаконних актів. А до того часу працюватиме механізм оренди. Можна, звісно, запровадити якусь можливість продавати землю, скажімо, для певної категорії власників паїв, але за нинішніх умов реальна загроза, що цих продавців можуть залишити ні ж чим. Одну з таких схем – розстрочку виплати – я згадав. А за нинішньої судової системи, особливо на місцях, це лише погіршить ситуацію.

– Повернімося до вашого громадського руху. Нині він все-таки схожий на закриту групу консультантів-аналітиків.

– На Заході такі організації є двох типів. Є «фінк-тенк» – аналітичні центри, які просто продукують певну експертну думку ( у нас, для прикладу, це «Земельна спілка України»). І є «воч дог» – організації прямої дії: акції, протести (як у нас «Центр протидії корупції»). Ми себе бачимо десь посередині між цими двома типами. Як симбіоз двох принципів. Розумні акції, розумна активність. А поки що робимо наголос на аналітику.

– Але для «розкрутки» необхідні кошти. До кого по них звертатиметеся?

– Насправді, нам треба на так і багато. Але ми розглядаємо варіант звернення до міжнародних донорських організацій. Проте і тут слід берегтися. Бо одна справа антикорупційна тема – тут інтерес донорів зрозумілий. А якщо це тема використання природних ресурсів, тут можуть бути нюанси, в тому числі небезпека диктування нам певних умов. Як варіант може бути правозахисна діяльність – цього ми теж не виключаємо. Ми вже й маємо проект «Водний інспектор» саме такого спрямування: для бажаючих порибалити збираємо договори оренди ставків, зазначаючи обмеження на риболовлю і права рибалок. Це може бути цікаво навіть магазинам, які торгують спеціальним рибальським спорядженням. Є наміри співпрацювати з бізнесом за іншими проектами. Це буде «точкова», нейтральна співпраця. Принаймні в земельній сфері – точно ні: це дуже «токсичне» питання.

– Ваш уже доволі резонансний проект опитування громад про їхнє ставлення до мораторію на купівлю-продаж сільгоспземель – як він виник?

– Ми командою придумали таку концепцію. Це ще з часів Майдану, коли місцеві ради висловлювали ухвалами свою позицію, стало ясно, що громада велика сила. А до того ж – реальний і потужний землевласник. От ми вирішили опитуванням вияснити їхню позиція щодо перспективи ринкового обігу земель сільськогосподарського призначення. Спершу розіслали листи в обласні ради, далі – в районні. Нині активно працюємо з сільськими громадами. З 5-ти тисяч запитів десь близько 4-рьох тисяч пішло на сільські ради. В громадах охоче сприйняли наші листи. Почали надходити відповіді. Чимало рад розглянули цей запит на сесіях. Можна сказати, що процес став масовим. Ми вже отримали понад 800 відповідей. Дуже активно відгукнулися саме районні ради.

Зрозуміло, все це просувається не без труднощів. Передусім, проблеми з комунікацією: не у всіх сільських радах є електронні пошти, бо досі чимало з них просто не комп’ютеризовано. Не до всіх можна і факсом достукатися.  Буквально вчора: 120 факсів змогли відправити, а 300 не відповідає. До речі, саме вчора сталася історична подія: перший офіційний лист-відповідь за зняття мораторію: одна із сільських рад Буковини ухвалила на сесії таке рішення. Щоправда, із застереженням: якщо при прийнятті відповідного закону буде враховано інтереси людей. Ясна річ,  є й такі, хто проігнорував наші листи. А є ґрунтовні відповіді, навіть з протоколами обговорення на сесії. Це, без перебільшення і пафосу, – бажання громад, щоб їх почули.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company