Архів розділу: Андрій Михайлик

Мої сержантські університети

До Дня студента, коли колеги публікували фото часів своїх студентських років, знайшов свою «фотопарсуну». На ній – я, 18-річний «патлань». Так міг виглядати студент-першокурсник наприкінці першого року навчання.

Жыве Беларусь!

Шановні фейсбучні геополітики!
Читаю пости про події у Білорусі й дивуюсь їхній інфантильності, якщо, даруйте, не маніловщині.

«Іділія» від Максима Тадейовича

Позаду напружений день досліджень, зйомок у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ), Центральному державному архіві громадських об’єднань України (ЦДАГО), архіві Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України.

Перша норвезька ластівка. Від Трієра

Зимний березневий вечір, середмістя столиці. У кінотеатрі «Київ» – чергова прем’єра. Українському глядачеві представляли «Відьму» – нову роботу норвезького кінорежисера Йоахіма Трієра, чий попередній фільм «Голосніше, ніж бомби» претендував на «Золоту пальмову гілку» Каннського кінофестивалю.

Недогляд чи «інформаційний вкид»?

«У Росії стався потужний землетрус». Замітку під таким заголовком розмістив сайт «Экономические известия» (в копірайті видання зазначено «Економічні відомості»).

День Вишиванки

Сьогодні – День вишиванки. Не буду постити теперішнє селфі у вигаптуваній сорочці. І не тому, що це банально. Навпаки, це клас! Просто, переглядаючи старі пожовклі фото, безапеляційно відчуваєш: обличчя того 17-річного хлопця подобається значно більше від теперішнього.

Як першоквітневий жарт обернувся на пам’ятник

Кінець березня 1994 року. Тільки-но відгомонів перший тур парламентських виборів. Наш кандидат, якого ми підтримували, посів «призове» третє місце. Коротше – пролетів. Ну, а в групи підтримки, яку я очолював, агітаційний запал, помножений на гіркоту електорального програшу, залишився. А на носі перше квітня. Ну як тут чогось у такому настрої не начудити? Отак і народилася ідея: на «сміходнє» свято, відоме ще як День дурня, утнути, як тепер модно казати, «перфоманс».

КЛИЧУ ДО ГІР (роздуми про побачене)

Спливають у пам’яті минулі мандрівки. І велоподорож через Чорногору під умовною назвою «Від Коломиї до Колочави». Звісно, не минаючи Криворівні. Тоді ми розминулися з Миколою Дзураком – непересічною людиною. Дослідник Гуцульщини, старший науковий співробітник Літературно-меморіального музею І. Я. Франка у Криворівні. Саме про таких кажуть: «Не такий, як всі». Наступного разу побачилися у лютому 2010. Вже у столиці, на відкритті виставки Параски Плитки-Горицвіт. По тій зустрічі занотував наступне…

«Саме Майдан зробить нас справжнім народом»

Добірку портретів спершу хотів назвати «Обличчя Майдану». З багатьма з цих людей я не знайомий, може, навіть ніколи так і не дізнаюся їхніх імен, з іншими – познайомився там, на Майдані. Декого знаю вже багато років. Більшість цих світлин зроблено на світанку 11 грудня. Тоді, напевне, ніхто й гадки не мав, що режим Януковича протримається ще понад два місяці…

З яких депозитів грошва на терор, панове?

Як повідомляє офіційний сайт СБУ, на Харківщині Служба безпеки України спільно з прикордонниками та митниками викрила контрабандне ввезення в Україну великої партії готівки.

Про спіраль історичного розвитку

«Вони (козаки – А. М.) кмітливі і проникливі, дотепні й надзвичайно щедрі, не побиваються за великим багатством, зате дуже люблять свободу, без якої не уявляють собі життя. Задля цього так часто бунтують та повстають проти шляхтичів, бачачи, що їх у чомусь утискають. Таким чином, рідко коли минає сім чи вісім років, щоб вони не бунтували чи не піднімали повстання проти панів».

Гійом Левассер де БОПЛАН, «ОПИС УКРАЇНИ»

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company