Архів розділу: Щоденник

Смак Правди

Хто пірнає глибше, той і знаходить скарби. Журналіст Леонід Ісаченко вже подарував читачам збірку оповідок «Хуго і Фігу» та футбольну хроніку Євро-2012 «Від Макса і Гриціана», а тепер читачі скуштують «Смак води і віскі». Але що переважить?

«Швидше, Вище, Сильніше!» на Грінченковому стадіоні

Київський університет імені Бориса Грінченка має тепер добротний, модерний спортивний комплекс, розташований на території університетського коледжу у Дніпровському районі столиці. На врочистості з нагоди відкриття онови з’їхалися шановані гості – представники Міносвіти, Київської міської державної адміністрації, яка фінансово підтримала цю реконструкцію, спортивні знаменитості, колеги з інших навчальних закладів.

Про реформи і Реформацію

У вщерть заповненій залі Вченої ради Київського університету імені Бориса Грінченка відбулася відкрита лекція «Фактори економічного розвитку» вченого-економіста Романа Шеремети.

Осоння, Осінь і «Каштан»

Осінь прийшла в місто і розгубилася. Здалося їй – на неї не чекали.

Уроки Степана Колесника

20 жовтня 1970 року. Глупа ніч. Перші хвилини нової доби. Столична вулиця Орджонікідзе (тепер Банкова). Щойно на Політбюро всесильного ЦК КПУ скінчилася наруга над журналістом головної компартійної газети «Радянська Україна» Степаном Колесником. Він стояв із невеселими думами. З неба мрячило. І ні душі довкола! Не знав, як жити далі, що роботи? Щойно його примусили покласти на стіл партійний квиток. А це означало, що тепер він безробітний. Фактично безправний, ніби той вигнанець.

 У кадрі і за кадром Олександра Клименка

«З фронтового альбому»  так називається фотовиставка Олександра Клименка, що днями відкрилася у Національному музеї історії Другої світової війни. Організатори спеціально приурочили цю подію до Дня Незалежності, бо сьогодні там, на Східному фронті, ми відбиваємо агресію сусіда-ворога, якому хворобливо муляє існування самостійної України.

Сильні духом

Україна. Київ. Борщагівка (часто пишуть: «неблагополучний район столиці»). За кілька метрів від дороги і швидкісного травмаю постав новозбудований пам’ятник воїнам – захисникам України від рашистських загарбників на Донбасі.

Тут і стоїмо….

Фестиваль середньовічної культури «Ту Стань» відспівав-відзвенів на Львівщині. Вже вдванадцяте. «Усе було, як у кіно!», –  не приховують захоплення гості. Лицарські бої, нічний штурм фортеці, кінні забави, музичні розваги, вправи з давніх ремесел і середньовічний ярмарок. А ще – незабутні мандрівки мальовничими Бескидами, колоритними селами і містечками…

У пісні і граніті

 

Віктор Лісовол нарешті повернувся додому. У вишгородський багатоповерховий будинок, де зі співочою дружиною прожив-протворив серед музики і книг останні 7 літ свого земного буття.

Якутовичі

Це не просто сторінка – знамените явище в українському мистецтві. «У 1960-х графіка домінувала над живописом. Цей напрямок тримав на плечах батько», – писав Сергій Якутович, який покинув нас 27 дня минулого місяця, про геніального графіка Георгія Якутовича. –«Коли він пішов, я зрозумів: атланта не стало, балкон може впасти. Підперти його маю я, хоча б криво».

Сакура в Грінченковім саду

Шанованих гостей з японського міста Кіото, мера Дайсаку Кадокаву та голову міської ради Казухіра Тераду, на подвір’ї Київського університету Імені Бориса Грінченка зустрічав господар – ректор Віктор Огнев`юк, а традиційний коровай на вишитім рушнику подала  Сакура Шіракава, студентка ІІ курсу Грінченкового Інституту філології. «Сакура над білою річкою» –  так можна перекласти ім’я та прізвище японської студентки.

Крим: дурман минає

Отримав чергового листа від кримського знайомого-підприємця:

Чиє б повчало, а чиє б мовчало

Пишалася синами мати,
Синами вольними… Росли,
Росли сини і веселили
Старії скорбнії літа…
Аж поки іменем Христа
Прийшли ксьондзи і запалили
Наш тихий рай.
(Тарас ШЕВЧЕНКО, «Полякам»)

Скринька товариської допомоги

Студенти та викладачі Київського університету імені Бориса Грінченка провели благодійний «Грінченківський бал», на якому зібрали кошти  на навчання двох членів великої університетської родини, студентів із особливими потребами.

«Songs for peace»: єднання і взаєморозуміння

Анастасія Приходько повернулася зі Сполучених Штатів Америки. Там відбувся її благодійний тур «Songs for peace», кошти від якого співачка офірує пораненим у зоні АТО бійцям, їхнім родинам, а також родинам переселенців та що зниклих безвісти воїнів. Загалом американські концерти Приходько зібрали близько 50 000 доларів.

Співочий глас фарисейства

Нещодавно на телеканалі 1+1 обрали найкращого непрофесійного співака країни. Залишимо поза коментарями чужинський душок самої програми, з її потапо-бабкінським, даруйте, хрунівським «трєнєрством». Подивимося на переможця – священика Олександра Клименка, який заспівав кілька українських пісень. Зробив це, звісно, гарно, за що і фортуну піймав.

Перевірено часом. І електронікою

Бібліотека Київського університету імені Бориса Грінченка готується до 80-літнього ювілею. Заснований як книгозбірня Київського міського інституту вдосконалення вчителів, нині цей заклад цілеспрямовано та послідовно набуває форм сучасної високотехнологічної інформаційної системи.

Команді молодості – 90

Київське «Динамо» й Україна – нероздільні поняття. В часи Радянської імперії наші «динамівці»  найбільше – тринадцять разів (щасливе число!) перемагали в союзному чемпіонаті,  дев’ять  разів вигравали Кубок і тричі Суперкубок СРСР. У Європі ми двічі завоювали  Кубок УЕФА,  один раз Суперкубок та  виходили до його фіналу.

Вже й гравій карає

Кремлівському телепропагандисту, організатору й агітатору Дмітрію Кісєльову в Криму розбили обличчя.

Не «тю!», а «жаб’яча асфікція»!

Безвізовий режим з ЄС –  це приємно, зручно і добре.

«Пам’ятаємо. Перемагаємо»

З нагоди Дня пам’яті та примирення у столиці відкрито першу частину фотодокументальної виставки «УПА – відповідь нескореного народу». Експозиція «Повстанці проти нацизму» розповідає про антинацистський фронт українських націоналістів, повідомляє офіційний сайт Українського інституту національної пам’яті.

Кінодокумент… Кінозастереження…

Йому пасують усякі високі епітети. Навіть трохи конозиста велич живого класика. Хоча Віктор Кріпченко, попри фактурну, породисту зовнішність характерника і ціле гроно нагород, якими цілком заслужено відзначено його документальне кіно (лауреат Державної премії СРСР, Національної Шевченкової премії, Державної премії імені Довженка), в житті – надзвичайно скромна, невибаглива, добросердна людина.

Скрипу-рипу…

Скрипка рає, серце крає…
Нараяв – аж кура куриться.
І луна. Гомін, гомін по діброві:
«Інформаційна бомба!..» – 
«Гето!.. Ґевулт!.. Аяяй!..»

Гаазький «нармальок»

 

Скажу як є. Дуже мені «наравиться» недавнє рішення Гааги. От «наравиться» і все! Таке ж воно гнучке, таке ж обтічне… таке ж двосічне… таке ж «на-два-боки-куте-гнуте»…

До зірок через Житомир

Три з половиною метри: житомирська  лялька-мотанка – вже у Книзі рекордів України. Але можемо сміливо стверджувати:  її місце – і серед світових рекордсменів. Ляльку створили місцеві майстрині рік тому, до відкриття житомирського Дому української  культури. Вона,  як господиня, гостинно  зустрічає гостей. А щоб убрання не зіпсувала негода, мотанці спорудили скляну хату.

«Тичина, Жадан і Собаки»

Холодна зала, замуровані цеглою вікна, стара ліпнина на стелі, англійська мова серед глядачів. Що ж тут відбуватиметься? Ми побачимо нову  театральну постановку Ярої мистецької групи з провокуючою назвою «Тичина, Жадан і Собаки», створену за поезіями зі збірки Павла Тичини «Замість сонетів і октав» і на музику гурту  «Собаки в космосі».

У Саду Гетсиманському

 

В житті завжди є місце для дива. У кожного і щодня…

Це було в моєму минулому телевізійному житті. Знімальна група «Студії-Плюс» готувала сюжети про систему освіти в Ізраїлі для програми, що виходила на Першому національному. Відпрацювали день в Єрусалимі,  а потім «туристично» походили біля Стіни Плачу, побули у Храмі Воскресіння Христового, пройшлися вузенькими вулицями – Хресною дорогою Спасителя.  Лишалося трохи часу і водій, колишній одесит, запропонував заїхати на гору Оливну.  Ось трохи гуцикнуло, так, ніби щось перескочили. І справді,  Кедрон лишився позаду. Дорога  пішла вгору, а нам назустріч побігли розламисті невисокі дерева… Аж раптом бусик гуркнув, чмихнув і… закляк.

Персональна «скрєпа» Дмітрія Кісєльова

Українські журналісти жартома «роздягли» російського телеведучого «Вєстєй», автора одіозних брехень і пересмикувань Дмітрія Кісєльова.

Роздержавлені, але не роззброєні

На XIV звітно-виборній конференції Київської організації Національної спілки журналістів України делегати знову висловили довіру своєму очільнику Михайлові Сороці. Журналісти столиці та області, а їх понад 3700, уже втретє обирають його своїм лідером.

Джазові середи

Про джаз кажуть, що то музика бідних і молодих. Саме молодь і збирається щосереди в арт-просторі київської кав’ярні «Циферблат». Тоді там грають джаз.

З книжкою на бранч

Свої літературні лекції Сергій Савін називає «бранчами».  Бранч – це перекус між англійським сніданком і ланчем. З’явився у студентів Оксфордського університету на прохання викладача Чарльза Джонсона, якого ми знаємо ще з дитинства, як Льюїса Керролла,  автора казок про Алісу із Країни чудес. «Відпочинь, ти ж не на роботі»,   девіз літературних бранчів Сергія Савіна.

«Невловимий птах» проситься до рук

Книжку про славетного українського мандрівного філософа і богослова Григорія Сковороду український дослідник Леонід Ушкалов презентував велелюдному читацькому зібранню в одній із столичних книгарень «Є».

На кого суне «Cиній кит»?

На годиннику 4-та ранку. Доки батьки додивляються сни, їхні діти переглядають повідомлення в соціальній мережі. Наступне завдання триває 24 години! І так до повної втрати зв’язку з навколишнім світом. Нині реальність школярів доповнилася кривавими монстрами, які перестали бути уявними. І вони, ті упирі, вже чатують по той бік екрана, граючи на своїх клавіатурах нав’язливий мотивчик смерті…

«Знать, од Бога і голос той, і ті слова…» 

Український березень – під знаком Тараса Шевченка. Немає такого міста чи села, де б у день народження чи у день пам’яті Великого Кобзаря не збиралися, не читали його вірші, не згадували тернистий шлях генія…

Київський дім Гіппократа

Відкрила для себе столичний Національний музей медицини. До 1973 року там був Анатомічний театр тодішнього Київського медінституту. На його базі і створили один із найбільших медичних музеїв, славний на всю Європу. У дивині його залів, під пильним оком світил вітчизняної медицини, які слідкують за тобою з рясних портретів на стінах, – наче спресовано тисячоліття. Ступив крок – і ти у прадавньому княжому Києві. І вже знаєш, як твої пращури випарювалися та вимивалися від недуг своєю «панацеєю» – лазнею.

Кліки-каліки

Зир у гузир – на айфона втрунило…
Асфальт при носі, там «інь» і «янь»…
Небо в екран дощовиною плюнуло:
«Дурню, хоч так на мене глянь!»

Політика? Брехологія!

Російські посадовці і політики брешуть, аж гай шумить. А більшості їхніх «соотєчєсвєнніков» та брехня – як солодкий мед. Ковтають, не пережовуючи, ще й у рот брехунам ласо заглядають.

Мироточивий блуд

Біля сімферопольської прокуратури замироточив… бюст забитого більшовиками російського царя Ніколая ІІ.  

Мовби спогад про мрії

 Національний художній музей України відкрив ювілейну виставку «І спогади, і мрії» до 100-річчя від дня народження Тетяни Яблонської.

«Time» перемоги чи розчарування?

Завершився український відбір на «Євробачення-2017». І все б добре, якби…

Історія, яка довго буде Сьогоденням

У Дні вшанування учасників Революції Гідності студенти-першокурсники  нашого інституту зустрілися із науковим працівником Музею Майдану і Революції  Гідності Євгенієм Сафар’янсом.

«ОкаЧУРКІНився»

З вуст Матері Терези
ці докори звучали б
принаймні не дражливо.
…Балансував по лезу,
пускав у хід і чари,
галантним був на диво…

Проповідь, лемент, «сємкі», «ідеали»…

Три роки від трагічного піку Революції Гідності.
Третій день у закутках телеекранів мерехтить поминальна свіча у пам’ять Небесної Сотні, а радіоефір періодично розриває «Плине кача…»

Саша

Вчора заходив Саша.
Саша – переселенець із Криму.
Саша завжди послуговується у спілкуванні тільки російською.

Після крижаного дощу

Моє старе авто через ціну пального вже майже рік для мене – предмет розкоші… Воно стоїть під вікнами заціпеніле. Його залізну душу в цю мінливу зиму я відігріваю вряди-годи, піклуючись, якщо чесно, найбільше про те, щоб не «здох» акумулятор. Після чергової завірюхи, коли авто вкотре перетворюється на велику білу копицю, я змітаю дах та шкрябаю вікна.

«Нєзабудкі» в підземних протягах

Пізнім ранком у довгому підземному переході когось брало за душу, а когось душило оскоминою силуване і пискляве: «А на том берегу незабудки цветут…// Первый раз  я любил и от счастья был глуп,// Первый раз пригубил дикий мед твоих губ». То затягував вуличний музика, підбренькуючи собі гітарою, що зависала, перечеплена шнурком за шию. Біля ніг нітилася пережмакана торбина з дріб’язком і кількома казначейськими папірцями.

Слов’янськ: музей, «відкритий на ремонт»,  і сітки для «хлопчиків»

Вертаємося зі Слов’янська. Хвилина в хвилину встигли вскочити в потяг.
Живі, сильні, стріляні молоді містяни – поповнили ряди НАШИХ у проекті Школи Лохвицького земства, а ми – їхні. 

На Снові-Йордані

Майже чверть віку тому на Водохрещу я напросися до товариша у Седнів. Бо ж це найдавніше містечко на Придесенні примостилося на березі річки Снов, яку ще дев’ять з гаком століть тому «руський ігумен Данило» порівняв з Йорданом — річкою, де хрестили Ісуса Христа.

Солом’яне озолоччя Різвяної  ночі

Ці дощі вже давно дихали зимою, але зима десь заблукала у спорожнілих полях та лісосмугах, на яких оголилися воронячі гнізда і скуйовджені ворони, намоклі й похмурі, теж заждалися снігу.

По тонкому льоду

Якраз догорав місяць жовтень. Догорав то сліпучим багрянцем, то безліччю відтінків бляклої вохри. А від Березного до 50-го кілометра ту мінорну кольорову гаму раптом повертало з ніг на голову безмежнеє польове царство кукурудзи з її соковитим жаб’ячим кольором. Плаский лист кукурудзи був і в Миколи у зубах… Я спинив авто раніше, ніж він встиг здійняти руку. Я упізнав його раніше, ніж він мене. Він жваво й елегантно сплюнув тую кукурудзу, всівся поруч і ми рушили.

10 томів і все життя

«Якби мене запитали, чи жалкую я за тим, як склалося моє життя, про відсиджені 15 років, я б відповів: анітрохи. І якби довелося починати все спочатку та вибирати, я б обрав життя, яке прожив», В’ячеслав  Чорновіл.

America first чи «лобноє мєсто»?

Трампа остаточно обрали президентом. Напередодні CBS News оприлюднили результати порівняльного опитування «Наскільки гарно виконуватиме свої обов”язки майбутній президент?» – про Обаму 2008 і Трампа 2016 року (див. фото). Виявилося, що про Обаму добре думали 63 відсотки, а про Трампа – лише 34. Різниця – 29 відсотків громадян. Тобто третина населення США.

Рух еліт і рудименти

Бажання визначають вартість людини, стверджував Сократ. Бажати  за Вольтером – гріх. Якщо вже бажати – то всім і все однакове, заповідав Владімір Лєнін…

Вірський і Мозговий збирають аншлаги

Упродовж тижня двічі пощастило побувати у столичному Палаці мистецтв «Україна». Спершу – на концерті Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України імені Павла Вірського, потім – на вечорі пам’яті співака і композитора, народного артиста України Миколи Мозгового. 

Перевиховали

У SKY-BUSі водій збирає гроші, видає квиточки, і в мене над головою комусь позаду, грубо: «Оце що ви даєте?! Мені тим що, підтертися! Іншої немає, то мені яке діло? Або платіть, або геть!»  І додав кілька бридких словечок.

Голгофа Івана Сподаренка

Національна спілка журналістів України у чудовій серії «Золоті імена української журналістики» видала книжку «Голгофа Івана Сподаренка».

Сміятися крізь сльози і плакати від сміху

Гайнути б на південь… Летіти. Аби лиш крила не спалило сонце. Пластиліново-воскові крильця з етикеткою «мейд ін Чайна». Бо ми більше не ліпимо крила зі строкатих літньо-блакитних хмар, з неякісного паперу у клітинку.  Аби тільки сни зліталися на запах талих рим, розкиданих підвіконнями і брудними закутками, на паркових лавицях й осінніх набережних…

Штанці від «старшого брата»

Для багатьох «Американська мрія» – вказівник життєвого шляху. Завдяки чи то «глобальному селу» канадця Маршалла Маклуена, чи то «медіаімперії» Штатів, вимріяний «острів Сирен» манить кожного у свої ефемерні обійми.

Єдиний… Єдина…

Бажання змагатися між собою за краще вкладене в людей їхнім народженням. З дитинства нас завжди з кимось порівнюють. Як не зі слухняною Світланкою, то з охайним Петриком. Отак вчимося все приміряти: добре те, що маємо, чи притьмом за ліпшим варіантом?

Про музеї і марноти

Як часто ми, українці, відвідуємо музеї? Отож-бо! Є привід гірко посміхнутись і відчути докори сумління. Хтось написав недавно про наш національний середній клас: навіть така середньостатистична людина в Україні відвідує музей раз-два за все життя. Та й то – переважно за шкільної пори.

Протяги столичного вокзалу

Столичний вокзал, мов неприступна фортеця, величаво зирить на людський мурашник, облизує сухі вуста, які катував холодний вітер усю ніч. Щоразу, як тільки опиняюся тут, з’являється відчуття тривоги. Тільки-но автоматичні двері з напускною паузою милостиво впускають тебе всередину і крижаний голос гучномовця вітає нагадуванням, що ти на київському вокзалі, миттю зникає відчуття безпеки. Протяги тут холодні, навіть влітку «ріжуть» спину, що вже говорити про жовтневу прохолоду, яка змушує тремтіти та їжачитись.

Бути чи мати?

Кажуть, життя – найвища цінність. Навряд чи про це знають племена бубал чи й сучасні жителі країн третього світу: надто багато з них може померти щомиті – від антисанітарії, хвороб та іншої напасті. Взагалі, цінності – поняття настільки ефемерне, особливо у модерному «галопуючому невідомо куди» суспільстві, що досягти тут консенсусу чи конструктиву, навряд чи коли-небудь вдасться. Але можемо простежити тенденції.

День без органайзера

Позбавити себе тісного спілкування з мобільним телефоном здатен не кожен. Спрага нової інформації з мініатюрного екрана надто велика, адже поруч із звичною нам дружбою «людина-людина», мигтить інший нерозривний зв’язок – «людина-телефон». Знайшла в собі сили відкласти якнайдалі ґаджет і пожити, як, напевне, нині це називають, – життям первісної людини.

«Мій жовтню золотий…»

Залюбися у жовтень, мій френде! Час червоного вина  і жовтого листу, причахлого моря і теплих обіймів, низького сонця і високого натхнення, припізнілих квітів і ранніх приморозків.

Уроки пам’яті

У столичному Грінченковому університеті відбувся круглий стіл, присвячений 75-им роковинам масових розстрілів у Бабиному Яру.   

«Трипільські жнива» на майданецьких полях

Другий тиждень розкопок у Майданецькому… І погода сприятлива, і робітників знайти вдалося. Розпочато дослідження трипільської громадської споруди. Про існування таких будівель на трипільських поселеннях стало відомо років шість тому, однак лише тепер є шанс дослідити її повністю. Що це – будинок для громадських зібрань, стародавній храм? Побачимо. Поки що знаємо: у кожному великому поселенні було від 4-5 до 10-15 таких споруд, розташованих з певним інтервалом у різних його місцях. І вони мали обслуговувати певні потреби якоїсь групи поселенців, які жили поблизу.

Світ тісний, особливо у Києві!

Йдемо зі знайомою  вулицею Костельною вниз до Майдану. Назустріч піднімаються дві пані у вишиванках. Судячи з усього – мама з донькою. Старша пані запитує: чи в правильному напрямку вони рухаються, аби потрапити на Андріївський узвіз. 

Квітники, виноград і маркетинг

Спогади про міста, в яких довелося побувати, завжди починаються з дороги. Метушня Київського двірця. Оголошення диктора про прибуття потягів, гамір пасажирів, які заповнювали чи звільняли вагони під супровід речитативу бабусь, котрі намагалися продати їм жовті, ніби злитки золота, пиріжки, сплелися у знайому відмалечку пісню станційного життя. Вона передувала найочікуванішій таїні – новій подорожі.

Всесвіт з добрими очима

Залами Національного музею українського народного декоративного мистецтва снують школярики: «організована екскурсія». Вони сміються, щось навперебій одне одному доводять, галасливо обмірковують, гамірно дивуються, який «класний кавун» намальовано на картині у сусідній залі. Спитаєш – навряд чи хтось тут-таки згадає прізвище художниці.

На лінії контрасту

Подорож довжиною в тисячу миль
починається з першого кроку
Лао-Цзи

Хвилини, що нічого не вирішують…

Прокидаюся від гавкоту собаки і від того, що ранкове сонце яскраво світить у вікна. Я така лиха на цю собаку. І на будильника. Вірю, що колись навчусь не дивитися спросоння на нього як на запеклого ворога, але сьогодні ненавиджу його, як і щоранку. Його і ту собаку з її господарем, якому чи то ніколи чи невтямки стулити їй пельку.

 «Місто, премісто, прамісто моє…»

За моєю спиною затихає Київ. Щоб зранку знову вибухнути коктейлями високих амбіцій, шаленої енергетики і міцної кави…

«Тополиний сніг»

Тополиний пух. Накрив тротуар, як перина. Кіт вийшов прогулятися і подумав, що сніг. Здається, засумував – кому ж хочеться знову повертатися в зиму? А потім знічев’я ліг і заснув у пухнастій кучугурі. 

Океаном дощу

«Як багато океанів! Ціле місто в океанах», – каже Ромчик.

Ми йдемо зранку в садочок під дощем. Малий не оминає жодної калюжі, ясна річ.

Зорі у калюжах

Часом губиться відчуття світу. Інколи втрачається здатність радіти життю. Але колись настане день і все зміниться…  А поки уривки зі щоденника двох звичайних людей. Можливо, надто різних, щоб осягнути світ один одного.

В цім веснянім раю

Раптова буйна зелень доокола, рясні дощі – такі потрібні в цю пору, – і після них встелена білими пелюстками земля… А тоді знову сонце на все небо, наш вічний двигун і керманич.

Вдома

Аж ось і знайома місцина за склом автобуса.  Щоразу, як повертаюся сюди, пам’ять дарує сумні і радісні миттєвості, що «чіпляються» не лише за рідні обличчя і милі голоси, а й за деревцята на пагорбі, будинки на нашій і сусідській вулицях, у більшості з яких вечірньої пори вже не мружаться світлом шибки…

На відстані людської теплоти

Ми катастрофічно мало спілкуємося. Ні-ні, базікаємо часто, залюбки і ні про що, але дозволити собі особливу розкіш людського спілкування, з розкритими душами, і бажанням зрозуміти, наблизитися одне до одного?  Куди там – надто затратно!

Очима серця

Що ви бачите навкруги? Засмічене місто чи пухнасте кошеня? Кажуть, люди бачать те, що хочуть очі.

П’ятий вагон

Довга дорога додому.

Під гримання коліс ще радянського потяга мої думки злітали високо вгору, до зимового нічного неба, ставали кришталевими сніжинками, поволі падали на посірілу, здавлену, ще осінню оранку і лишалися там, у спокої й натхненні, щоб напоїти змучену землю.

Надіє, ми з Тобою!

День тривог і хвилювання. Довгоочікуваний і такий передбачувано-нелюдський вирок Надії Савченко, чого він вартує?

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company