Британський посол української літератури

Суто «англійська» погода того дня у Каневі –  безперервна мжичка, що раз у раз переходила у рясніший дощ із рвучким холодним вітром, –  це що, був знак?

П’ять років тому – 15 квітня 2011 року – з Туманного Альбіону до Канева прибула поважна і настільки ж незвична місія. Вона мала виконати волю жінки – відомої письменниці, перекладачки, громадської діячки і правозахисниці Віри Річ (Фейт Елізабет Джоан Річ (1936-2009), яка заповіла поховати свій прах у серці України, яким вважала могилу Тараса Шевченка.

Хто ж вона? На це природне для пересічного українця запитання й мала дати відповідь наукова конференція у Шевченківському національному заповіднику, присвячена п’ятій річниці події, а також 80-річчю від дня народження корінної британки.

Автор цих рядків, мабуть, уперше за свою кар’єру журналіста брав участь у такому заході не як репортер. Точніше, як репортер, але з досить уже далекого минулого. Його репортаж 26 травня 1998 року на цілій шпальті «Вечірнього Києва» про нагородження нових лауреатів премії Фонду Шевченка, який очолює Людмила Красицька, без перебільшень став рятівною паличкою для дослідників життєпису Віри Річ, її зв’язків з Україною. Дізнавшись, що «Вечірка» як колективний лауреат цієї премії є інформаційним спонсором події і відряджає цілу делегацію до Канева, англійка вирішила приєднатися до нас і вперше вклонитися могилі Великого Кобзаря. «A path as steep as Calvary…» – «Крутий, мов на Голгофу шлях…» –  так починався вірш, написаний нею того дня. Так починався і мій репортаж.

І от конференція. Слухаючи вступне слово генерального директора заповідника Мар’яна Піняка, доповіді науковця Львівського національного університету імені Івана Франка Ірини Одрехівської, провідного бібліотекаря заповідника Наталії Гаєр, його науковців А. Гейзе, В. Дзими, Л. Миколенко, викладача спеціалізованої школи № 6 м. Канева Л. Калашнік та інших, декламування віршів Тараса Шевченка та Івана Франка в перекладах Віри Річ, підготовлене школярами, мені залишалося з хвилюванням чекати своєї черги, а водночас думати над тим, як по-справжньому величне проходить часом поруч, належним чином не оцінене і не усвідомлене. «Духовна онука Шевченка» –  чи багатьох, навіть в Україні сущих, удостоєно такого звання?

А Віра Річ – явище унікальне. Завдячуючи її подвижницькій діяльності англомовний світ знає щонайменше 47 українських поетів – від Тараса Шевченка до Василя Стуса; знає, між іншим, і білоруських, бо так сталося, що з дитинства Фейт була пов’язана з білоруською діаспорою в Лондоні.

А все почалося ще 1957 року, коли 21-річній студентці Оксфордського університету, яка вивчала давньоанглійську і давньоскандинавську мови, запропонували перекласти «Пролог до поеми «Мойсей» Івана Франка. Важко сказати, що це було з боку приятелів Фейт Елізабет – жарт чи авантюра. Адже серед славістів вважалося, що текст цей важкий для перекладу – не всякому фахівцеві з великим досвідом під силу, а що вже казати про юну леді.

Але сталося те, що сталося.

А коли міс Річ відкрила для себе духовний материк на ім’я Тарас Шевченко, а згодом переклала цілу низку його віршів та поем і видала це окремою книжкою, долю її як літератора було вирішено.

Моє «невігластво» як журналіста у 1998 році можна було б виправдати хіба що тим, що ім’я Віри Річ за часів СРСР перебувало під забороною всесильного КДБ. Усе, що стосувалося прав людини у Східній Європі, не проходило повз увагу британки. Чи треба казати, що вона палко підтримала «празьку весну» та інші прояви протесту проти тоталітаризму й «імперії зла»? З розпадом СРСР крига, звичайно, скресла, але пострадянські режими, зокрема і в Україні, не дуже поспішали «розкручувати» принципову і достатньо прискіпливу діячку з Великої Британії. Аж тільки Віктор Ющенко нагородив її 2006 року орденом княгині Ольги ІІІ ступеня. Віра Річ стала часто приїжджати в Україну, зокрема до Львова. Учасниця конференції Ірина Одрехівська докладно розповіла про цей період, загалом про тісну співпрацю перекладачки з українськими науковцями.

На конференції багато говорилося про переклади як такі. Віра Річ цінна ще тим, що дотримувалася у цій справі твердої лінії максимального наближення до оригіналу, чого не скажеш про багатьох сучасних перекладачів, які не обтяжують себе пошуками слів, можливо, архаїзмів та історизмів, а також стилістичних ходів, аби адекватно передати дух твору і його епохи. Тому завдяки жінці, чий прах знайшов вічний спочинок неподалік могили Кобзаря, Європа, до якої ми прагнемо, і загалом англомовний світ за бажанням знатиме саме Шевченка, саме Франка, саме Лесю Українку та інших наших митців, а не те, що нині йменуємо фейком.

…«Англійська» мжичка не завадила нам покласти квіти на могили Тараса Шевченка і Віри Річ, яку з повним на те правом нині називаємо духовною онукою Великого Кобзаря.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company