Архів розділу: Василь Чепурний

Трагічний фінал услужника імперії

Саме сьогодні за григоріанським календарем він з’явився на світ. Був із наших та не був нашим… Хоч народився у Полтаві, але писав, що в Петербурзі – аристократичніше… Його мати була з роду Суріних і теж пописувала, друкувалася в газеті «Копєйка», а по батькові він був українцем – Михайлом Івановичем Зощенком.

Задивившись у протерте дзеркало…

Найперше, за що поважаю Михайла Слабошпицького, – за    працьовитість. Він нетрадиційно трудящий серед українських лінькуватих літераторів. Навіть перераховувати його посади та «ниву для труда» – задовго. Згадаю лишень видавництво «Ярославів Вал» та Лігу українських меценатів, яка всупереч табачникам та рідним бюрократам веде багато років поспіль конкурс української мови.

Вітер покари у Чистий Четвер

Накрило пилюгою так, що будинок мого сільського сусіда –  ніби у густому тумані. Поки всі зациклені коронавірусом, поки з нездоровим задоволенням підраховують зростання вражених і нехотя говорять про одужалих, шалений вітрисько жене з пересохлих полів пелену пилу…

Животворив Україною

Він прожив довге життя. Народився 1900-го, а помер 1993 року. Встиг побачити незалежну Україну і пам’ятав іншу незалежність – УНР. Малим хлопчиком співав у хорі Михайлівського Золотоверхого собору.
24 березня Іванові Козловському виповнилось 120 років.

Мендель, як одиниця виміру

В офіційному твіттері Президента Зеленського більше години провисіла інформація, де Канаду було названо Канадією (?). Перед тим на тій же президентській сторінці переплутали Оттаву і Торонто, Словаччину зі Словенією…

Прощаючись із Валентиною Лук’яненко…

Всі родичі Левка Лук’яненка були жертвами його вибору. Звісно, винна у цьому мстива комуністична система, та все ж саме його вибір спровокував митарства для всієї його рідні.

Забутий колір вишиванки

Російський письменник Юрій Сбітнєв, побачивши мене у вишиванці, каже: «У меня такая тоже есть»…

«Якщо наш не переможе…»

Це для тих, хто ще й досі вірить в аполітичність російської церкви в Україні… У храмі села Ковпити на Чернігівщині, коли громада перейшла до української церкви, виявили на почесному місці ікону царя Ніколая II…

МУШКЕТИК: некрикливий і твердий у праці

… Коли мій малий син посопував у колясці, я під Борисоглібським собором у Чернігові читав свіжий роман Юрія Мушкетика «На брата брат». Таке не забути: син, собор, книга…

Нині ж 90-літній Юрій Мушкетик в інтерв’ю Леоніду Ісаченку називає саме «На брата брат» своїм найкращим романом. Хоча ще є і «Яса»  – груба така книжка в чорній палітурці, з перекресленою назвою, короткою, як зблиск козацької шаблі. А ще є «Біла тінь» – у ній така елегія чоловічо-жіночих стосунків уповні…

А ще ж Юрій Мушкетик – легендарний редактор журналу «Дніпро», де, аж допоки його не нагнав ЦК КПУ, друкував «на грані фолу» гострі речі тих, кого нині звуть класиками.

Ще ж Юрій Мушкетик стояв біля витоків Товариства української мови імені Тараса Шевченка і Народного Руху, і як дбайливий господар беріг ті витоки, щоб не замулились аж зразу при виході… На відміну від Бориса Олійника, що зрадив і побіг у Москву прислуговувати Кремлю, – про гнилу його душу говорить Юрій Мушкетик у тому ж таки інтерв’ю, як і про доноси Павличка…

Пригадую, як Юрій Мушкетик махав руками, коли на засіданні оргкомітету зі створення Товариства української мови імені Т.Шевченка я розказував лукаву позицію Станіслава Реп’яха, який для киян вбирався борцем за українство, а в Чернігові був вірним члєном обкому компартії і захищав два унітази у квартирі першого секретаря обкому Палажченка…

І ще – про творчість.

Розказував мені Юрій Михайлович фантастичну річ на книжковому ярмарку, що його проводила чернігівська «Просвіта»: у селі неподалік Боборовиці під час війни чоловік приїхав із фронту до рідної жінки розбиратися з її зрадою… на танку. «Це ж така правда, що в романі напиши – не повірять!» – бідкався письменник.

… Юрій Михайлович із Веркиївки, що коло Ніжена. На жаль, хата не збереглася. Але є музей поки що Кирпоноса, який за рішенням сільської ради і стараннями рухівця Максима Вертюка має перетворитися в сучасний музей національної пам’яті – там і відбудеться повернення додому Юрія Мушкетика.

А в його 90-ліття побажаймо собі ПІЗНАТИ нашого неголосного, некрикливого, але такого твердого у праці і в українстві земляка-класика.

Манівцями виборчого права

Я проти загального виборчого права. Я за те, щоб право голосувати мали виключно платники податків, а пенсіонери та студенти хіба агітували та були членами виборчих комісій, спостерігачами, однак без права голосу.

«Топові» новини Українського радіо

Думав: чи писати про це чи ні?
Але вирішив, що треба. Бо цілий день українське радіо першою новиною випусків товкло про двох юних самогубців із містечка Сторожинець на Буковині.

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company