Бути чи мати?

Кажуть, життя – найвища цінність. Навряд чи про це знають племена бубал чи й сучасні жителі країн третього світу: надто багато з них може померти щомиті – від антисанітарії, хвороб та іншої напасті. Взагалі, цінності – поняття настільки ефемерне, особливо у модерному «галопуючому невідомо куди» суспільстві, що досягти тут консенсусу чи конструктиву, навряд чи коли-небудь вдасться. Але можемо простежити тенденції.

Цінність обов’язково має бути визнаною, або мовою пост-модерну – трендовою. З речей, які нині найперше вигулькують у свідомості, – айфон, «мерседес» і бізнес. Відтак фроммівське філософське  «бути чи мати» вже не видається таким несправедливо глузливим. Глобальна система змінює не лише світові порядки, а й людську особистість.

Наскільки кожен із нас може пристосуватися до світу, напханого до краю різноманітними футурошоками, міфами та транснаціональними маніпуляціями? Складно уявити, що Хемінгвей прочитав колись у знайденому на його горищі оповіданні про винахід ліфту. Ця ідея, мабуть, здалась йому аж занадто божевільною, і він запхав книжку у стару запилюжену скриню. Мабуть він, Хемінгвей, був би у глибокій прострації, побачивши реалії сучасного світу. А головне – людей нового покоління, на жаль, некласифікованого Гесіодом. Проте визначених то «твіттер-свідомими», то «невротиками» в «шизоїдному світі», то хворими на нарцисизм.

Які б теорії меншовартості чи ширвжитковості людини не висували науковці, дослідити їх можна навіть емпірично, адже те, чим апелюють глобалісти, – моральна та інтелектуальна криза особистості, матеріалістичність та екзистенційний егоїзм – простежується неозброєним оком. У Росії нещодавно провели опитування: кого громадяни вважають національною елітою. Отримали достойників: Алла Пугачова, президент Путін, Коля Басков, Йосип Кобзон… І жодного науковця, жодного письменника, художника, музиканта, артиста театру!

Це не означає, що українці, серби чи американці на рівні своїх «середньостатистичних груп опитування» вважають істинними авторитетами нації лишень нейрохірургів чи фізиків. У «глобальному селі» канадського філософа Маршалла Маклуена всі одне одного знають. А, як відомо, з ким поведешся – то так тобі й треба. Тож у своїх вподобаннях ми дещо схожі на американців, фінів і корейців.

Два роки тому у прокат вийшов фільм «Таємниця перевалу Дятлова», там події розгортаються у гірській місцевості на півночі Росії. Нині вже не зачудуюся, почувши англійську з уст російських сибіряків, чи зустрівши підлітків на вулиці, котрі танцюють брейк, наче молодь з американських 90-х, чи навіть бабусю, яка у своїй обставленій на західний штиб хатині розповідає туристам доброю англійською давні родинні історії. Хтозна, може, так і повинно бути у вестернізованому й масифікованому світі? От тільки що жде у такому світі автентичні культури? Яке на смак еклектичне «тутті» з них?

Як на мене, сьогочасний модерний ціннісний апарат деградував до масового прагнення збагачення, хворобливого гедонізму та бездумної егоїстичності. Задовольняючи власні потреби, наполегливо, часто й агресивно облаштовуючи особистий простір, орієнтуючись на примарні і суєтні цінності, забуваємо про реальні планетарні загрози. І про істинні, життєво значущі скарби: мир на землі, запаси копалин і прісної води, ресурси годувальниці-землі, чистоту довкілля… І про любов у всіх її проявах, про щастя, надію – непідробні цінності людини.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company