Архів розділу: Щоденник

Дні Подяки, мости Єднання…

За даними Верховного комісара ООН з питань біженців на 14 липня, з 24 лютого кордон України перетнули понад 9 млн людей. Тимчасовий захист від війни в Європі отримали понад 3,4 млн українських біженців. Держави, що їх приймають, ще не мали стільки людей, яким треба надати не тільки захист, а й соціальну допомогу, робочі та учбові місця, курси з інтеграції в країну тощо. І тому в найкоротші терміни затверджували закони та прописували нові чи спрощені правила прийому українців.

«Ми повернемося»

Хочемо змін і боїмося їх, очікуємо й уникаємо, але не все і не завжди залежать від наших бажань. Великі і страшні зміни приніс Україні «русскій мір». Хтось залишився без житла, хтось без роботи, хтось втратив рідну людину, а хтось і життя. У кожного українця своя історія війни.

Херсонці не під’яремні! 

Мій Херсон, мою Таврію нині топче варвар-окупант. Пригнічення та страх примушують людей покидати домівки, йти на ризик, щоб виїхати з області, бо жодних «зелених» коридорів від початку війни не було. 18 травня окупанти з «Градів» обстріляли колону мирних людей біля села Давидів Брід…  Але є ті, хто зміг вирватися, і ці сміливці та щасливці погодилися розповісти про життя в окупації та свій страшний шлях до свободи.

У безпеці

Вже три місяці я в Данії, але все ще не віриться, що у безпеці. А шлях, який привів мене сюди, досі видається довгим кадром якогось сюрреалістичного фільму. 

Міняймося, щоб змінювати

А насправді знаєте, чому в нас «забрали» Крим і далі рвуть на шматки нашу неньку-Україну ? Сажу чому.

Нескореній Бучі

Кожен любить рідне місто чи село. І я люблю свою Бучу. Любити її – це як любити мамину колискову чи батькову похвалу, як поважати старшого брата чи сестру. Наша чудове місто розкинулось побіля однойменної річки, притоки Дніпра. Сади і парки огортають його з усіх боків. Красуні-квіти привітно вітають мешканців і гостей з усіх його околиць.

Під окупантом. Генічеськ

Як свідчить deep state map, майже вся територію Херсонської області окупував агресор. А маленьке місто Генічеськ (на карті воно майже впритул до кордону з Кримом), найпершим прийняло удар рашистів.

Будні воєнного волонтера. Хвороби

Безкрайні поля Полтавщини рясно поливає дощем. Накрапувати почало ще в Києві, але тут погода розігралася не на жарт. Двома машинами мчимо в бік Харкова. В нашій – спорядження та медикаменти для захисників, позаду двоє закордонних журналістів та волонтерка зі Львова. Ми обіцяли познайомити їх з Харківськими спецпризначенцями.

Будні воєнного волонтера. Смерть

Не вперше було відвідувати північ Київської області, але вперше з моменту повного виведення російських військ. Ранок на столичному вокзалі. Колегиволонтери поять чимось схожим на каву, нині сприймаємо це як розкіш. Небо знов затягнуло, з тяжких хмар накрапає ріденький дощ.

Будні воєнного волонтера. Війна

Ранок волонтера також починається з кави. Але не з якісного напою в одній зі столичних кав’ярень, а з гіркуватої рідини у пластиковому стаканчику. Такою залюбки напоять на будь-якому з наших сховищ-складів. Пропонують поснідати, але аби не образити бабусю, котра готує на всіх, хто живе у сховищі, ввічливо відмовляюсь. Голод мобілізує, ситим я починаю засинати, а дорога попереду далеченька. До того ж ми не знаємо напевно, що на нас очікує.

Будні воєнного волонтера. Голод

Цей маршрут знайшов мене наприкінці першого тижня війни. З-поміж десятків дзвінків про потреби вихопив його.

По хліб

Нескінченні черги в аптеки та продуктові огинають невеличкі вулички: хтось штовхається, жаліється на те, що у нього під вікнами ходять диверсанти, а поліції хоч би що… Волає сирена, та в укриття ніхто чомусь не біжить. Кожен чекає до останнього, адже прийшов сюди… по хліб.

«І ми повернемося в червні…»

Після звільнення від рашистських варварів Київщини люди повертаються до рідних домівок. На жаль, не всім є куди і до кого.

Коли відкриваються очі…

Я позитивістка. Все своє свідоме життя вишукую світлий промінь – навіть у суцільному мороці.

Про радість і печаль на чужині

Інтернетом поширюють відео, де люди на митницях говорять, як вони сумують за Україною і хочуть додому. За кордоном їх гарно приймають, але вони все ж таки гості у чужій державі. Піднесений дух, патріотизм вражають! Та чи не минула ейфорія? Як є насправді?

Черкаси. Життя в тилу

Українцям болить серце за долю Маріуполя, Харкова, Бучі… Не менше постраждали від рашистської напасті Сумська й Чернігівська області, населені пункти Київщини, Миколаївщина. Навіть важко уявити, які жахи зараз переживають окуповані Херсон і Таврія…

Сила вірності

Цілий тиждень вмовляла маму та її чоловіка поїхати від війни у безпечне місце. Той тиждень правильніше б назвати вічністю сподівань. Довгий тиждень, який потім перейшов у місяць цілковитої невизначеності. Батьки маминого чоловіка – похилого віку, самостійно не пересуваються, потребують постійного піклування. І він вирішив залишатися. А з ним залишилась і моя мама.

Миколаївські волонтери

Триває четвертий місяць української боротьби проти російських окупантів. Серед міст, які особливо потерпають від російської навали, – Миколаїв. Його мешканці від початку війни перебувають під постійними обстрілами. В місті давно відсутнє водопостачання, порушено логістику. У таких скрутних умовах боротьбу на передовій доповнює волонтерський фронт, учасниками якого стали студент Київського університету імені Бориса Грінченка Віктор, його брат Олексій і їхній товариш Володимир. Ще 24 лютого хлопці організувалися в неофіційну благодійну організацію «Миколаїв Добро».

До тиші…

Передсвяткове воєнне 7 березня. Повітря не пахне весною, замість дзвінких пташечок чутно роботу наших крутезних Протиповітряних сил та страшну канонаду десь у напрямку Бучі.

При надії…

… «Коли вдосвіта 24 лютого почули сирену, я не могла повірити. Сказала чоловікові «Юро, ще трохи поспи, це навчальна». Але то кричала біда…

Людяність

Неподалік від того місця, де я тепер мешкаю, в польському в містечку Рашині діє Центр допомоги біженцям з України. Раніше у цій будівлі поляки займалися спортом, а нині наші біженці, кому потрібна допомога, приходять сюди по одяг, харчі, іграшки для дітей.

Я чекатиму на тебе!

Уцілілі шматки стін продовжують осипатися… Мене знову припорошило сірим бетонним пилом, але це не біда. Сьогодні я чув декілька вибухів, зовсім близько, а після цих бентежних звуків клапоть горизонту перед моїми очима запалав. Колись так горів небокрай при заході сонця, але не зараз. Я знаю, що на зміну яскраво-червоному спалаху прийдуть клуби диму, вони будуть схожими на сірих заблудлих овець, які вже ніколи не повернуться додому.

Неподоланні…

Нотатки солдата

Ця історія українського хлопця, котрий жив звичайним мирним життям, але все змінила безжалісна війна. Два дні на передовій – немов страшний сон, що враз став реальністю…

Вареники на фронт

Вишуканий ресторан люб’язно надав просторе приміщення з відтінками шоколадного кольору, аби тут розташувався ще один маленький цех. Тринадцятеро людей – жінки та чоловіки – щодня сходяться сюди, щоб під орудою пані Уляни та пані Вікторії ліпити вареники, які потім відправляють на фронт.

Добрий сусід – найближча родина

Я опинилась у Кракові 3 березня, на восьмий день війни. На кордоні видавали воду і бутерброди. Дітям роздавали сік. Ще тоді пройнялася до поляків особливим теплом і вдячністю.

Волонтери в окупації

Херсон – місто окупаційного полону і незламних, нескорених жителів. Тут, у ньому моє серденько було і буде. А нині від новин про події в місті та області мимоволі навертаються сльози.

Одна зима – і ціла прірва

Ще восени зустрічалися з Наталею, обговорювала новий переглянутий серіал. Це була кав’ярня «Cof_E_Not»: там ми смакували запашним какао і бавилися зі справжнім єнотом. Тоді головною проблемою для нас обох була сесія (ми ще думали, що складатимемо її очно, а не дистанційно, як рік тому). На вулиці сонечко, назустріч чимчикують люди – хто привітно усміхається, хто заклопотано поспішає. Того ясного і прозорого жовтневого дня на вулицях Києва звично вирувало життя.

«Щастя дурно не дається…»

Війна навчила кожного цінувати звичне. Навіть маленькі дрібнички, які доти робили наше життя яскравішим. Тишу, світанок, прохолодну постіль, ранкову каву, улюблену книжку, зручний одяг, гарячий душ, шлях до роботи, привітних колег, парк біля дому, родину, друзів… Чого ще можна бажати для щастя? Вже й нова машина не проймає, і брендові «шмотки», і навіть курорт на Мальдівах… Тільки мир – переможний, жаданий… Він воістину життєво важливий.

«Мамо, я буду жити…»

Сонячний весняний день у маленькому місті на Донбасі стрясають вибухи.
Десь прямо над головою оглушливо розривається касетний снаряд. Крізь лункий дзвін у вухах долітає плач. Його не чуєш – відчуваєш тілом. Мати, тримаючи ляльку, ридає, падає навколішки, зводиться, кидається до завалу, голіруч розкидає каміння. Виключно на інстинктах мчу у двір, стаю як укопана: снаряд влучив прямо в підвал…

Запеклося…

Цей день в мені запікся назавжди. 24 лютого 2022 року. Буча.

«Прийшли зі своїм «міром», начебто на них тут хтось чекав»

Від початку березня Берислав, що на Херсонщині, окуповано російською вояччиною. Страх, ненависть, холод, відчуття втрати реальності… З тим нині живуть бериславці.

В чому наша сила

Замість мирної ранкової кави – гортання стрічки новин і перекличка друзів. Замість вечірнього перегляду фільму – сеанс заспокоювання родичів.

Забити гол, підтримати Україну

Київське «Динамо» та донецький «Шахтар» ініціювали благодійні футбольні матчі, щоб підтримати рідну країну не лише морально.

У стратегах – старе луб’я

Кажуть, у російського міністра війни Шойгу інфаркт.

Крізь румовища по харчі…

Страх та невідомість. Те, що найперше відчуваю й досі, коли вибираюся кудись далі підвалу сусіднього будинку. Довго не наважувалася просто поїхати разом з батьками до магазину по продукти. Якась липка сила сковувала волю, наливала свинцем ноги-руки. Я знала: мушу сама себе здолати, перебороти свій ляк.

Відтепер ми нерозлучні

У перший тиждень війни мої батьки не змогли виїхати з Ірпеня. Відправили братів з дружинами та дітьми на Захід, а самі лишилися з літніми родичами у місті, у своєму домі. Так-бо вирішили – попри всі мої сльози та благання…

Війна. День сорок шостий

Смурний ранок не від погоди – від війни. Так, вона відійшла від Чернігівщини, отримавши розгром, але палить наші міста й села на Слобожанщині, на Донбасі, у Таврії і Приазов’ї. У Гомелі росіяни концентрують техніку і війська при білорусах, а ті відводять очі…

Війна. День сорок п’ятий

Він прийшов слідами дощу. А той вицигикував по бляшаних підвіконнях, мірно й сильно бив по дахах і вікнах, шумом своїм покривав інші, криваво-краючі звуки російських снарядів та авіанальотів, що були недавно. Були, але завдяки методичній волі всепоглинаючого дощу – наче їх уже й не було. Психотерапія дощу.

Війна. День сорок четвертий

Вогкий ранок прийшов на побиту нелюдами землю, споглядаючи, як люди на Сіверщині поступово приходять до тями після навали чужинців. Розміновуються села й дороги, але, ради Бога, не спішіть у ліси і лісопосадки, бо там може бути багато «подарунків» від самозваних братішек! Цей рік точно не буде врожайним на березовий сік…

По кривавій по дорозі…

З майже окупованого Макарова ми втекли 6 березня. Того дня гатили найбільше: в лікарню постійно везли поранених і мертвих. Я бачила майже всіх, бо ми часто вибиралися з підвалу на перший поверх, аби хоч трохи погрітися.

Дім серед пекла

Мама підхопилася рано – біля дому знову стріляли. Сусідні будинки майже стерто з лиця землі, а наш стоїть. Лише снаряд пройшов по дотичній і знищив дах.

Війна. День сорок третій

Уже звикаємо до мирних ранків на Чернігівщині, уже тягне до землі, бо ми хліборобська нація, на відміну від кочівництва окупантів, бо сьогодні – Благовіщення Богородиці і після цього свята вже можна чіпати землю.

Війна. День сорок другий

Ранок класично-квітневий, сонячний, вмитий нічним дощем і просочений живлющою вологою…
Був би таким гарним, якби не війна…

Війна. День сорок перший

Ранок прийшов у благословенній тиші, яку мирно перебиває шум старого київського шляху з Чернігова до Києва через Вишгород. Доки не відкрито традиційну дорогу через понищені росіянами Количівку, Іванівку, Ягідне, Красне, офіційно дозволено рухатися в обидва напрямки саме старим шляхом. Це шлях Володимира Мономаха та Іллі Муровця з незначними змінами – скажімо, отой первісний стелився через Шестовицю. Мономах у заповіті писав, що від ранньої до вечірні він доїжджав до Києва, звісно, конем верхи.

Війна. День сороковий

Він прийшов нарешті із сонцем, але від того не стала відтаювати душа, бо вчора до макабричної інформації про геноцид росіян у Бучі додалося нове жахіття – про злочин у Ягідному.
Я знав цю інформацію раніше, від військових, але до останнього не хотів вірити, аж доки не підтвердили її в обласній військовій адміністрації.

Війна. День тридцять дев’ятий

Не помічаєш, що ранок сірий, бо він – тихий і це головне. Не помічаєш, що ранок недільний, бо російські бомби та снаряди змішали із залізом не тільки тіла, землю, дерева, але й дні.

У рефрижераторі, на Територію Волі

Можливо, воно забудеться, як забуваються тривожні сни. І я мало кого здивую тим, що евакуювалася з окупації. Бо навіть не тисячі, а сотні тисяч людей одномоментно проживають цей процес мученицької евакуації з міст і сіл України, на які посягає російський окупант.

Війна. День тридцять восьмий

Дощ із ночі старанно відмивав землю від російської нечисті.

Війна. День тридцять сьомий

Вчора прилетіли чорногузи. Не всі, і не на всі гнізда, але прилетіли, мабуть, тривожно споглядаючи згори покоцану російськими хижаками українську землю. Сусід Сергій каже: «Я поздоровався, а вона крила розпустила і обходить гніздо, мовляв, це моє, не чіпай!». Він чомусь вирішив, що то жінка чорногузячого роду…

Війна День тридцять шостий

Він прийшов з дрібнесеньким дощем і радісними звістками про втечу російської армії з Чернігівщини. Звісно, не всі і не навіки, але вчора вони, побиті під Києвом, з підібганими хвостами двома колонами по 300 і 150 одиниць техніки драпали лосинівським та ічнянским напрямами. Їх Чернігівщина зустріла гаряче: був бій біля Нової Басані, а от Стару Басань окупанти дуже понищили.

Війна День тридцять п’ятий

Тихий досвіток. Трагічно тихий. І з блювотним сморідком Росії – підступної, хижої, брехливої. Бо після заяви про відведення частини військ з київського та чернігівського напрямків вечір і ніч росіяни гатили по Чернігову і Ніжину. Є пожежі в центрі Чернігова, про інші наслідки ще не оголошено. Власне, брехня – суверенна риса росіян, нічого нового.

Війна День тридцять четвертий

Сей ранок пахне дощем і… волею. Тиша і ґелґіт якихось еміграційних птахів. Підсвічені напівсонним сонцем хмари підсвідомо тривожать: чи не від пожеж? Але слава Богу, ні! Просто хмари. Просто схід сонця. І це вже неймовірно.

Війна День тридцять третій

Коли настає світанок, стає спокійніше, не так в’ялить душу страх перед російськими авіабомбами, які кидають на наші голови «асвабадітєлі». Чернігів виживає без світла, тепла і подачі води, дивуючись сам собі своїй стійкості. Воду люди беруть завдяки героїчним діям працівників «Чернігівводоканалу». Як добре, що це підприємство комунальне, що не віддали його у приватні руки, бо маса хапуг, що поприхватували підприємства, повтікали, тільки-но забахало…

Війна День тридцять другий

Ранок таки виборсався, хоч і з натугою, з-під чорнющого хмаровиння, начиненого сніжною крупою, тримаючи в пам’яті нічні видива пожарищ древнього Чернігова. І то були не древні сни про пожарища орди монгольської, а таки свіжі – орди московської.

Війна. День тридцять перший

Крихка тиша воєнного ранку. Мовчать навіть півні і пси, мовчить людська техніка, ще не тече березовий сік, бо земля глибинно змерзла.

Війна. День тридцятий

Живий і навіть здоровий. А мовчав через відсутність інтернету та вчора наслухав перший за всю Широку війну дощ, який і прийшов несміливо, певно, боячись війни більше, ніж бояться вже обвиклі люди. Цілий день він ходив околясом темними хмарами і тільки ввечері наважився пошепотіти по дахах і підвіконнях, смачно прицмокуючи у маленьких калюжках…

Війна. День двадцять восьмий

Яка сухенна весна – за час Широкої війни жодного дощу! І російські снаряди, крім людей, вбивають ще й наші луги: білі дими переплітаються над Україною, як молитви. Як прохання з прокляттями, що, також переплітаючись, ширяють з України до неба.

Війна. День двадцять сьомий

Він прийшов у тривозі: цей пост міг би не з’явитися, але деталі поки що не можу розкрити. Скажу лишень, що спав, як заєць на купині. Що ж, на війні – як на війні. Зрештою, Бог не без милості, козак не без щастя…

Війна. День двадцять шостий

Сьогодні кацапське літаюче стерво забарилося – прилетіло бомбардувати о 5.15. І хоча в сірому світанковому небі їх вцілити важко, наші намагалися. Проте 4 бомби впали на сіверську землю в радіусі Чернігова. Рашисти не вдовольнилися цією «дружбою»  – прилетіли ще й після 6-ї, але їх уже зустрічали українці. Не квітами – ППО. Так хочеться, щоб уцілили, щоб швидше встановити всеукраїнський рекорд – сотню збитих путінських стерв’ятників. Наразі їх 96,  і один збили вчора.

Війна. День двадцять п’ятий

Знову Господній ранок спаскудив російський літак. За заведеним маршрутом – із Білорусі, за заведеним будильником –  близько 5-ї ранку. Летів і скидав смертносний доказ «братньої любові». Знову стрясалася земля аж по довкілля, знову стоїть над моїм Черніговом дим пожарища. Коли вже його покладе в матір сиру землю прицільний український захисник?

Війна. День двадцять четвертий

Треба б говорити про день народження геніальної Ліни Костенко, якій сьогодні виповнилося 92 роки. Але ранок знову почався зі зловісного гулу рашистських літаків, які летіли з Білорусі. Лукашенко став підтирачем путлєра, як свого часу були Хорті в мадяр чи Тісо у Словаччині. І білорусам заціпило… 

Війна. День двадцять третій

Він почався, коли ще не було й третьої ночі, – гулом літака й глухим вибухом бомби.
Вчора росіяни обстріляли в Чернігові чергу за водою, раніше, нагадаю, також обстріляли чергу за хлібом, вбивши 13-ро людей. Скільки загинуло вчора, ще не знаю.

Війна. День двадцять другий

Ранок у Чернігові знову почався з авіанальоту та роботи нашої протиповітряної оборони. Знову о 4-тій – і чого їх, що Гітлера, що Путіна тягне на цей час? Невже радники з тої самої окультної секти? Ранок став ще й продовженням вечора, коли одна жінка телефонує: «Прорвали там!..», друга: «Прорвали сям!..». Воістину, в деяких жінок варто б на час війни повідбирати мобільники… Проте, на всяк випадок, поклав у кишеню штанів флешку, на якій недописана моя книжка про Левка Лук’яненка…

Лицар, Митець, Захисник 

Що наше життя? Гра долі… У якій ніколи не знаєш де знайдеш, а де втратиш. Тому головне, мабуть, жити на повну.

Війна. День двадцять перший

Цей ранок був би сонячно-радісним, якби не війна. Був би клопітним на півдні, де вже кипіла б посівна, – якби не війна. Йому б раділи пасічники півночі, адже пчілки обліталися, – якби не війна.

Війна. День двадцятий

Двадцятий ранок Широкої війни.
Двадцятий, а Україна тримається!

Війна. Дні вісімнадцятий і дев’ятнадцятий 

Звуки війни вигострюють слух і витончують душу. Розпізнавання «Градів» і танків стало банальним. Як і завмирання при звуках літака: чи скине братські подарунки від російського народу? Але вже й пташині перегуки насторожено фіксуєш, а виття далекого пса зрозуміло які викликає асоціації…

Про «взятіє» і «датіє»

За всі дні війни сьогодні вперше так сміявся.
Розсмішили орківські бляхарі, ті, що наштампували для свого воєнторгівського консервованого м’яса медальку «За взятіє Кієва».

Що то було?

Я про вчорашню поїздку управителя Білоруського улуса Лукашенка до кремлівському хана.

Війна. День п’ятнадцятий

Напередодні столицю притрусило снігом, а сьогодні було багато сонячного проміння, втім повітря не прогрілося. Вперше, мабуть, за стільки тривожних днів вдалося виспатися, хоча й пізно полягали. Позаминулої ночі, коли оголосили повітряну тривогу, щось загупало так, що тряслися вікна, але я вже знаю, що того гупання не завжди треба боятися. Заспокоювала себе, що це наші відправлять русню в пекло. І як же зраділа, коли довідалася, що в районі бойових дій полк спецпризначення ЗСУ «Азов» разом із 72-ю бригадою знищили техніку батальйонно -тактичної групи (БТГ) шостого танкового полку (Чебаркуль) і навіть полковника їхнього упокоїли!

Не побивши, не примусимо

Напад на Україну, реакція Заходу, світова громадська думка – все це розвивається не за путінський планом. Тому в Кремлі гарячково формують «план Б», плутаючись у власних ультиматумах та свідченнях.

Землячкам, на Расєї сущим…

Звертаюсь до вас, сучі сини й дочки! Ті, що пихато з’їжджалися щоліта попити свіжого молока й пожерти молодої картоплі в батьківській хаті. Що зверхньо дивилися тут на тих, хто сіяв, орав, зберігав…

Будьмо. Тримаймося. Вірмо

Два тижні війни.
Ми вже інші.

Не викричала відчаю…

Зателефонував з Росії двоюрідний брат Анатолій. Ми з ним довго не родичалися. Передостанній раз бачилися, коли мені було десять років, а він, демобілізувавшись з армії, їхав додому. Його мама, моя рідна тітонька Соня, тоді вже померла, у батьківській хаті була нова господиня і місця там для Толі не знайшлося. Так він опинився у Мурманську, став рибалкою. На пенсії оселився з сім’єю в Ленінградській області.

Війна. День чотирнадцятий

Цей день належить Тарасові Шевченку й Україні. Хоча він знову означений сиренами повітряної тривоги у Чернігові, новими повідомленнями про звірства російського дикуна з ракетами.

Мана перемоги для путінської зграї

Немає сумнівів, що Путіну хочеться якомога швидше вийти з України. Поки в самій Росії ще не зрозуміли, що відбулося. Поки є шанс «відмотати назад» найкатастрофічніші економічні удари Заходу.

Війна. День тринадцятий

Цей ранок приходить скрадливо, у білій габі нічного снігу – так обережно промацує шлях, як наші ранкові дзвінки рідним і близьким, дзвінки перевірки чи живі: «Доброго ранку!». Коли приховуєш віддих полегшення, чуючи слово у відповідь. А банальне досі побажання «Доброї ночі!» стало майже магічним заклинанням…

Війна. День дванадцятий

Перший день Великого Посту. Взагалі- то піст – це не про їжу (бо то зветься дієтою). Піст – це співпереживання Христу Розп’ятому. І зараз ціла Україна постує. А Чернігів – страшним, суворим постом: учора ввечері рашисти побили дві багатоповерхівки, дві школи, три дитсадки. Про кількість убитих наразі невідомо – не до підрахунків. Над древнім містом стояли чорні хмари російської підлості й українського гніву. 

Війна. День одинадцятий

Наче світ український став цим ранком посередині якихось світових вагів-перевагів. Але ранкові удари по Чернігову і навколо, ні, не порушили рівновагу, а лишень влили злості та стійкості в українських оборонців. Та додали цементу в українство. Мене вчора вразило відео з Новопсковська Луганської області: прості люди стоять навпроти окупантів і кричать їм, що тут Україна.Ті у відповідь стріляють і ранять, а ніхто не тікає – пораненого піднімають і далі обзивають росіян заслуженими епітетами. Роблять це з українськими прапорцями.

Війна. День десятий

Це справді Народна війна.
Став командир перед призваними з оперативного резерву, щоб поставити завдання, і починає: «Дядьки! Гранатометами стріляємо справа…». Дядьки поблажливо слухають і поволі тягнуть ящики з патронами на позиції…

Хата,  добром багата

Обожнюю ці кольори: синій і білий! Традиційна хата на рідному Поділлі.
Тут живе мій брат Василь з дружиною Тетяною.

Епістолярне свідчення для Гааги

Війна збурює листування. Так ведеться з часів винаходу епістолярію як жанру і як способу комунікувати. Лист воєнного часу викликає особливу суспільну увагу, він  без труда стає історичним документом, гласом народним. Листи люблять історики: там зазвичай проступає людське, особистісне, щире. Те, що вияскравлює істину. І не має значення що це – лист запорожців до турецького султана, листи Бонапарта, фронтове приватне листування чи ділова переписка. Всі вони – свідки.

Війна. День дев’ятий

Став боятися тихих ранків. Учора був тихий, а став пречорним: щонайменше 33 мирних чернігівців убили росіяни під час бомбувань житлових районів на вулиці Чорновола та в районі 18-ї школи. Цікаво, російським льотчикам, які летіли низько, бо в Чернігові хмарність, і прекрасно бачили, що там нема військових об’єктів, видали шоколадки до ранкової кави чи просто поплескали по плечах «Маладци!»?

Сумський Набат

Час проби на міцність. Усього й усіх: металу, землі, техніки, а головне – людини! Мокшанський вулкан, що періодично дихав гарячою сіркою, розкидав смертельне каміння і струшував світ, – вибухнув.

«… Бо я живу»

Війна – це час від часу дивитися фото, зроблені в мирний час, і ховати сльози. Бо маєш бути сильною.

Нас «освобождают» в імперську казарму

План Путіна стає все яснішим. Те, що відбувається на війні і навколо неї, поки що суттєвим чином цей план не змінює.

Війна. День восьмий

Восьмий ранок Широкої війни.
Тиша здається підозрілою, але Генштаб повідомляє, що станом на 6 ранку «на Сіверському напрямку російські окупанти, не маючи успіху в українських містах Чернігів, Ніжин та Суми, Лебедин та Охтирка, уникаючи бойових зіткнень зі ЗС України, намагаються дістатись північних околиць Києва».

Війна. День сьомий

Сьомий ранок Широкої війни. Тиша така, що тільки чути крики сусідських гусей – цих нащадків римських рятувальників, та шелест дрібного снігу по торішньому листі – як скрадливі кроки сил спеціальних операцій…

Києву

Тримайся, любий Києве!

Голуб Миру здох!

Дехто із моїх фейсбучних друзів постить аватарку з Голубом Миру.
Так от, Голуб Миру здох! Явився Голуб Гніву, Злості і Непрощення.

Сипався сніг

сипався сніг,
сипавсь на квіти;
плакали всі,
всі, навіть діти;

Велика відвага маленького села

Ця історія трапилася з нами вчора. Ще одне свідчення того, чому ми неодмінно переможемо у цій війні.

Народ Вільного світу

Події останніх днів засвідчили кілька безсумнівних речей:

Сіверщина. Нескорені

Вночі та вранці орки лупили ракетами в районі Центрального ринку – виявляється, це для голодних орків «важний стратегічєскій об’єкт». Вцілили в житлові будинки: палають квартири, є поранені, про вбитих наразі невідомо.

Янгольські хори Свободи

Над Майданом літають Ангели… І здовж усієї Інститутської, на тонких линвах між деревами та ліхтарями теж тріпочуть крильцями прекрасні білі янголятка. Хлопчик років десяти, відсторонившись від батьків, по-дорослому покладає квіти до імпровізованого постаменту, яких тут багато, і непомітно торкає рукою пластмасову каску: їх тут теж багато, але ті, хто їх носив, уже ніколи не повернуться на Землю.

День оманливих «валентинок»

Соціологічна група «Рейтинг» опитала молодь та людей середнього віку і дійшла висновку:  55% респондентів асоціюють День святого Валентина зі… звичайними і буденними клопотами в пошуках подарунків для небайдужої людини.

Напасть «уживаних»

Є феномен, який називаю «правилом рекламної надмірності». Починаючи із середини 90-х він зіграв у нашій пресовій журналістиці фатальну роль.

У трамваї, що минає імперії

Досі мене лякали на карті великі розміри нинішньої недоімперії, яка холодним айсбергом загрозливо нависла над нами і над Європою. Та нещодавно у Відні, залишивши затишні стіни Штраус-готелю і ховаючись від несподіваної заметілі, я опинилась у старенькому деренчливому трамвайчику, такому схожому на львівський. Він виклично мчав повз помпезні Карлплац і Йосифсплац, одіозні мармурові монументи і бронзові статуї, повз барокову пишномовність палаців, які колись волали у світ, що ця імперія вічна…

Коронавірус: двобій триває

Експерти Київської школи економіки (КШЕ) провели онлайн-брифінг, на якому проаналізували перебіг коронавірусної пандемії в Україні минулого року.

Самоврядування під столичним пресом

Пресконференція в інформаційному агентстві «Інтерфакс-Україна» інтригувала назвою: «Масові обшуки в Чернігові – політичний тиск на місцеве самоврядування». Журналістів скликали двоє міських голів, однин із яких – столичний. Віталій Кличко, київський голова і лідер партії «Удар», почав розмову із тривожної статистики: «За останні кілька місяців місцеву владу Чернігова обшукували уп’ятеро частіше, ніж за останні шість років». Це, за визначенням, пана Кличка, не просто політичний тиск, а «диверсія» центральної влади. 

Клінічна «вассерманія мовознавства»

Є такий недоукраїнець, недоєврей і занадто росіянин Анатолій Вассерман. Народився в Одесі і вважається в Москві журналістом. Днями цей «спєц во всєх вопросах» у Держдумі прочитав лекцію про українців та українську мову. Бо ж він, як не крути, уродженець України.

Хід конем. Троянським?

Кілька днів поспіль моя душа не має спокою. І все через ту програмну «рєчь» Володимира Зеленського, у якій він вкрадливим голоском валдайського шамана запросив нас на новорічний вогник 2023 року. «Щось тут не так», –  забунтувала моя інтуїція, змушуючи шукати у почутому якийсь таємний зміст.

Плєс поміж автозаків

Біля театрального під’їзду, чекаючи на виставу, нарахувала десять поліцейських автобусів та п‘ять великих автозаків. На величезні зелені броньовики Нацгвардії, які стояли з тильної сторони театру, і не зважала: там завжди рясно, до них звикла… Патрульні легковики теж не рахувала, бо вони то стояли, то від’їжджали, і так різко старуючи, ніби десь на тротуарах тисячі злочинців зривають діамантові сережки із панянок, які ризикнули о шостій вечора вийти на променад до театру… Автоколону поліційників  об‘єктив мого телефона так і не зумів охопити: машини щільно вишикувалися у два ряди, закриваючи театральний під’їзд, а поліцейські автобуси підігнали впритул до будочки, де театрали зазвичай п‘ють каву. Замість звичних завсідників того вечора кавували  змерзлі поліціянти, а публіка продиралась крізь увесь цей сюр…

.ru чи .ua ?

Миколаївський телеглядач ступив у 2022 рік із втратами: рівно опівночі 1 січня у користувачів МКТБ (Миколаївське кабельне телебачення)  зник сигнал від телеканалів двох медіагруп: «1+1 Media» та «StarlightMedia». Як пояснив директор ТОВ «Миколаївське кабельне телебачення» Андрій Бражко, ці холдинги збільшили вартість своїх послуг і співробітництво стало для провайдера збитковим.

Від і До

А таки є різниця між святкуванням Нового року сорокалітньої давнини і сьогочасних «нових років».
Разюча різниця.

«Стріхою поїхали» не тільки ми…

Вночі подивився фільм «Не дивися вгору»… Вчені-астрономи виявляють, що до планети Земля рухається величезний астероїд, який зіткнеться з нами за пів року. Астрономи б’ють на сполох і поширюють жахливу новину в політикумі. Їх запрошують до Білого дому, де президентом – білявка у виконанні Меріл Стріп.

До і після «корони»

Ковідна пандемія принесла світові лихо не лише вкрай тяжким перебігом хвороби і мільйонними жертвами. Навіть ті, хто одужав, часто-густо приречені тривалий час відчувати його наслідки.

Календар від грінченківських фотомитців

«Україна. У цьому слові для мене все!», – писав український письменник, педагог, лексикограф, літературознавець, етнограф, історик, публіцист Борис Дмитрович Грінченко. Натхненні крилатим висловом, учасники фотооб’єднання «GrinBo» Інституту журналістики столичного Грінченкового університету презентували новий доробок – повноколірний календар зі світлинами засніженої, теплої, квітучої – різної, але такої неповторної України.

Сузір’я кращих

До 90-ї річниці від Дня народження видатного письменника Григора Тютюнника в Київському театрі «Сузір’я» вшанували кращих авторів літературного конкурсу імені Г. Тютюнника. За 5 років творчого змагання.

«Глевкий млинець» Андрія Шевченка

Ще на пам’яті пристрасті з публічними сварками та образами, які виникли з непролонгованим контрактом Андрія Шевченка на посаді головного тренера збірної України. Було те рішення хибним чи мудрим, покаже час та результати – і збірної України, і наступна тренерська кар’єра Шевченка.

Під стінами «медійної події року»

Коли Президент України спілкувався у столичному «Creative States Arsenal» із журналістами, майданчик перед будівлею жив своїм життям. Я спробував зануритися у нього.

Андрій Цаплієнко: «Змінити світ на краще – сенс нашої роботи»

Цьогорічним лауреатом премії імені Джеймса Мейса «За громадянську позицію»  став Андрій Цаплієнко  журналіст, репортер,  режисер, автор кількох книжок, які  висвітлюють події в найгарячіших точках планети, розповідають про путінську анексію Криму та російсько-українську війну на сході України.

Героїку новітньої України досліджує молодь

У Нaцioнaльнoму музеї Рeвoлюцiї Гiднocтi оголошено результати трeтього кoнкурcу наукових студентських робіт на здобуття Вiдзнaки iмeнi Гeрoя Нeбecнoї coтнi Ceргiя Кeмcькoгo.

Сказина

«Таваріщі, рєволюція, о которой так долго говорілі большевікі, свєршілась!»
Сиве марево більшовицького гніву гойдається на площі Конституції, покриваючи ділове завивання сирен «швидких», якими рясно зойкають київські вулиці.

День народження Лицарів

72-га окрема механізована бригада імені Чорних Запорожців – військове формування механізованих військ ЗСУ з осідком у Білій Церкві на Київщині. Саме тут, у місті, де й народилась бригада, наприкінці жовтня святкували День народження бригади. З вітальним словом виступив міський  голова, вручив нагороди військовослужбовцям, ветеранам. Але найсердечнішими були вітання своїх захисників звичайними людьми.

Тестування совістю

… Їхав прощатися з Віктором Женченком,  письменником-побратимом. Він не зміг здолати коронавірусну атаку: пролежав близько двох тижнів під кисневою маскою і помер. Прощалися біля стін столичного Будинку письменників, що на вулиці Банковій. Добиратися на траурну церемонію довелося метрополітеном. І ось уявіть собі – я з прощальними трояндами в руках і сумними думками-спогадами, о довкола не полічити пасажирів метро без масок чи з масками що сяк-так прикривають рот. Знаєте, в цей момент хотілося криком кричати: «Люди, ви що – подуріли?! Яких вам іще потрібно жахливих статистик. щоб ви нарешті натягнули на писок маску?!»

Фестини крафтового сиру

У ці дні столична ВДНГ набралася не лише п’янких ароматів осіннього лісу, а того вишуканого солодкого і терпкого гастрономічного паху, який вабить тонких гурманів. Сировари з усієї країни знову зібралися у Києві, щоб позмагатися за звання найкращого – на вже Четвертому фестивалі крафтових сирів. Традиційно це масштабне свято організувала ГО «Гільдія ремісничих сироварів».

У пам’яті – вічні

Ліна Костенко, Іван Драч, Юрій Каплан Твори цих та ще понад 90 славетних майстрів слова про жахіття Голокосту 1941- 1943 років зібрано в антології: «Яр смерті – Яр пам‘яті», презентованій в Будинку актора у дні скорботних 80 роковин трагедії у Бабиному Яру.

Конкуруємо за баскетбольну першість

21 вересня ФІБА офіційно підтвердила заявку Федерації баскетболу України про готовність провести Євробаскет-2025 в Україні. Ймовірність стати господарем чоловічої баскетбольної Європершості є неабияким стимулом і для наших спортсменів, і для вітчизняного бізнесу. Ще й додаткова мотивація для органів влади, адже за позитивного для нас рішення чемпіонат прийматиме не лише столичний Київ, а й Харків, Одеса, Львів та Дніпро.

«Багряний хрест». Ветеранська подяка небайдужим

Тепер ветерани мають свою власну нагороду – «Багряний хрест». З нагоди його презентації в агенції «Укрінформ» навіть скликали спеціальну пресконференцію. Як зазначив ініціатор створення відзнаки, ветеран російсько-української війни, представник команди «Простір можливостей» Антон Колумбет, так ветеранська спільнота віддячуватиме всім небайдужим до долі рідної країни, її захисників – лікарям, представникам державних структур, громадський організацій, волонтерам – за внесок у покращення соціального захисту учасників бойових дій.

Злий дідок, «небіж» Франка

На Львівському книжковому форумі трапляються різні люди. Здебільшого – приязні та усміхнені, що охоче купують книжки, просять автограф та знимку на пам’ять. Але трапляються такі, що книжок геть не купують, але вимагають до себе купу уваги, відбираючи силу та енергію на пустопорожні теревені, скажімо, про те, як «врятувати Україну» або «зруйнувати Кремль силою магічної думки».

Молодь, наснажена спортом

На водних доріжках спортивно-оздоровчого комплексу «Енергетик» містечка Миколаївки, що на Донеччині, змагалися 11-ти –14-літні.

Благословення іменем Григора

Літературні конкурси, як відомо, стимулюють письменника. Сам факт перемоги багатьох окриляє і вселяє надію: пишеш недаремно. А коли твій переможний рукопис ще й виходить омріяною книжкою!..

«Малює той квіт на папері душі…»

До музею «Літературне Придніпров’я» надійшла невеличка частина архіву самобутнього поета, журналіста Володимира Земляного (1963 – 2020). Зберіг його і передав музею письменник, краєзнавець Микола Чабан, приятель Земляного, який у 1980 – 1990-і роки працював разом з ним у видавництві «Зоря».

Максим Крипак: узагальнений образ Паралімпіади-2020

Літня Паралімпіада-2020 в Токіо тепер сторінка яскравої спортивної історії. За дванадцять днів, з кінця серпня до початку вересня, розіграли 539 комплектів нагород. Їх вибороли спортсмени з 86-ти країн світу – це рекордна кількість країн, що завершили Паралімпіаду з медалями.

Збірна стає справді національною

Сьогодні національна збірна України з футболу зіграє свій перший матч під орудою нового тренера Олександра Петракова. Наші гравці у відборі до чемпіонату світу-2022 зустрічаються в Астані зі збірною Казахстану. А напередодні відбулася пресконференція, яку було любо-дорого дивитися, аж душа квітла – і головний тренер, і капітан команди спілкувалися українською…

Із когорти борців за незалежність України

Серпневої пори Україна відзначає столітній ювілей Леоніда Полтави (Пархомовича) – поета, прозаїка, драматурга, журналіста, громадського діяча. З цієї нагоди в місті Ромен на Сумщині відбулися урочистості: науково-публіцистична конференція, відкриття меморіальної дошки та поетичні читання.

Владика Тимофій повертається

В селі Щербанівці на Київщині вшанували монументом митрополита Київського і Галицького Тимофія Щербацького. Чин освячення пам’ятника очолив архієпископ Агапіт із собором духовенства релігійної громади Православної Церкви України Обухівського району. В урочистостях узяли участь скульптор Михайло Горловий, представники місцевих органів влади, громадських організацій, історики. Патріотичними піснями завершив захід народний артист України Тарас Компаніченко.

«Темні» невігласи

Мені соромно за столицю і за країну загалом. І не тому, що ми посіли на Олімпіаді 44-те місце, а тому, що в Україні все ще не викорінено расизм. Сказати єдиному українському чемпіону Токіо-2020 «вали з країни», бо ти «чорна мавпа», – це образити не адресата, а народ, до якого він належить.

Український відблиск Венеційського кінофестивалю

Це мабуть сон: три фільми українського виробництва – у програмі Венеційського кінофестивалю!
Ще зовсім недавно про щось подібне ми навіть не мріяли. Чи боялись помріяти. Одначе з’явились покоління, які мріяти не бояться.

Його підкував Блоха

Артем Довбик приніс перемогу збірній України в матчі зі збірною Швеції. Тиждень тому нашому бомбардирові виповнилося 24 роки. Схоже, маємо справді талановитого нападаючого – рідкісний талант у наші часи.

Диригентський фрак для соліста

Вони дуже схожі, Олег Блохін і Андрій Шевченко. Свого часу яскраві, харизматичні футболісти, відповідно у 1975-му та 2004 роках – найкращі голеодори Європи, володарі «Золотого м’яча» і вболівальницьких душ. Обидва спокушені Величчю, Магією, Лаврами великого Лобановського, увірували, що й вони «не лыком шиты»…

У добрий час, «GrinBo»!

Таку назву перебрало фотооб’єднання, створене в Інституті журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка. За словами його засновника та координатора Романа Ратушного, старшого викладача кафедри журналістики та нових медіа, тут, у «GrinBo» студенти освоюватимуть практичні премудрості журналістики та фотомистецтва. На семінарах, де обговорюватимуть усі події, що ілюструють історію фотомистецтва й сучасні його тенденції та школи, відвідуючи фотовиставки, реалізуючи свої творчі можливості у різноманітних фотозйомках. І, безумовно, беручи участь своїми набутками у республіканських та міжнародних фотоконкурсах.

Євро-2020. Старт

Євро 2020(21) стартує в незвичному форматі: перенесено турнір, немає країни-господарки, натомість матчі проходитиуть на стадіонах 12-ти європейських міст: в Амстердамі, Лондоні, Баку, Дубліні, Мюнхені, Римі, Бухаресті, Севильї, Будапешті, Глазго, Копенгагені та Санкт-Петербурзі.
Нинішній континентальний футбольний турнір особливо потужний учасниками, які мають усі шанси перемогти. Жорстка конкуренція, отже, обіцяє справжнє футбольне видовище.

Про тривоги молоді – мовою світлин

Студентка Інституту журналістики столичного Грінченкового університету Юлія Ткачук створила онлайн-фотовиствку про тривоги покоління 2000-х.

«Фаренцварош» без Реброва: вище нікуди?

Свою відставку з посади головного тренера команди «Ференцварош» Сергій Ребров пояснює непорозумінням з керівництвом цього угорського клубу.

Тухель переграв Гвардіолу

Цього року «Челсі» не був фаворитом. Мало хто ставив на «пенсіонерів». Це не «команда-машина», як «Баварія», чи команда «зірок», як «Манчестер Сіті», ПСЖ або «Реал». Лондонці лише будують свою команду, експериментуючи та залучаючи молодь.

Книга народної дипломатії

Болгарськомовну книжку «Сестра моя Софія», що побачила світ у серії «Бібліотека газети «День», презентували громадам українських болгар.

Головне питання

Під час прогулянки малеча ставить безліч питань своєму батькові. Засновник Міжнародного товариства свідомості Крішни А. Ч. Бгактіведанта Свамі Прабхупада згадував, що коли він був сім’янином і молодим батьком, на нього звалювалися сотні питань.

Укрінформ: «з поля – до столу»

Студенти Інституту журналістики столичного Грінченкового університету зустрілися онлайн з керівником пресцентру Укрінформу Сергієм Сай-Боднарем. Знаний журналіст і багаторічний інформаційний модератор повідав деякі секрети «кухні» поважного національного інформагентства, яке вже понад століття на світовому інформаційному полі. І розповів про особливості агенційної журналістики.

Історія однієї світлини

Переглядав архівні фото мандрів Україною і пригадався травень 2012 року. Від Святогірська долиною Сіверського Дінця прямуємо велосипедами до Харкова. Надвечір, вже на кордоні Харківської і Донецької областей здибаємося зі стрічною велокавалькадою.

З «розумним кошиком» – у Великдень

Сім років поспіль Благодійний фонд сприяння ініціативам газети «День» напередодні Великодніх свят проводить благочинну акцію «Розумний Великодній кошик». Її мета проста й щира – донести, передовсім до молоді, освітян історичні книжки із серії «Бібліотека газети «День».

Наука, що померла в день Чорнобильської катастрофи

Те, що Кива став кандидатом наук, – це те найкраще, що могло статися з нашою наукою за весь період Незалежності. Давайте тепер чесно! Скільки у нас університетів входить в топ кращих університетів світу? Чи багато наших науковців можуть пишатися, що мають хороший індекс цитування в світі?

Згадали Чернігівський майдан

У Чернігові відбулась онлайн-дискусія «Євромайдан у регіонах»: експерти та учасники тих подій відтворювали хронологію спротиву, емоції, що тоді вирували, знакові імена  учасників. Активна фаза протистояння чернігівського євромайдану між активістами та правохоронцями розпочалася у сіверській столиці раніше, ніж у Києві. Тутешня влада попервах поводилася дуже агресивно. Блюстителі порядку не церемонилися із протестувальниками: людей розганяли, намагалися залякати, силоміць відібрали й вивезли у невідомому напрямку підсилювальну, гучномовну апаратуру.

Тест від дідька

Кремлівські старці знову заполонили собою весь медійний простір, ганяючи, мов на цирковій арені, своїми зеленими чоловічками. Світ завмер в очікуванні ядерного попелу на свою бідну голову, що цілком природно. Але оскільки у Всесвіті нічого не трапляється без причини, то варто цю ситуацію копнути глибше. Тобто розібрати її з езотеричної точки зору.

Вишиваний – у бронзі

20 травня, в Міжнародний день вишиванки, у Києві відкриють перший пам’ятник Василеві Вишиваному. Як символ запізнілої вдячності українців. Ми вже повідомляли, що бронзовий монумент з’явиться неподалік Лук’янівського СІЗО в Києві: там Василь Вишиваний загинув 1948 року.

Пандемія: марево оптимізму

Слово «стабілізація» стало в карантинній Україні чимось на кшталт мантри. На неї гадають усезнаючі політики, її майбутнім світлим обрисом втішають суспільство представники влади, до неї вдаються численні експерти.

Революція гідності: хтось пишається, хтось дратується

Національний музей Революції гідності та Український інститут національної пам’яті презентували результати соціологічного дослідження про ставлення українців до подій на Майдані 2014 року. Три роки тому таке опитування вже проводили, і нині кількість українців, котрі підтримують український спротив, помітно зросла, що не може не тішити.

Кларі Цеткін і не снилося…

Знакового восьмого березня у Київському державному університеті телекомунікацій з урочистою помпою відкрили… оновлений жіночий туалет. Були палкі промови керівництва, перерізали червону стрічку, навіть запили цю епохальну подію шампанським! Дівчата читали «стіхі» – щось «про любов і женщин». Втім чогось-таки у цьому дійстві бракувало. Навчальний заклад – начебто творчий, телекомунікаційний, а туалетно-жіночі врочистості провели якось формально, без «огонька». Проректор з адміністративно-господарської роботи Андрій Сало, який узяв на себе обов’язки натхненника, організатора і тамади, забаву по суті «запоров», спустив до унітазу.

Мій ковід

Шосту добу я йду дорогою пекла.

Перечитуючи «Чорну раду»

А, може, нам зовсім і не «пороблено», а ми такі насправді? Принаймні поки ніщо не вказує на те, що ми зробили бодай якісь висновки з власної історії. За ті нетривалі періоди державного існування України шкодили собі не менше, ніж хитрі сусіди. Але що сусіди – у них свій інтерес. Нам конче треба збагнути самих себе.

Величко, Шевченко і Жукова Балка

«За байраком байрак, А там степ та могила». Хіба скажеш ще краще про Жукове, що на західному краю землеволодіння села Чернечий Яр? У цих кількох рядках Тараса Шевченка оживають у моїх очах і Жуковий Байрак, і Сербине Поле, і сама Могила… Чи не торкаємося цим невідомої сторінки біографії Кобзаря? А може то геніальна його уява так чітко змалювала місце, згадане у літописі Самійла Величка?

«…Немає загадки таланту»

Оновлений склад журі Літературного конкурсу імені Григора Тютюнника

У Всесвітній день письменника, 3 березня, відбулося перше засідання журі П’ятого всеукраїнського літературного конкурсу імені Григора Тютюнника. Члени журі – Микола Жулинський (голова), Віталій Скоцик Леся Мудрак, Євген Нищук, Анатолій Гнатюк, Іван Степурін, Олена Кононенко, Оксана Старак-Повякель, Микола Гриценко, Олег Сербін, Дмитро Чистяк – обговорили особливості цьогорічного конкурсу, адже 5 грудня 2021 року його патрону Григорові Тютюннику – 90!

Вікентію від Ольги

21 лютого – день народження Вікентія Хвойки

Нещодавно з письменником Василем Трубаєм, директором Музею Вікентія Хвойки, що у селі Халеп’я при Києві, заїхали на столичну Троєщину, до Ольги Суровикіної-Чебан. Ця талановита жінка забажала передати музеєві частину своїх творів народного мистецтва, трипільської тематики.

З шуфлею,.. у чоловічій «кумпанії»…

У нашому будинку вночі прорвало труби. Холод, що непрохано й раптово оселився в моїй квартирі, нагадував жорстоку невідворотність. Я втекла від нього… на вулицю. Розкопування закиданої снігом автівки було нагодою зігрітись. Що я й робила, позичивши лопату в чоловіків, які хоч і приїхали алярмом усувати проблему, однак робили це через пень-колоду.

При холоді прірви…

Буду відвертим я й сам не дуже відчув наслідків запровадження нового Українського правопису, допоки мене не почали виправляти у редакції «Грінченко-інформу». І очі мої нарешті відкрились: ось воно! Є! Точно ж, є! Є наш, власний, рідний, український! Так, усе ще зі слідами сумнозвісної «язиковой общности», зокрема у відтворенні українською російських імен, та все ж істотно ближчий до суто української традиції. І стало тепло на душі.

Як бразильці українцями страшили

У жовтні 2020 року в Бразилії вийшов серіал «Бездушні», знятий в жанрі хоррор. Сюжетна лінія зав’язується зникненням 1988 року у вигаданому місті Бригида дівчини Галини, коли містяни святкують… Івана Купала. Як ви вже здогадуєтеся, місто українське, засноване нашими емігрантами.

Наш Блінкен. Таки так!

Таки так! Саме тут, в Києві, на Подолі, зареєстровано народження дідуся нинішнього держсекретаря США. А прадід народився в Переяславі. З десятьма доларами у кишені вони ризикнули втікати від тоталітарного режиму до далекої Америки. Їх затримали в порту Нью-Йорка, але старший Блінкін встиг покласти вісім доларів у кишеню свого молодшого, залишивши собі два. Сподівався, що бодай хлопчину впустять… Впустили їх обох. Бо в цьому світі немає нічого неможливого.

Різдво

Здається, чайник закипів. Хвилин тридцять тому, може й більше. Вже давно вона не слідкує за цим, бо досі не звикла пити чай на самоті.

Таксі до метро. Україною

Збираюся до своєї доброї знайомої. Давно не бачилися. На мені найулюбленіші джинси (мама іноді називає їх «два мішки на двох ногах»), чорний стриманий светр, що увібрав атмосферу суботніх прогулянок з волейболістами. Пшикаю парфумами, хапаю сумку з усім необхідним для приготування смачного глінтвейну і притьмом на вихід.

Не граймося з Кирпатою!

П’ята ранку. Тихий, але такий недоречний сигнал смартфона. «Результати вашого РНК-тесту готові. Переглянути за посиланням:…» Ледве розплющивши одне око, тицяю на результат і читаю вже досить очікуване «УВАГА! Виявлено РНК Covid-19»…

«Мир. Гармонія. Краса»

Творцями цього фотовернісажу стали студенти факультету журналістики Запорізького національного університету. Цікаво було знайомитися не лише з роботами, а й спілкуватися з колегами, котрі теж опановують журналістський фах. Найперше розпитала, що спонукало їх зорганізуватися у такий розмай авторських світлин. І переконалася, що мої колеги щиро переймаються пекучими проблемами сьогодення.

До міста, подихати на повні…

Влада Львова вирішила вкотре самотужки показати європейський клас господарювання. Управління екології міськради запропонувало низку нововведень, покликаних, на думку ініціаторів, значно покращити екологічний стан міста.

Життя вічне!

У рідному місті порожніють вулиці. Здається, воно сумує, тужить. Життя зачаїлося в очікуванні холоднечі…

Кіно, СOVID і цинізм

Днями у мене на кухні звучало, повторювалося, лунало слово «кіно», але це не була розмова колег про нові фільми або про нагальні кіношні проблеми. Просто у мене на кухні працює маленький телевізор. Я остовпів перед ним настільки, що довелося подивитися ще раз вночі повтор «Прямого ефіру» на «Прямому каналі».

За кавою із Жовтнем

Жовтень сидить у кав’ярні.
Столик, на який подали замовлення, ще вологий. Туман не розвіявся на світанку, натомість рясно натрусив довкола крапель. Осінніх, прохолодних. Майже дощових. На тротуари, свіжопофарбовані парканчики, руде березове листя і пологі дахи будинків. На цей вишуканий столик просто неба, де так швидко холоне кава.

Знітилися перед «півнем»

От і маємо: налупили нам повну футбольну торбу! У вчорашньому товариському поєдинкові Франція-Україна – ганебні 7:1. Такий рахунок навіть у хокеї нині рідкість. Це найбільша поразка збірної України за всю її історію. Але. Колись же треба починати… ганьбитися по-справжньому!

Під знаком долі Георгія Ґонґадзе

Ще 2011 року на фасаді столичного офісу Національної спілки журналістів України було увічнено меморіальною дошкою Георгія Ґонгадзе. Цього ж року, 16 вересня, у день трагічного двадцятиліття, коли журналіста було викрадено, а потім убито, стару дошку замінили новою скульптурною композицією авторства Василя Маркушина.

«Маскарадство»

Час такий нині – всі носять маски: хто на лиці, хто на серці, хто в думках. Оті маски, мов осіннє листя, осипаються на людей. Тих від слабості захищають, тих від правди ховають, тих від стиду заслоняють.
Суцільний маскарад.

Корономізантропія

Новий антирекорд за кількістю нових хворих: майже 2 з половиною тисячі українства.

Білоруський протест без лідера

Нам слід бути обережними, коментуючи події у Білорусі. Щоб не нашкодити. Бо всякі аналогії та порівняння з Україною – безсенсові. Скажімо, у комуністичних концтаборах практично не було білорусів, зате багато було українців, литовців і грузинів. Це все і сьогодні має значення!

Уже й за зморшки чубимося

Достатньо одного погляду на нумерологічну психоматрицю України, аби зрозуміти, що українці – дуже емоційний народ. Емоційний до скандальності, цілковитої затятості і тотальної непоступливості. Тому й непримиренно гриземося через політичні вектори, мову, віру, світоглядних кумирів, відбираючи у самих себе шанс на рух вперед.

Повернення Будулая, або Соціалістичний реалізм у футболі

Кризова ситуація в київському «Динамо» із «засватаним»  румуном Луческу на посаді головного тренера нагадує молодят, котрі побралися, але проти яких ошкірився весь світ, а вони, молодята, злилися у міцному поцілунку і відірвати їх одне від одного годі. В нашому випадку молодята – це брати Суркіси та Містер, він же – Мірча Луческу.

Тим, хто ніколи не піде «… де трави похилі»

У добу, нині сущу, коли переважну більшість українського люду подужав примітивний телевізор, коли лише мізерне число наших співвітчизників беруть до рук книжки, якраз про українську літературну класику чого лиш не набалакано! Фривольно розпатякують здебільшого ті, хто її, ту класику, навіть не читав.

Іммерсивний театр. Погорільців

Якось одного разу, пафосно натягнувши на себе вечірню сукню із темнозеленого оксамиту і замшеві черевички на високих підборах, я помітила легке збентеження на обличчі свого французського друга, який запросив мене до театру.

Готуючись до фестивального літа

Музей Майдану провів конференцію, на яку запросив організаторів українських історичних фестивалів. Зважаючи на карантин, спілкування відбувалося онлайн, у соціальній мережі «Facebook»: кожен мав змогу ставити запитання та коментувати саму трансляцію. Модерував дискусію співробітник музею Северин Наливайко.

Відбулось жваве обговорення запланованих українських фестивалів. Говорили і про заходи, яких нині бракує українцям. На думку Євгена Шатілова, куратора науково-популярного історичного фестивалю «Legio Historica»,  Україні не вистачає розважальних фестивалів. 

Військові проти «липкоруких»

Міністр оборони вимагає викриття корупційних схем, «а не гасел та імітацій бурхливої діяльності». Про це запевнив на онлайн-брифінгу в Укрінформі начальник управління з питань запобігання та виявлення корупції Міністерства оборони України Вадим Приймак.

Чекаємо футболу. Та інтриги

Українська футбольна Прем’єр-Ліга офіційно відновлює двобої в кінці травня. Для вболівальників, позбавлених улюбленого видовища понад два місяці, це справжнє свято, незважаючи на те, що стадіони поки заборонено відвідувати.

 «Карпати» над прірвою

Іменитий футбольний клуб «Карпати» переживає скрутні часи. Йдеться не лише про ймовірність «вильоту» з Української Прем’єр-ліги, а й загалом про виживання.

«З однієї миски»

Олімпійське золото, франчайзові та регулярні пояси, абсолютне чемпіонство і верхівка світових рейтингів: світ знає Олександра Усика та Василя Ломаченка як найуспішніших боксерів планети. Вони й справді досягли у світовому боксі неабияких висот.

Моя самоізоляція

Раніше маски здавалися трендом якогось азійського напівбожевільного дизайнера.

Казка, що біду віщує

На Миколаївщину прилетіла казка. У Тилігульському лимані, що поєднує Миколаївську та Одеську області, з’явилися фламінго. Граційно-витончені, з рожевим оперенням, заморські птахи скидаються на казкових.

Вітер покари у Чистий Четвер

Накрило пилюгою так, що будинок мого сільського сусіда –  ніби у густому тумані. Поки всі зациклені коронавірусом, поки з нездоровим задоволенням підраховують зростання вражених і нехотя говорять про одужалих, шалений вітрисько жене з пересохлих полів пелену пилу…

… А давцеві – клятьби правцеві

Почитав оце, як у моєму рідному Тернополі невідомий добрий чоловік заніс на лікування чужої дитини 100 тисяч доларів, попрощався і мовчки пішов собі, не відгукнувшись на запитання «Хто ви?»

«Секта свідків карантину»

Коронавірусний карантин виявив цілу касту соціальних мазохістів… Чим більше їх утискають, чим різкіше їм викручують руки – тим у солодших, аж до екстатичного, конвульсіях вони здригаються.

За крок до небезпечного Рубікону

Пік захворюваності коронавірусом в Україні, схоже, припаде на двадцяті числа квітня. Принаймні такий прогноз зробив лікар-епідеміолог, колишній керівник центру «Здоров’я» Володимир Курпіта. Він порівняв динаміку поширення хвороби у Китаї, Італії та Іспанії із ситуацією в нашій країні. На думку спеціаліста, суттєве зниження рівня захворюваності відбудеться до кінця травня. Цьому посприяють тепла сонячна погода і наші традиційні городи: люди переберуться на свіже повітря, полишивши скупчені міста…

Олімпійське Токіо на паузі

За кілька місяців, 24 липня, світ мав побачити грандіозне відкриття літніх Олімпійських ігор в Токіо – наймасштабнішу спортивну подію. Але тепер уже точно відомо: не збере цього року Японія сотні найшвидших та найсильніших ще й десятки тисяч олімпійських паломників. Не осяє планету олімпійський вогонь. Не завучить на всі континенти легедарний Славень:

З вітерцем проти вірусу

Зранку почув на FM-радіо мудру пропозицію від якогось дядька стосовно вирішення проблеми громадського транспорту в Києві, паралізованому коронавірусним карантином.

Фантастика, кажете?

Є такий російський письменник Едуард Тополь. В одній з його художніх книжок «Чужое лицо» йдеться про проєкт, який нібито розробляв совєтський Генштаб разом з війсково-промисловим комплексом СРСР.

Карантинна зона

Понад тиждень Україна на карантині. Влада щоденно оприлюднює зведення зі ще однієї передової, медичної. Вони невтішні: заражених COVID-19 додається. Є, на лихо, і перші жертви. Втім відомо і про перше щасливе одужання: за інформацією МОЗ, результат тесту на наявність коронавірусу у  мешканця Чернівців двічі показав негативний результат.

Коронавірусна пастка для «хом’яків»

Власник мережі «Медтехніка» Олексій Давиденко повідомив через мережу Фейсбук просто-таки казкову, як для езотеричних спостережень, новину: українські скоробагатьки взялися скуповувати на складах апарати штучного дихання й розтягують їх, мов хом’яки, по своїх приватних норах.

Демонічні скалки із картатої валізи

Якось місяців зо два тому суботнього дня  я вибрався на столичну книжкову барахолку. Ще на підступах до неї, одразу за підземкою станції  «Почайна», мене тактовно спинили двоє: середнього віку чоловік і жінка.

Коронавірус переміг футбол?

Гравці італійського «Ювентуса», англійського «Челсі», а також тренер знаменитого лондонського футбольного клубу «Арсенал» захворіли на коронавірус. На карантині весь склад футболістів команди «Реал» із Мадрида…

Про що не мовчать світлини

У столичному Грінченковому університеті – розмаїте і різнобарвне «Життя навколо нас». Так назвали виставку своїх світлин студенти-журналісти другого курсу під орудою фотомайстра, старшого викладача кафедри журналістики та нових медіа Романа Ратушного.

Нова біда. Тепер з Уханя

Під завісу старого року в Китаї виявили недугу, що спричиняє запалення легенів. Лише минулого тижня виявлено близько двох сотень нових хворих. А нині загальна кількість інфікованих перевершила  тисячну позначку. Десятеро померли.

«Тут ангели чудяться…»

Гарячий шоколад чи глінтвейн, ялинка, яка сяє на весь будинок, новорічні дзвіночки і дитячий сміх – так твориться передчуття казковості. Не вистачає хіба що снігу й морозу…

Сценаристи у «стратегах»

Це не лише український літак збито в Ірані, проти нашої держави відкрито ще один інформаційний фронт. І як показали оті декілька днів, вищі посадові особи країни надто незграбні та непрофесійні, аби обороняти нашу країну.

Нокаутовані «ватою»

Маємо простий приклад, чому формула В. Зеленського про те «какая разніца» і його заклик об’єднуватися навколо «нейтральних аполітичних фігур» не працює.

«Розсекречені»

Таку назву має онлайн-курс, який представили в Інформаційно-виставковому центрі Музею Майдану. Центр Досліджень Визвольного Руху спільно зі студією онлайн-освіти EdEra презентували результати річної роботи над матеріалом, який має полегшити життя журналістам, дослідникам та всім охочим знайти інформацію у відкритих архівах КҐБ.

Здорова планета, вільне покоління…

Бізнес та екологія – ці теми стали центровими на цьогорічному «Free Generation Forum». Власне, питання, яке посутньо розглянув форум, було одне і конкретне: «Чи зможе в нашій державі бізнес розв’язувати екологічні проблеми?»

Вороння проти Зозулі

Під час матчу іспанської футбольній першості між командами «Райо Вальєкано» та «Альбасете» фани «Райо» скандували на адресу українського форварда Романа Зозулі: «Зозуля – чортів нацист». Арбітр двічі зупиняв гру. Зрештою, на знак солідарності з українцем команда «Альбасете» усім складом гравців відмовилася виходити на поле.

Лицар визвольної звитяги

Будівлю залізничного вокзалу у Боярці, що неподалік Києва, прикрасив бронзовий барельєф. На ньому статний красень-бородань на фоні прапора, Тризуба та червоної калини, у строї січового стрільця, тримає правицею бойову шаблю. Нижче викарбувано: «12-15 лютого 1919 року третій полк корпусу Січових стрільців Армії УНР під командуванням полковника Івана Чмоли (1892-1941) організував оборону і стримував наступ російсько-більшовицьких окупантів на станції Боярка».

За лаштунками фестивалів

Це був особливий майстер-клас: як попрацювати на свято. Секретами вдалої організації студентського фахового фестивалю і власним досвідом фестивальної діяльності поділилася з колегами-грінченківцями завкафедри видавничої справи Інституту журналістики столичного Грінченкового університету,  кандидат наук із соціальних комунікацій Лариса Масімова. Серед набутків пані Лариси – фестивалі всеукраїнського рівня: блогер-фест «Smartblog» та буктрейлерівский  «Bookfashion».

«Фуражка» для Тайсона

Читаю один із найпотужніших вітчизняних новинних інтернет-сервісів Ukr.net. «2 декабря на НСК «Олимпийский» состоялась торжественная церемония награждения…»,  –  тиражує він «на общєпонятном» новину про кращого українського футболіста року, що спливає.

Україна-писанка

У виставковій залі Національної спілки майстрів народного мистецтва – справжній мистецький Великдень: щорічна всеукраїнська виставка «Кращий твір року».  Експозиційні кімнати преобразилися на скарбівні.

Повернення гіркою правдою

Мені тоді казали розумні: ти з глузду з’їхала… А цинічні: да какая тєпєрь разніца…

Премудрий,  природний…

Поет-академік  Максим  Рильський був бійцем за майбутнє. І нехай вас не лякає пафос сказаного. Про що б у нього не йшлося, найперше про збереження і розвиток рідної мови, про шанобливе ставлення до набутків історичного минулого,  охорону землі і довкілля, – йдеться про надійні підвалини майбутнього української нації.  У своїх публіцистичних «Вечірніх розмовах» з читачами  газети «Вечірній Київ», тоді, у 60-тих роках Максим Тадейович правдивим словом і гострими, злободенними темами закликав людей духовно  рости і діяти – не боятися обстоювати правду. Бачив  покликання у тому, щоб формувати суспільство духовно могутніх людей. Таким був сам у побуті, у повсякденному житті. Затятий рибалка і мисливець обожував природу і ставився до неї, як до храму Божого.  Чи приземлено – як до щирого друга.

Донька, якої не було, і сльози Тайсона

Минулого недільного дня в календарній грі української футбольної прем’єр-ліги «Шахтар» узяв реванш над київським «Динамо» за поразку в 1/8 Кубку України. Гол гірняка Сергія Кривцова виявився єдиним у головному поєдинку туру.

Чия ж ти, Варшаво?

9 листопада польські прикордонники затримали одного з лідерів «УНА-УНСО» Ігоря Мазура (позивний «Тополя»). Він був внесений російськими службами до реєстру  Інтерполу, тож  може бути екстрадований до РФ.

«Вот так!»

Автобуса так гицало по сільських ямах, що пані збоку, вирячивши очі, затиснула рота долонею. «Ще вилетить до біди…», – промимрила на зупинці крізь штучні зуби.

Театр із назвою «Журналістика»

Якщо спитати пересічного українця «Що таке журналістика?»,  більшість людей нині асоціюватимуть її, напевно, з брехнею та маніпуляціями. На жаль, таке сприйняття найдавнішої професії в Україні стало нормою.

Якби в Пятова не зачесалися руки…

Донецький «Шахтар» та загребське «Динамо» в матчі третього туру групового етапу Ліги чемпіонів, який відбувся на харківському стадіоні, розійшлися миром: 2:2.

Ах, як цинічно…

Згоріла хата топчиновниці… Згоріла і згоріла: однією більше, однією менше… Всі ж, хто з цього приводу обурюється недавнім «чорним гумором», забувають: інформаційні потоки завжди хтось регулює, скеровує, зокрема і в соціальних мережах.

Червона лінія… «Червона картка»…

У Японії, де відбулася процедура сходження на престол 126-го імператора і де з чотириденним візитом перебуває Президент України, заплановано його зустріч з Федеральним президентом  Німеччини  Франком-Вальтером Штайнмайєром. Можливо, глави держав нарешті з’ясують: чи саме ту формулу запропонував колишній міністр закордонних справ ФРН, яку намагається нині реалізувати українська сторона для припинення війни на Донбасі? Бо для частини суспільства ці «миролюбні» пропозиції обернулися на червону ганчірку на кориді.

Над головою не дах, а небо

16-тирічна дівчина зі Швеції Грета Тунберг звинуватила з високої трибуни ООН учасників кліматичного саміту, закидаючи їм бездіяльність, порожні балачки та нещирість, підсумувавши, що вони «вкрали її дитинство та мрії…»

Елегантний, як рояль…

Мені нізащо не зрозуміти, навіщо люди, до речі, переважно наші, з «постсовка», таскають за собою через усю Європу валізи із сукнями до підлоги, туфлі на шпильках, аби намалюватися на червоній доріжці Палацу фестивалів. Найцікавішим конкурсом щорічного Міжнародного Яхтового фестивалю у Каннах, який простелив червону доріжку до самого порту, був Конкурс Елегантності. У ньому можуть брати участь дише найменші за розміром і потужністю яхти. Головна ж умова — відповідність власників своєму човну.

Токсична Ірина

Нардеп Ірина Bерещук, схоже, розуміється на питаннях євроатлантичної інтеграції та геополітики, перепрошую, як паця на зорях.

Подарунок Михайлові Коцюбинському

 Неоціненним надбанням української літератури стала повість Ольги Кобилянської «Земля». У швидкому часі по написанню вона побачила світ багатьма мовами світу. Саме цим твором велика буковинка поклала початок символізму в українській літературі...

Мамине поліття

Палкий подих осені жене багряно-золотавими барвами у далечінь, до Києва, аби продовжувати раз у раз спілкування з примхливо-капризною дамою на ім’я журналістика. Виходжу на поріг отчого дому, мов ілюстровану книгу, гірко-солодким поглядом «гортаю» пейзажі.

Василь примусив хвилюватися

Останнім часом Василь Ломаченко привчив нас, що в другому-третьому, ну, зрештою, в четвертому раунді його суперники неодмінно падали на ринг, немов снопи…

Еліта нації. Сіль землі. Обрані…

29 серпня – День пам’яті полеглих у російсько-українській війні… Два роки тому я опинилася (мабуть, так треба було) біля могили Тараса Бруса. Я не знала тоді, хто це, мене просто вразила могила, прикрашена чорно-червоними прапорами, на цвинтарі невеличкого прикарпатського села.

«Будеш, Батьку, панувати!..»

Під могутнім смарагдовими склепінням вікових дубів коло цього пам’ятника хочеться молитися. Тихою молитвою пісень, які співала його Наталка-Полтавка:
«Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться…»

«Дітвора щебече золота, золота…»

Які ж вони достоту милі –  своїм діточим пушком новобранства, своєю незайманістю не займаного, у яку ще можна вірити! Слухаю оце енергійного чоловічину, новоявленного депутата: ще вчора насівав комедійний бадьор на корпоративах і для потіхи-приколу хвацько відтворював баском бузівка трубне рокотання наського найправеднішого радикала, а нині з непідробним натхненням розповідає, як працюватиме-законотворитиме для України. І що 30 тис. грн його місячного депутатського окладу вповні вистачить, щоб прогодувати дружину, навіть з майбутньою дитинкою.

Післявиборче. Потоп

Вперше в житті відчуваю себе вже не просто «старим політиком», а реально «динозавром».
Нас накрила не хвиля, а справжнє цунамі, яке змило все на своєму шляху: гарне і погане, цінне і беззмістовне.

Наш ударний козир

Що за дух стоятиме у новій ВР, не відаю, хоча здогадуюся. НАПЕВНЕ не сподіваний. Очевидно, несподіваний. Але точно знаю, що там більше не смердітиме сопухою добкіних, пашинських, буслаєвих, бурбаків, литвинів, грановських, капліних, звягільських, розенблатів, поплавських, ківалових…

Почуй мене,.. відчуй…

«Спитай мене: Хто Я?». Так інклюзивна театральна студія імпровізації «Далі буде» назвала інтерактивний перформанс, який представила у Вишгородському міському центрі художньо-естетичної творчості учнівської молоді «Джерело».

«Польське диво» українських футбольних легінів

Аж за кілька днів по тій футбольній феєрії в польському Лодзі всі шанувальники і патріоти сповна усвідомили ЩО насправді утяли наші юні майстри шкіряного м’яча. Це більше, аніж сенсація, це доказ того, наскільки українська нація талановита і заповзятлива в усьому – від ниви з колосками до смарагдового газону з плямистою кулею.

Грінченківський університет готуватиме «модних» магістрів

Флаєр промінив оптимізм і вражаючі перспективи: «Ми — новатори української fashion-індустрії! За нами лідерство пострадянських країн та чинне місце в п’ятірці провідних європейських вишів у галузі прогнозування моди».

Коли пробило 1:23:45…

Відтепер найпопулярнішим телесеріалом в історії за версією платформи IMDb став фільм «Чорнобиль», відзнятий американський телеканалом НВО спільно з британською телемережею SKY. Швидко набрані шалені 9.6 за 10-бальною шкалою стали справді рекордними для таких рейтингових мірок.

В арсеналі духовної зброї

Цьогорічний Міжнародний «Книжковий Арсенал» уже став історією. Прекрасною з огляду на сотні учасників і справжнє велелюддя відвідувачів, на десятки яскравих локацій і незабутніх творчих зустрічей, автограф-сесій, дискусійних майданчиків, круглих столів і лекцій. І море книжковиї новинок з усіх усюд України, від видавців близького і далекого зарубіжжя.   

Поки що здобули хутір…

Тусовки комуністів із лозунгами типу «Вєрньом страну народу!», либонь, уже «не прошибають» свідомість мас, адже в колишній великій державі народові насправді нічого й не належало. Тому вирішено діяти навпаки – повернути народи правонаступниці «есесеру» Росії. Без церемоній: шантажем, підступами, а то й одвертими анексіями чужих земель.

Поплакали – і знов фіалка розцвіте

Порошенко – не ікона і не генсек, а робочий інструмент в руках Божих. І свою роботу він робив.

Як же жити з ненавистю?

Не збирався нічого писати про політику. Лишився тиждень, отже симпатії, певно, сформовані. Тому – нема сенсу. І бридко…

На язиці мід, а в серці лід

Стоїть на видноті колишній спілчанський вожак і вдає, що заблукав поміж трьох сосен. То в одній, то в іншій телестудії лукаво знизує плечима, грає на публіку: мовляв, ще не визначився, у який бік податися. Хоча за спиною вже  нарихтовано здоровезного клунка, геть набитого грамотами, медальками, лавреатськими дипломами, депутатськими мандатами від усіх попередніх «злочинних режимів», ще й підпертого етажеркою з власними літтворіннями.

Хмариться-туманиться…

Довкола такий бершадський гоп зі смиком, таке гучне реваншистське ревисько вчорашніх відсунених, обижених, знекориснених, знепільжених, недошанованих, недохарчованих, відставних та уцінених –  хоч святі престоли винось. 

По другому колу…

Увечері 31 березня, після закриття дільниць для голосувань стало зрозумілим: вибори Президента України відбулися. Дві третини громадян скористалися своїм правом обирати Главу держави.

Про вдячних і пришиблених

Вже два тижні виставляю перед своєю крамницею безкоштовні яблучка.

Сороки в телевізорі і за вікном

П’ять хвилин зранку в телевізорі чи соціальних мережах – і ти на цілий день знервований, заляканий, «такий як треба».

Не так тії воріженьки…

Це не «ватний флешмоб» десь в окупованому Севастополі чи Донецьку. Це батьківщина Івана Котляревського, Панаса Мирного і Симона Петлюри, славна Полтава.

Квіти – клумбам і… жінкам

Кілька сотень маніфестантів, переважно жінок, зібралися в центрі столиці з плакатами: «Свобода! Рівність! Сестринство!», «Квіти — клумбам, права — жінкам!», «Моє тіло — моє діло!», «Сексу — так! Сексизму — ні!». Зрозуміло, так учасниці феміністських організацій зустріли 8 Березня – Міжнародний день жіночої солідарності та емансипації.

Депутат і патріот, у якого «всьо нормально»

Стрівся з одним відомим депутатом.
Він говорить, я слухаю, але більше придивляюся, наслухаю його єство, точніше – нутро.

Щемливі спогади про завтра

Книжку спогадів про головні події нинішнього десятиліття «Майдан. Погляд зсередини» переказувати марно. Її треба  прочитати. За словами упорядника і одного з чільних авторів Олега Трайдакала, власне про Майдан знають мало – переважно на пам’яті сцени розстрілу героїв. Звичайно, у книжці знайдемо спогади і про це. Та тільки для когось ці жахливі сцени й досі лишаються просто «телевізійною картинкою». Ось як про це йдеться у «Погляді зсередини». То було якраз 20 лютого, на Інститутській,  на місці, прозваному  «квадратом смерті». «Я, здається, вріс у дерево, а очі завмерли на тілі вбитого хлопця, усміхнене ще мить тому обличчя якого, як на фотопластині зафіксоване пам’яттю, я все ще бачив перед собою. З цього ступору висмикнув голос:

Віталій Хмельницький і футбол на вигоні

Помер уславлений форвард легендарної пори київського «Динамо» Віталій Хмельницький – український футболіст, якого в його зірковий час знав та обожнював весь Радянський Союз, ім’я якого викарбувано у світовій футбольній історії.

Скромна чарівність СБУ

Нагадаю про такого собі чоловічка. «Гіві» була у нього «кликуха». Він випірнув з небуття в дні «русской вєсни» на Донбасі. Розцвів і почав чи то пахнути, чи смердіти, а потім несподівано для всіх… переставився в інші світи. Московська пропаганда тут же зліпила з нього народного героя «еленерії» і московії, убитого підступними бандеро-фашистами з «Правого сектора». За якийсь час навздогін за ним полетіла душа ще одного «еленерівського» героя з красномовною кликухою «Спец», типового українського бурята, з відповідними військовими званнями і повноваженнями від самого Путі, і одночасно начальника «свіжопереставленого» Гіві.

Славна-Січеславна

Верховна Рада нарешті ухвалила «декомунізувати» топоніміку Дніпропетровської області. На Січеславську. Нова назва не випадкова: з восьми Січей Запорозьких п’ятеро було тут, на Придніпров’ї.

Говорить, але не показує…

Для телемедійників звістка стала січневим громом: в останній день першого місяця року звільнено з посади голову «Суспільного мовлення «UA: «Перший» (колишньої державної НТКУ) Зураба Аласанію. Звільнений подав у «Фейсбуці» проект рішення Наглядової ради. Звісно, в процесі обговорення деякі формулювання могли зазнати редакційної правки, але, напевне, акценти залишилися ті ж. Як написала «Телекритика»: «Причини звільнення – суто політичні: телеканал «UA:Перший» не показував президента». «Хоча б не палились так відверто», – прокоментував рішення Наглядової ради сам Зураб Аласанія. Але, схоже, спалився таки він.

Почалося…

Мільйонногривневі з’їзди-шоу з масовкою, окриленою щастям разової готівки. 
Рухи і мімікрія «національних» ідолів, безсоромно мавповані з антикварної голлівудської «Перлини Нілу».

Який фартух у Меланки?

Про Меланку й Василя, як і про водіння Кози, слід сказати окремо; це надзвичайно древні традиції, що, з одного боку, забулися, перемішалися з християнськими новорічними традиціями, а з іншого – незмінно хвилюють нас невмирущої красою символіки, людською теплотою, веселими витівками й добрим гумором.

Говорить українська література

Поданий на розгляд Громадського бюджету Києва проект «Слухай. Бібліотека аудіокниг українською мовою» спочатку був звичайною ініціативою. Засновники громадської організації «Типовий Київ» об’єднали свої зусилля з викладачами і студентами Інституту журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка та за рік записали понад 100 аудіокниг.

Парижани граються з вогнем

В Парижі перед заслонами з поліцейських щитів якісь загадкові люди дудять у мідні труби вальс «На сопках Маньчжурии» і крутяться, як гайвороння на зимний вітер. Схоже, це особливого калібру пернаті. Як не стараються кричати «кру!», а виходить «кака всєгда». Знайоме до болю, до «новічкової» агонії – «ГРУ!».

 Гуде Париж, наче його давно незайманими вулицями знову гупають тяжко копита під комонними бороданями «яво сіятєльства» генерал-майора Михаїла Орлова. І з-за солодкого туману модних чоловічих парфумів і пітної гарячки явно посмерджує задушливим пахом чухонського рила. Старою шкурою того звіра, що на емблемі сучасної
«Єдіной Рассії». І місцеві bistro – ледь не велике культурне надбання ЮНЕСКО – полотніють вивісками, згадуючи свій первородний гріх двохсотлітньої давнини.

Зойкають розтрощені вітрини магазинів і натовпи воскреслих мародерів з паризького «черева» часів Золя похапливо спустошують полиці…  Палають автівки… Парижани граються з вогнем. Розсипали пороху і в отих ритмах «На сопках…» грайливо черкають сірниками, схоже, виробленими десь у Митіщах. Скільки там нині боширових-чепіг з мішкіними, знає хіба що Вельзевул, рейхс-ФСБ-шник Путін, обер-ФСБ-шник Бортніков з єдиноутробною франко-союзною Марін Ле Пен.

 Ой, не грайся, Париже! Зупинися, поки не пізно. Притулися гарячим лобом до холодного каменя на тій могилі, що у преславному Домі Інвалідів, і згадай. Тобі є що згадати.
…Великий француз, дипломат і мандрівник Астольф де Кюстін майже двісті років тому криком кричав. На весь світ. І тобі, Париже, теж: «Ніде так погано не відгкуються про Францію, як у Московії…
А якщо московитам коли-небудь вдасться завоювати Захід, вони не правитимуть ним зі своєї країни. На відміну від своїх колишніх владарів татар, котрі тиранили слов’ян на відстані, московити покинуть свою країну тієї ж миті, як тільки двері інших країн перед ними розчиняться»

Затям це нарешті, безпечний Париже! Зарубай собі на бержераківському носі, заки на твоєму Нотр-Дамі не вдарив заупокійний подзвін!

Будинок профспілок: вдруге народжений

Після довгих років реконструкції постав з обпаленої  руїни один із чільних елементів архітектурного комплексу столичного майдану Незалежності і символів Революції Гідності – Будинок профспілок України.  Символічно, що день свого нового народження дім   відзначив у День Гідності та Свободи, відкриттям Інформаційно-виставкового центру Музею Майдану. І виставкою «Назустріч свободі».

Мультимовність в моноетнічній державі

Як усякий живий організм рідне слово переживає періоди становлення, розвитку. А коли про нього не дбати, занепадає і навіть умирає. Стан суспільства можна дослідити через його лексику. Саме з цієї теми розпочалася для журналістів-грінченківців гостьова лекція Лариси Масенко, знаного мовознавця-соціолінгвіста, доктора філологічних наук, професора, академіка Академії наук вищої школи України.

«Благослови, Господи,.. сміття прибрати»

Майже подія року: Гусятинська об’єднана територіальна громада спромоглася придбати новенький сміттєвоз! Радості повні міхи!

Скабка переможця

Олександр Усик вчергове переміг!
Переміг британця
Тоні Белью, ще й у самій Британії: ефектно і впевнено…

У «Слові Просвіти», за столом Тичини…

Раніше, схоже, було легше. Запраглося журналістики – поніс дописа у газету, там його літпрацівники розглянули, якщо тема актуальні – опрацювали (чи й переписали) і – у світ. А ти собі чекаєш. Сподобається читачам – дописуєш іще щось, на правах позаштатного автора. А не сподобається – не велика біда: топчи стежку до іншої редакції:  газет же багато.  

Віники

Пронизливий вітер пробирає до кісток. А вона стоїть, спершись на холодний залізний паркан, і продає віники.

Манлива тиша стадіону…

Стадіон «Динамо» імені Валерія Лобановського чарує не лише красою та історичним розташуванням, а й духом славетної команди, яка на зламі століть тримала в напрузі всю футбольну Європу.

Українські ЗМІ: сум у мажорних тонах

У столичному «Американському домі» дискутували на тему: «Журналістика під загрозою. Результати Індексу стійкості медіа-2018».

Як творили «Крихітку Пу»

В Швейцарії показали Путіна. І його свідків. Точніше – спільників. Тому що мовчазний свідок – завжди співучасник.

Політика: від переконань до маркетингу

Плинність речей: народження, розвиток, падіння, смерть. Сторінка за сторінкою, день за днем все змінюється і стає історією, яку можемо й  не помітити чи, навпаки, не забудемо ніколи.

Чорні дірки «лайконутих» зірок

Дивуюся, що вони їдять, чим запивають, і з якими, власне, харчами потрапляють у треновані тіла деяких українських зірок спорту руйнівні бацили, що спонукають їх як не до дивних висловлювань, то до нерозважливих вчинків?

Пора земної благодаті

Осінь не влаштовує гучних презентацій, не зголошується на телебачення в ток-шоу, не моніторить своєї присутності на шпальтах газет.

Кращий Усик «вітязя»

От уже ж не переведуться поміж нас, українців, диво-майстри прошмигнути між крапель! Щоб і нашим, і вашим,.. щоб і вовки ситі, і вівці цілі,.. щоб умерти – і дивитися,.. щоб, як казав світлої пам’яті Іван Плющ, «упихнуть невпихуєме».

«Паузи від Матвєя»

Подивився оце на «Прямісінькому» ток-шоу отця-пришельця в «наші малия дємократічєскія колонії» Матвєя Ганапольського.

«Він сидітиме у цьому кінотеатрі»

Попри все я чомусь вірю, що одного разу він зайде до цього кінотеатру, де я випадково побачила сьогодні меценатське крісло, яке він купив київському «Жовтню» після пожежі, зручно сяде в нього, оточений рідними, і подивиться фільм, який сам зніме.

Ні суєти, ні інтернету…

Я була там, де хмари спочивають на верхівках яблунь і абрикос, де сонце заплуталося в гарбузинні  і не хоче звідти вибиратися, бо вважає це за велику пригоду. Де часник сушать на причілку низеньких хат, а в саду до самого ранку густу тишу розбивають дозрілі груші. Де в затінку розлогого горіха серпневі дні грають у шахи, а до саду надвечір навідуються їжаки – перевірити, чи вродили яблука та сливи. 

Пам’ять без терміну давності

5 серпня Україна згадувала жертв Великого терору 1937-1938 рр. З 2017 року цей день оголошено Днем пам’яті, який відзначається на державному рівні. За  15 місяців Великого терору в СРСР було заарештовано 1,6 млн. громадян. Український народ зазнав тоді гігантських утрат: 800 тис. наших співвітчизників знищила сталінська більшовицька катівня.

Томосом їх, томосом!..

Вірні Московського патріархату прогулялися «хресною ходою» по Києву. Воно б і на здоров’ячко, але тут виникають і «спрашіваються» принаймні два питання. Точніше – «вопроса».

«Донецьк – не бидло і не покидьки. Донецьк – це українці…»