Бурштинові «кроти»

Ігор просить не називати його прізвище. Він третьокурсник одного зі столичних вишів. Родом із Житомирської області, якраз із тієї місцини, котру вразила «бурштинова лихоманка»… Він – пізній син у батьків. Батьки – прості сільські люди. Великих статків не мають. А Ігореві треба ж вчитися у дорогому Києві. І треба жити. Тому коли випадає вільний день – він їде зі столиці додому не на посиденьки, а на «підробіток»…

Ігор симпатизує мені, а, може, й більше… Він загадковий. І навіть скритний. Я взагалі дивуюся, як він зважився говорити зі мною відверто про бурштин? Напевно, через те, що симпатизує…

Отже, що спонукає таких, як він, студентів, місцевих та заїжджих чоловіків братися за ту важку і небезпечну роботу бурштинокопачів?

– Спонукає єдине – хороша і швидка копійка, – розповідає Ігор. – Заробіток залежить від того, на яких умовах берешся працювати. Якщо сам собі господар і сам собі старатель – то справа марудніша, небезпечніша, але прибутковіша. А найнятися до когось – буде значно дешевше, але певніше. Сам собі що накопав – те й твоє. Але будь-якої миті можуть заявитися хлопаки з обрізаними вухами і «калашем» напереваги. Чи поліція з відпрацюванням території… Якщо ж усе те з Божою допомогою твою душу минуло, то на «спеціальній точці» в тебе бурштин залюбки куплять і дадуть дуже хороші гроші.

А «підв’яжешся» працювати на когось –  матимеш зарплатню від 1200 до 1500 гривень за 12-ти годинний робочий день. Непогано, правда? Але праця  – каторжна. І не кожному під силу.

І атмосфера, напевно, гнітюча?

– Нормальна атмосфера, – посміхається Ігор. – І ставлення нормальне. Якщо ти добрий робітник, то тебе не те що не зачеплять – тебе всіляко оберігатимуть. Ще й поїтимуть, і годуватимуть. Мені казали: «Кинь ти той університет, не сіпайся туди-сюди. За рік заробиш на квартиру в Києві, а потім і диплом купиш…»

А ти що?

– Я в такі ігри не граю.

Хто тим всім «заправляє»?

– Я не знаю. І всі, кого я знаю близько, того теж не знають. Та мені й байдуже. Чутки, звісно, різні снують. Але там свої закони. І щоб просто отак собі прийти, знайти місце, стати і працювати – не буде діла. Потрібно знати кому платити, щоб працювати на «їх території», бо не пустять – все розподілено по секціях. І всьому своя ціна.  Якщо шмат бурштину більше кілограма – то за грам платять від 12 доларів. Однак ціна доволі нестабільна.

Словом, робота як робота. І як у всякій роботі, тут своя специфіка. А це ж – нелегальний бізнес. Хоча який там нелегальний  – з такими масштабами і такою армією копачів. Процвітає – значить це комусь потрібно. І той хтось – не на рівні Житомира. Єдине, за чим жаль аж пече, – за довкіллям. Це ж мої з дитинства рідні ліси! Якби ж ти тільки знала, що з ними сталося! Після нас, бурштинових «кротів», тут екологічне лихо. І не на роки на століття.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company