Архів розділу: У колі муз

Зміни, увічнені в митях

Фотоконкурс «Країна змін» – це не просто платформа для реалізації креативних задумів творчої молоді з хистом до фотомистецтва. «Країна змін» – це сигнал суспільству, заклик до дії, привертання уваги до краси, яку ми не помічаємо. І до гострих соціальних проблем, які часто недооцінюємо.

Сонце із кримських сувоїв

У неї нагло забрали малу батьківщину, будинок, але вона не зламалася. Хоч змушена була поспіхом переїхати до «великої України». Тепер вона в Києві, здобуває нову освіту, займається мистецтвом, організовує виставки і дарує світові красу своїх картин.

«Припутні». Любов, яка робить людей народом

Я не буду про дороги та тротуари. Це вторинне. Потрапляючи у світ, вільний своїм самовираженням від того, а що скажуть люди, пронизаний любов’ю та доброзичливістю, де всі усміхаються одне одному, де слова «дякую» і «будь ласка» звучать на кожному кроці (навіть тоді, коли вибачитися мав би ти, бо зачепив когось ліктем, тобі кажуть «вибачте мені»), – так ось досі я ніяк не могла визначити у ньому свій статус.

Подих Новоріччя

Теплий осінній день. На столичній вулиці Терещенківській гамірно, біля музею Ханенків зібралося багато школярів. У дітей іскряться очі, вони щось жваво обговорюють. «Мабуть, обов’язкова шкільна екскурсія до музею», – подумалося.  В шкільні роки такі екскурсії набридали. Раділа одному, що раніше в такі дні можна було раніше потрапити додому. А ці діти на вигляд не стомлені –  навпаки: захоплено діляться враженнями, показують одне одному фото на своїх смартфонах.

На крилах Мрії

Мрії, що народжують книги. Саме так почалася письменницька кар’єра Макса Кідрука. Далекого 2008 року дипломований інженер-енергетик, а на той час студент аспірантури шведського Королівського технологічного інституту помандрував за Океан.

Сповнені оптимізму 

У столичному Центральному будинку художника триває виставка до 60-річчя утворення Дніпропетровської обласної організації Національної спілки художників України.  Тільки-но входиш до зали, в око впадає  розмаїття художніх стилів та образів, колористика картин, різнобічна тематика творів. Тут знайшлося місце і народному петриківському розпису, і сучасному авангарду.  

«DZIDZIO Контрабас»  без шлейфу попкорну

Мене попереджали, але я пішов на фільм «DZIDZIO Контрабас». Що я побачив?

Вишиванка війни у фарбах, словах і звуках

Талановиті люди – талановиті в усьому. І скрізь встигають… Років зо три тому в забічному селі на Чернігівщині, за сто кілометрів від столиці, де я маю дачний будиночок, з’явився раптом новий сусід. Інший сусід-абориген, компанійський, метикуватий дядько, вже наступного дня повідомив мені, що то столичний художник. Ну, художник – то й художник.

Усмішка птаха

Все, що дало мені життя,
В красу перетопляв я.
(Іван Франко)

Живильною волею різця його герої розламують вікову кору і видибаються з дерева, мовби з далекої історії. Розпростерши рамена та струсивши геть лузгу забуття, розплющують очі, мружаться від безміру світла і парсунами вподібнюються усміхненим птахам. Ця осібна світла печать виразу відтепер позначатиме їх завжди і скрізь суворими карпатськими буднями: у селянські праці, повсякденних родинних клопотах, у празникових розвагах-балюваннях, у дружбі-цімборстві, у коханні і щасті материнства, в зустрічах і провадинах, у радості й журі. Бо тепер вони житимуть усім, що наповнює життя, не очікуючи смерті й тліну: істинний мистецький твір гине лише з останнім його шанувальником.

«Коронація» вибраного нації

Сімнадцять років тому з примарного, неясного спершу задуму, зате з рішучого бажання з’явився український літературний «Оскар»   –  «Коронація слова». Хтозна, чи сподівалися тоді Тетяна та Юрій Логуші, що їх подвижництво пустить таке міцне коріння і так заколоситься тим  мистецьким змаганням на національній письменницькій ниві? Певно ж, вірили, бо інакше б і «тин не вязали», і немалі кошти з року в рік у ту Божу справу не офірували. Тепер ось пан Юрій каже: прямуємо до 20-річчя…

Шевченкове Слово з вівтаря

Гастрольний шлях до Сполучений Штатів Америки провідного актора Полтавського музично-драматичного театру імені Миколи Гоголя, народного артиста України Василя Голуба починався ще три роки тому.

Вернісаж сонця і добра

У столичному Будинку кіно – художня виставка «Квітами стелиться земля» Любові Кімбел-Добровольської. Її творчість охоплює простір у тисячі кілометрів: від зачарованої Десни, на берегах якої народилася, до пейзажів заплави річки Медуей, що на крайньому південному сході Англії. Яскраво-зелені луки графства Кент, статечні могутні дуби, які століттями впевнено тримаються британської землі, – поруч із київськими каштанами. А квіти – вони скрізь квіти, чи то у Великій Британії, чи у рідній Україні… 

Рушникова стежина до Максима

Сивий, трохи стомлений, в літах  чоловік, якого ми пам’ятаємо з фотографій і якого немає з нами понад півстоліття, – наш сучасник. Максим Рильський, поет-академік, мовознавець, перекладач, суголосний майданній епосі сьогодення.

Книги надихають

Втретє столичний Грінченків університет збирає на щорічний Всеукраїнський фестиваль «Book Fashion» студентів і старшокласників, захоплених розробкою та просуванням у «світовій павутині» буктрейлерів і промороликів до найпопулярніших та найцікавіших книжок.

Організатори – пристрасні популяризатори читання, а тому прагнуть підтримувати у широкого загалу інтерес до новинок книгодруку та книжкової моди. «Book Fashion» засвідчив: багато з нас може неочікувано для себе відкритися як режисер. Варто лишень творчо захопитися: зробити бук-трейлер – відеролик до улюбленої книжки.

«Географія» учасників фестивалю доволі промовиста: Волинь, Закарпаття, Поділля, Наддніпрянщина, Донбас та Причорномор’я. Ще одне свідчення того, як  українці шанують друковане слово та творчо і креативно ставляться до його поширення. Зросла й фестивальна аудиторія: цього року в «BookFashion» взяли участь не лише студенти і старшокласники, а й учні молодших класів.

А гран-прі у нелегкому мистецькому суперництві вибороли учні Романівської гімназії, що на Житомирщині, Анастасія Садурська й Олег Львов та студентка Київського університету імені Бориса Грінченка Єлизавета Садурська –  за бук-трейлер до книжки «Лайзл і По».

– Найголовніше – зробити перший крок, навіть якщо він ще не позначився успіхом, – наголосила, вітаючи переможців та учасників творчого змагання, почесний гість фестивалю, співзасновник міжнародного конкурсу «Коронація слова» Тетяна Логуш. – Бо навіть цей крок означає, що ви вже попереду. Вірте у свої сили!

«Універсум  дитинства» Тамари Коломієць

Дитячі письменники, які пишуть для найменших, завжди викликають у мене захоплення й подив. Здавалося б, це так легко, що й сам зможеш, лише сідай і пиши. А як візьмешся – то, виявляється,  будь-який текст «дорослого значення» дається набагато легше за віршики про баранчиків, коників-стрибунців, хмарки та інших «героїв» дитячого світу. Талант писати для малюків дано особливим людям, які здатні подивитися на довколишнє очима маленької людини. Комусь такі проникливість і осяяння вдаються, сказати б,  ситуативно,  вихлюпуються кількома віршиками чи казками, а хтось живе з постійним талантом дивувати своїх маленьких читачів.

«Мері» та її фронтмен

Український рок-гурт «Мері» створено ще 1996 року. Їх музика сповнена любові до України, позитивної енергетики та сенсу. «Мері» має свою вдячну аудиторію. Ось фрази фанатів, зібрані мною після концерту: «Гурт геть не схожий на інші українські гурти! Пісні прості, але завжди «в десятку»…»;  «Мені насамперед подобаються тексти пісень: вміти сказати просто про складне – це, безумовно, талант…»; «Гурт люблю за пісні українською мовою! Заспівають російською чи змінять стиль, – не слухатиму…»; «Просто вони особливі. Вони – патріоти!..».

Планета «МАНДАРІН»

У столичному Центрі дитячої та юнацької творчості, що по вулиці Героїв Севастополя, вже 25-й рік поспіль скликає до себе шанувальників Мельпомени і Талії аматорський естрадно-драматичний театр-студія «МАНДАРІН». Назва театру – такий собі каламбур-абревіатура девізу чи слогана. «Ми – артистичні, невгамовні, даруємо глядачам радість і надію! Ми – МАНДАРІН!», – виголошують юні актори.

Контемпораріарт у середмісті столиці

Любов, Мистецтво, Весна об’єднали у спільний проект контемпораріарту 15 закоханих пар українських митців з різних куточків України. Проект ZenkoFoundation на ймення LOVE.contemporary представлено на глядацький суд у Музеї Києва. Його гасло: «Несіть у маси любов! Несіть у маси мистецтво! Кохайте та творіть!»

«Рок Екзамен»: не всіх іспитів варто лякатися

В одному зі столичних клубів відбувся традиційний звітний концерт «Rock Exams». Учні Рок Школи виконували кавер-композиції на відомі хіти, а також презентували свої авторські твори.

Через Київ – до успіху

 

Втретє Національну оперу України віддають талановитому юнацтву,  учасникам Міжнародного  фестивалю-конкурсу «Гран-прі Київ», який  відбуватиметься у столиці з 24 по 26 березня.

Сюрреалістична реальність

«Люди в багатьох країнах бояться. Політики цим користуються. Держави використовують мову погроз. Сучасне мистецтво – це антидот».
(Віктор ПІНЧУК, український підприємець, мільярдер і меценат)

«Майбутній час»,  інстальований з газет… Анімаційний чоловічок в такому ж аніме-ландшафті розповідає з великого  екрана  темній кімнаті про закони руху… У столичному «PinchukArtCentre» виставлено твори двадцяти одного номінанта на премію Future Generation Art Prize 2017.

В гаражі з «Radio Plush»

Прохолодна репетиційна база звичайного гаража: гітари, підсилювачі, шнури, кабелі… В такому аскетичному інтер’єрі музичної робітні спілкуємося з більшістю київського гурту «Radio Plush»: Іваном, Артемом, Олексієм. Ще один учасник, теж Олексій, соліст гурту, сьогодні не прийшов, працює. Колектив аматорський, хоча добре знаний у колі шанувальників року – брав участь у багатьох фестивалях, ставали фіналістами кількох пісенних батлів, його композиції не сходять із прайм-таймів популярних радіостанцій.

«Радосинь», осяяна «Плеядою»

Хор – це не тоді, коли багато,
а коли переконливо.
Не за владним помахом палички,
а за власним горінням.
Хор – це не обов’язково голосно,
зате без найменшої фальші.
(Сергій Цушко, учасник літоб’єднання «Радосинь»)

Дім, де райдуга

Похмурий ранок наганяє смуток. Монітор і ще сонний я; спроквола розумію, що бере початок новий день. Гортаю веб-сторінки, побіжно, в пошуках якої-небудь цікавинки.

Столітня скрипка ожила

У Диканській картинній галереї, що на Полтавщині, відбулося музичне свято на честь 140-річчя від дня народження славетного земляка – музиканта, композитора і хорового диригента Федора Попадича. Організатори підготували для гостей дійства справжній сюрприз: після маже столітнього мовчання зазвучала скрипка, експонат місцевого краєзнавчого музею.

Mustsee: 10 фільмів про журналістику

П’ятий курс. Той момент, коли вже напрацював на заліковку і пізнав ази професії. Перефразовуючи Шиллера: «Студент зробив свою справу, студент може відпочивати».

Корінь і крона Натхнення

У виставковій залі Національної спілки майстрів народного мистецтва України, що у Києві, на вулиці Рейтарській,  27 -А,  –  нова експозиція. Звітують дві близькі за духом народні майстрині, які працюють зі схожим матеріалом, проте різні у творчих формах і техніці.

Стожари Павла Дворського

Ми були сусідами у Чернівцях. Але того разу зустрілися в Києві, у мистецькій кнайпі «Купідон», неподалік Хрещатика. Там зазвичай добра кава, і там, в інтер’єрі струганих лавиць та давніх ужиткових речей, віє епохою «розвинутого соціалізму». Якраз в ту епоху, сорок років тому, і написав Павло Дворський одну з найчарівніших своїх пісень – «Стожари». Тепер таких пісень не густо. Та й час нині інший. Пісні – інші. Дещо, може, і не гірше лягає на душу, але… не таке. А, може, то ми «не такі», з торбою минулого на плечах…

Василь Триліс. Homo ludens*

Знаю його тридцять із хвостичком літ, а він, слава Творцю, все не міняється. Немовби той Вічний Верхівень із пісні, з прапісні, що «На воронім коні грає, На сонечко поглядає». Та ж таки жилава і струнка постава аскета, яку увінчує лискуча барокова храмова маківка голови, з-під мичок брів з кожним зглядом на тебе хлюпає щось тепле і терпуче, сяйне і бездонне, премудре і лукаве, щось ясне і ворохобне.

Берег Любові в далекім тумані…

Лілія Сандулеса не озирається назад. І не живе минулим. Дуже неохоче згадує все, що було колись…

Суп із пастайками від Івана Поповича

Його щирій вдачі, його голосу, що струменіє, мовби з гірських потоків, нема, здається, спину. Його голос і пісні не сплутаєш. За багато років його ніхто й ніколи в українському пісенному просторі не намагався наслідувати чи імітувати, бо, зрештою, те сфабрикувати неможливо. Він такий один. Як, скажімо, Том Джонс в Америці чи наш Олександр Сєров, котрого звабили колись до Росії. Мені завжди здавалося, що його пісня «ллється на просторі»  вільно і щасливо, що ніщо й ніде її не зачіпає, вона собі як чисте мистецтво в бурхливому вирі життя.

Божа іскра Мирослави Збожної

З Мирославою Збожною знайомі понад півтора десятиліття. З часів, коли разом працювали над створенням парламентського телеканалу. Тоді вона вже була досвідченим тележурналістом, професіоналом. Здається, для багатьох не стала дивиною звістка, що Збожна вирішила перейти на чиновницькі «хліби» в інформаційне управління апарату Верховної Ради. І раптом, коли вперше побачив її мальовані дива, пережив справжній шок: так вразили своїм душевним теплом, довершеністю виконання ці оригінальні роботи.

Володимир Івасюк і біла дама…

Понад чотири десятиліття тому на пікові творчості і слави Володимир Івасюк пише свій черговий шедевр. Один із багатьох.

Анатолій НЕЙОЛОВ: «У мене абсолютний слух на правду»

Засновника та керівника Київського театру-студії імпровізації «Чорний квадрат» Анатолія Нейолова називають учителем. І не лише на чорному квадраті сцени, а й у житті. Як згадує сам пан Анатолій, у дитинстві театр він особливо не любив. Тоді юний Толя й гадки не мав, що саме театр, щирий, правдивий, вибухово-імпровізаційний, стане справою його життя.

« … Як дихання, як птахові політ»

Національній спілці майстрів народного мистецтва України  – 25 років:  чудова нагода, щоб зібратися у  рідному столичному гнізді, що на вулиці Рейтарській,  27А. У невеликій залі – традиційна виставка  «Кращий твір року».  На стінах – рушники і килими, народні картини, на  столах  і підставках різьблені і плетені вироби, гончарні шедеври, витвори із соломи і коріння,  вишиті сорочки, народні строї. Ужиткові, але рівня високого мистецтва речі, і чисто художні витвори. У залі тіснява – не часто народним майстрам випадає нагода показати свою творчість на виставках, поспілкуватися з глядачами і колегами. І в держави, і у них самих навіть на такі маленькі свята бракує грошей.

Мистецтво і війна

Війна інколи залишає рани на тілі. Душу ж ранить завжди. Учасники проекту «Мистецтво проти війни» переконують власним прикладом: вилікуватися морально допомагає мистецтво.

Постулати Єрмоленка. Учительські і малярські

Андрій Єрмоленко – вчитель хімії, який зумів стати успішним художником. В його арсеналі такі відомі проекти, як Жлоб-арт, серія портретів Тараса Шевченка, нашивки-шеврони для український бійців та багато іншого. У нашому інтерв’ю він відверто висловився про недолугість системи української освіти,  про те, що лише займаючись улюбленою справою можна досягти успіху та про те чому ніколи і нікого не буде вчити малювати.

Картини з «в’язниці суворого режиму»

Стіни, пофарбовані білим… У підвалах туляться одне до одного сотні картин. На вибіленому тлі – «білі плями» історії українського малярства. Іменами творців, безжально вирваними з життя, стертими з людської пам’яті більшовицькою оприччиною.

Каменем у полтавське болото

Про «камінь» і «болото» –  це я так гірко пожартував, зателефонувавши до чиновників від культури з Полтавської обласної адміністрації та повідомивши про намір провести в обласній бібліотеці вечір пам’яті Івана Миколайчука. На це мені дотепно відповіли: хтозна, чи піде з того хвиля, але сморідку точно не буде.

Помилялися…

«В роках моїх така велика сила…»

Якраз на початку вересня сім літ тому трагічно обірвалося життя чудового українського співака і композитора В’ячеслава Хурсенка. Він був затятим рибалкою. І якраз під час риболовлі сталася трагедія: діабетична кома вдарила віроломно, а допомогти не було кому…

Ступені свободи Валерія Голейка

Навіть у столиці «спальні» райони не переобтяжені закладами культури. З такої не дуже втішної констатації почалася розмова з художником-абстракціоністом Валерієм Голейком, якого друзі з повагою називають Веном. Сидимо у затишній галереї «Енігма», яка вже півтора десятка років знайомить відвідувачів з ідеями тральфреалізму.

Зламана стріла

Ми зустрілися з ним 10 років тому, в далекому 2006-му, у помаранчевий період, на Красній площі в Чернігові, у сквері, де ще стояли кам’яні погруддя кривавих революціонерів-колабораціоністів… Нині головний сіверський декомунізатор Василь Чепурний те «сміття» звідти повимітав… А я згадую тепер ту давню зустріч і дивуюся: стільки тоді, у ту годину нашої бесіди, було символічного… Перше, про що він почав говорити, – містечко Ладан, побіля річечки Удай, про тамтешній жіночий монастир, про те, що прийшли колись совєти, все зруйнували, з величної церкви зробили колонію, з усього Союзу звезли туди неповнолітніх злочинців… І він за тими церковними мурами почав учитись музиці у прикріпленого до колонії капельмейстера, діда-композитора, старого німця Августа Гіпнера… Дід був майже сліпий, обкурений махоркою, мав на той час 85 років укритого таємницями життя…

Японські аніме на український мотив

Серед захоплень українців, таких різних, інколи неординарних, що не обмежуються рідними теренами, все більше шанувальників набуває такий вид японського мистецтва, як аніме. Отак брак контенту рідною мовою, бажання поділитися своїм захопленням із друзями наштовхнули трьох однодумців на ідею «українізувати» улюблені японські стрічки.

«Atlas Weekend -2016». Фестиваль – хоч розірвись!

Є в житті миті несподівані, які потім довго згадуєш. Подібне трапилося і зі мною: ще від весни мріяв потрапити на якийсь серйозний музичний фестиваль, намагався зібрати заощадження для поїздки, репостив у соцмережах записи з розіграшами квитків на всі можливі фести, щиро сподіваючись на щасливий випадок. Але все виявилось простіше і неочікуваніше, ніж я собі думав…

Коли тобі нав’язують темряву, а ти вперто рухаєшся до світла

«А квіти я буду малювати і малювати, бо я так люблю над ними працювати, що й слів не знайду, аби висказати ті почуття до їх любовімоєї великої любові!»

Майстер пензля і пера

Чи часто зустрічаємо людей, які наділені багатьма  талантами і цим щиро захоплюють, змушуючи знову і знову чудуватися розмаїттю краси, що її несуть у світ? Таким є син Донеччини Анатолій Дзюбан. Професійний художник, письменник, краєзнавець – його багатогранності справді можна позаздрити! Анатолій Миколайович – керівник народної студії образотворчого мистецтва «Степ», Відмінник освіти України.
Зустріч з митцем – завжди нові емоції. Одразу спадає на думку: творча неординарна людина. Закоханий у прекрасне, Анатолій Дзюбан створює красу і вчить цього інших.

Самородок

Другого травня друзі і шанувальники добірного грона талантів Івана Новобранця відсвяткували його 77-річчя. Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України і Національної спілки кобзарів України, заслужений художник України, лауреат премії імені Самійла Величка. Кобзар, лірник, майстер народних інструментів.  Його шанує і щоразу тепло вітає українська столиця. Він відомий в Польщі та Франції. Його мистецькі полотна – в музеях Європи та Америки. Можливо, Новобранця менше знають у рідній Полтаві, але що тут дивного, коли навіть пророкам не віддавалось належне на своїй землі. Час, звісно, все розставляє на місця. Ми ж маємо віддавати людям належне за життя.

Paska Fest: великодньо-писанковий розмай

Менше тижня до Великодня!А ще стільки нагальних справ: і дім до свята причепурити, і пасочки напекти, і писанкам дати лад! Однак попри ту нагальність відчуття Великодньої радості додає наснаги й сили, щоб і все дома встигнути, і відвідати Paskу Fest!

«Дзеркало»,  де «сохнут бєльйо»…

У приміщенні культурно-просвітницького центру столичного Дніпровського району Театр української традиції «Дзеркало» відзначав одразу кілька ювілеїв.

Культові «Тіні» у містичній інсталяції

ХХІ століття. Століття сучасних технологій та інновацій. З кожним днем світ змінюється,  а з ним люди і , насамперед, їхній світогляд. Ми – нове покоління українців. Захоплення, сприйняття дійсності, погляди на життя. Все не так, як раніше. Але  є те, що незмінне, себто вічне.  Бентежить душу так само глибоко, зачіпає за живе, як і півстоліття тому. 

Поезія футбольного поля

Без чого неможливо уявити футбольний матч? Без гравців – певно ж, без м’яча – ясна річ. Без судді – та як же без нього? Та найперше, що хапаємо оком,  умостившись на трибунах, –  саме футбольне поле.  Чи замислюємося,  що люди, завдяки яким насолоджуємось грою, – не прості агрономи, інженери або ландшафтні дизайнери? Хоча у буденних клопотах – як і ми, у міській течії – зазвичай поруч з нами, непримітні. Їздять у метро чи маршрутками, поспішають у гурті перехожих на зелене світло, п’ють  ходову каву біля автокав’ярень  чи купують молоко у супермаркеті. Огляньмося.

Вишивання із кодом семи поколінь

Українські традиції – це щось прекрасне й неосяжне. Згадайте розповідь наших бабусь про свою молодість. Чи не заворожує вас давній звичай збиратися у понеділок усім дівчатам разом, співати пісні і вишивати рушники та сорочки. У цьому справді є щось магічне! Цю магію береже і відкриває усім небайдужим найвідоміший знавець вишивальної справи в Україні Юрій Мельничук, керівник студії шитва «Аріана» при столичному Музеї Івана Гончара.  Він і нам привідкрив таємниці давнього мистецтва, що переплітається з долею всієї нашої країни. У його майстерні вишивки постає неосяжний світ барв й орнаментики, де кожен символ щось приховує.

Катарсис

Коли маленькі полтавські політики, згадуючи далеке минуле, говорять про Полтаву як «духовну столицю України»,  це, на жаль, викликає хіба що гірку посмішку. Та все ж Іван Драч стверджує, що Полтава має митців столичного рівня. Розмова тоді у нас була про подвижника музейної справи, мистецтвознавця, художника і реставратора Кіма Скалацького.

Іван Власенко із «Побрехеньками…»

В «Урядовому кур’єрі» за часу редакторства Михайла Сороки, не без його мудрої та розважливої селекційної роботи, підібралася була команда щипаних і битих, давніх та впізнаваних у класичній українській журналістиці спеціалістів. Та команда майже в повному складі, знову ж таки за тонкої і стратегічної лінії головного редактора, базувалася не на штабній, так би мовити, редакційній базі по вулиці Садовій, поруч з Кабінетом міністрів, а на допоміжній, ніби «законсервованій» про всяк випадок. на Шулявці, у стінах добре відомого всім видавництва «Преса України».

Горицвітна осінь «Очей волошкових»

Ніхто не знає, яким буде далеке чи зовсім близьке у часі наше Завтра, але якщо сьогодні пишуться пісні і вірші, то не можна гаяти жодної хвилі, жодної миті, адже саме вони потім – ті пісні і вірші – можуть бути єдиним виправданням усьому тому, що нас очікує через нашу легковажність, чи, може, через щось таке, що й від нас самих не залежить… Ми не говорили з ним про його життя і долю, ми навіть оминали поглядом і словом його житіє теперішнє, не кажучи вже про майбутнє, але вся наша бесіда, всі його уривчасті, скупі речення були сповнені – прямо, і опосередковано – саме того німого виправдання, на яке з великим надлишком заслуговують хоча б ті-таки його – без сумніву геніальні – «Очі волошкові»…

Лисова пісня

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company