Архів розділу: ПІЛІГРІМ

Рідна чужина

Історія моєї війни хаотична. Рухались на чужину не одразу, не одним транспортом, не в одне місце. Евакуаційний потяг до Львова, від Львова – до Трускавця. Там побули місяць, однак небезпека ближче до квітня вже не мала обласних кордонів. Настав час рухатись далі. Моя покійна бабуся – викладачка російської мови. Мала досвід викладання для німців. Свого часу 5 років жила у файному містечку Регенсбург, чевертому за величиною містом Баварії після Мюнхена, Нюрнберга та Аугсбурга. Регенсбург відомий українцям тим, що це місто-побратим моєї славної Одеси.

Маленьке місто з великим серцем

Рівно тиждень я прожила у гаражі власного будинку на Київщині. Тоді так прикипіла до дому, що не могла й уявити, що згодом «на нервах», у квапленні та тисняві, їхатиму кудись далеко від рідної домівки. Але тато наполіг, і 2 березня евакуаційним потягом ми прибули до Львова.

Оленівка, яку знали в Лондоні

Значна частина маминого роду походить з Оленівки. Нині це невеличке село у Фастівському районі Київщини, про яке 109 років тому чули в Лондоні. Колись я проводила тут усі вихідні, шкільні канікули, а оце вже третій рік постійно тут мешкаю. Село з багатою історією, на жаль, незаслужено забутою.

Інше життя: Люксембург

На десятий день після початку широкомасштабного вторгнення росіян, тато прийняв рішення відправити маму та мене з маленькою сестричкою закордон. Вона ще геть не розуміла, що відбувається. Швидкі збори, і ось уже евакуаційним потягом Київ-Варшава тягнемося на захід, подалі від обстрілів і канонад, від моторошного виття сирен.

У німецькому автобусі

Вже на третій день перебування у гостинній німецькій сім’ї зі мною перестали няньчитись і позбавили «особливого ставлення». «…Отут холодильник – їж. Оно, електроплита – готуй, що забажаєш… А ще краще – не сиди вдома, а їдь або до Штуттгарта, або до Пфорцхайма… Відвідай музеї, погуляй у скверах, посиди у вуличній кавярні…». У німців не заведено сюсюкати до гостя, безнастанно подавати і прибирати за ним тарілки, зазирати в очі, переймаючись, як краще пригостити та де усадити… Навпаки, гість має знати своє місце…

Дорогами предків. З роменської старовини

«… О Вітчизно моя! Крапочко маленька на земному обширі, Ти завжди зі мною, – вічна, невянуча у своїй красі, однаково мила.  <> Мені навіть очей не треба закривати, щоб уявити Тебе. Я дихаю пахощами Твоїх лісів і полів, чую рокіт Твоїх вод, відчуваю їх свіжість…»
– Марко Вовчок

Там, де не віє депресією

Ми архаїчні, попри любов до красивих німецьких авто, тусовок та різних європейських «штучок-дрючок». Особливо це впадає в око на тлі Туреччини. Країни, 80%. населення  якої вже вакциновано. І де у виробництві та у побуті широко використовують енергію сонця. Навіть свої сонячні батареї виготовляють.

Афінська осінь

До Греції туристи зазвичай їздять на море. І це правильно. Воно там чисте, ласкаве і тепле майже до кінця жовтня. А нас підкорила грецька столиця, яку справедливо вважають «колискою» європейської цивілізації. Тиждень ми винаймали чудову квартиру в самісінькому середмісті і зовсім не нудьгували.
То які вони – сьогочасні вічні Афіни?

Синевирськими нетрями

Нарешті збулося! Позаду колотнеча зборів, вокзальна метушня, неспокійна ніч у потязі, що цурпелився геть подалі від проковіднілої столиці. Довкола осіння дзвінка тиша, до якої м’яким фоном додається легкий шепіт далекого потічка. У п’янкому простиглому чистому повітрі ледь вловлюються терпкі пахощі грибів, відпалої хвої, пожухлого листя. Добридень, урочище Остріки, вітаю тебе, край Синього Вира!

У садибі «чудесного лікаря»

… Одного разу йому на операцію принесли окремо голову і тіло солдата. Такою була віра в професіоналізм «чудесного доктора»… Йдеться про Миколу Пирогова – унікального лікаря, геніального хірурга, педагога, власне, про людину, яка зробила величезний вклад у розвиток медицини.

Оксамитова Адріатика. Синєє море, чорнії гори…

Двогодинний політ добігав кінця. В ілюмінаторі гірський ландшафт, миттєво промайнувши смужку берега, враз перетворився на лазурово-блискучий безкрай. Розвернувшись над морем, «Боїнг» плавно пішов на посадку. У пам’яті спливає схожий епізод: приземлення на військовий аеропорт Бельбек поблизу нашого Севастополя. Але цього разу інше летовище, іноземний Тиват. Добридень, Чорногоріє!

Каньйони і озера з «вареною» рибою

Трапилась нагода відвідати Побужжя, Миколаївщину. Мигія, Радонове озеро, каньон у Южноукраїнську тепер моя любов назавжди. Окрім прекрасних туристичних маршрутів скелями, каньонами, є ще й суперовий впорядкований пляж. Та й саме місто атомників зовні охайне і чисте.

Туризм у карантинному колі

Для українців, котрі мають змогу, кошти та бажання подорожувати, минулий рік став майже «невиїзним». Декотрі з відчаєм у соцмережі пишуть, що вже забули, як воно – хлюпатися у лагідних морях Єгипту чи влаштовувати променад гамірними вулицями Парижа. Пандемія своїм руйнівним крилом зачепила не лише економіку, фінанси, політику, медичну сферу держави, а й туристичний бізнес. Аналітики стверджують, що ковідна пандемія вже незворотно змінила світ. Отже – і світ подорожей також.

Батуринський Ренесанс

У минулому місто-фортеця, гетьманська столиця, в історії якої чимало драматичних і трагічних сторінок. Свого часу Вольтер називав його головним містом України. Але це в минулому. А донедавна Батурин – селище міського типу, глибока згасаюча провінція на межі Чернігівської та Сумської області.

«Венеція Півночі»

Фландрія. Брюгге – це істинна машина часу. Ось де ти цілковито втрачаєш чуття реальності. Твоє око може бачити лише кольорові, «пряничні» середновічні кам’яниці, бо вулички тут такі вузькі, що жодної перспективи не видно. Вийшовши нарешті із кам`яних лабіринтів на міську площу, раптом бачиш готичних лицарів у металевих латах, коней, накритих кольчугами, сурмачів з яскравими хоругвами…

«Мистецький променад». Від холодильника до… Лувра

Карантинне усамітнення із серіалами, відеоіграми та відкриванням холодильника у паузах одверто набридло. Так, що мимоволі повторюєш за класиком: хочеться закохатися, одружитися чи помандрувати на повітряній кулі. Не знаю, як із першими двома забаганками, а третю – помандрувати –  втілити дуже легко. Не на кулі, звісно, зате із настроєм щирого захоплення.  Всесвітня павутина надає таку можливість – цікаву  та безпечну в умовах карантину мандрівку до мистецького світу. То чому б не прогулятися залами світових музеїв?

Шашлик над пащекою дракона

Коли ми їхали до вершини гори з палаючим вулканом на острові Лансароте (Канарські острови), я подумав: а якби інопланетяни приземлились саме тут? Де обвуглені, чорні-пречорні і страшні кластери на увесь простір, куди лиш сягає око…

На заздрість міланським музейникам

Музеї якорів, шоколаду, звуку, музей контрабанди… Звичайно, йдеться про Одесу, яку заслужено називають містом гумору, незаслужено забуваючи, що це ще й  місто рідкісних колекцій і зібрань. «Музей вогню» –  єдиний в Україні, заснований одеситом Євгеном Борисковим. У невеликому напівпідвальному приміщенні – майже три тисячі експонатів: від перших примітивних, але досить складних пристроїв, до екстрасучасних.

Вояж у ритмі танцю

Майже два місяці з балетною трупою подорожуємо Італією. Граємо вистави в різних містах країни. Порівняно з Україною вона здається мені крихіткою. Її легко об’їхати автомобілем за пів доби. Італія – це і є відчуття легкості, непоспіху та рівноваги.

Берлінське Новоліття

Воно не може не хвилювати: неймовірно привабливе і геть не схоже на решту європейських міст. Тут усе пройняте духом свободи! І гадки не мала, що святкуватиму Новий Рік у берлінському вирі веселощів! Наче стікся світ на міську площу: океан люду – різноликого, багатонаціонального. Уже цей розмай веселих облич надавав події особливих барв і нестримно вабив. Часом було і страшно, зізнаюся. Над головою безперервно гримотіли і сичали салюти, під ногами тріскотіли петарди, вуха закладало… Але сама атмосфера святкового шалу і той емоційний заряд, яким наснажилася, безумовно, того вартували!

Варшава. Побачення

Сідаю в автобус Київ – Варшава. Комфортабельний салон, телевізор hd, люб’язна стюардеса. Що може бути краще, ніж перша поїздка за кордон на такому сучасному транспорті?

Як ми на Піп Іван ходили

Здається, світати навіть не збиралось. Небо, вистелене хмарами, почало рясно скидати на землю клапті мокрого лапатого снігу. Ми, група ентузіастів, сунула темним лісом до вершини гори Піп Іван. Дехто йшов з ліхтариком, дехто, розраховував на свій добрий «нічний зір», йшли до першої цілі – полонини.

І на Рейні, і на Майні…

Берлін – столиця Федеративної Республіки Німеччина, окрема федеральна земля. Населення – три з половиною мільйони, найбільше місто країни, друге за чисельністю населення місто ЄС, після Лондона…
Що, злякалися?
Ні, цього разу не буде інформації з Вікіпедії.

Багатства Монако та Венеційський сон

Здійснилась моя давня мрія – побачити світу. Автобусний тур стартував зі Львова і проліг кількома країнами Європи. Вражень – не переповісти! Але найбільше зачарувало двоє міст…

Звабливі Марми

Надихнувшись тишею Ґорґан, помандруймо до іншого не менш мальовничого, зате найбільш загадково-дикого гірського масиву Українських Карпат, з різних причин досить маловідомого для широкого загалу. Хоч, як це часто буває в епоху інтернету, маловідоме може швидко стати знаменитим.

Будував Баранович, фондував Мазепа…

В скарбниці Чернігівських міських архітектурних пам’яток Свято-Троїцький кафедральний собор є головним і найдосконалішим діамантом поміж зразків Українського бароко. Білосніжний семиголовий храм з різьбленими вікнами-хрестами зберігає в собі таїнства молитов і сповідей багатьох поколінь чернігівців, а струнка дзвіниця в ліпнині і жовтій штукатурці служить символічними сходами від грішної землі до небес.

На руїнах…

– Тож ви нічого не чули?
У відповідь водій маршрутки «Київ-Немішаєве» знизав плечима, повертаючи кожній з нас по 20 гривень, – за проїзд, що так і не відбувся.
– Не чули, – у розмову втрутився іншій водій. Досі він лише курив та прислухався. – Я тут працюю понад 10 років, але ніхто ніколи не цікавиться оцими… руїнами чи як їх там?
– Садиба Остен-Сакенів, – мовила Торі. Це була її ідея: вирушити за 38 км від столиці, щоб побачити старовинний маєток:
 – Вона розташована на межі сіл Немішаєве та Мироцьке.

Натхненна тиша Ґорґан

Всі кажуть: гори, Карпати, «Буковель», були, їздили… А хто з вас, затяті подорожувальники, бував у карпатських Ґорґанах? Чи принаймні хоча б чув про них?

«На Україну повернусь…»

Ми на Капрі. Два дні мовби у казці. Перша гостина – і на все життя. Недарма ж наш земляк Микола Гоголь називав той благословений край земним раєм.

Піґулка від заздрощів

Набережна Круазет – це безумовна ідеальна краса. І розкіш. Найдорожчі готелі. Найвишуканіші ресторани. Найкрутіші автомобілі. Найшикарніші яхти. Найрозкішніші жінки. Найпрестижніші магазини. Найчистіші пляжі. 2,8 кілометра абсолютного раю під найвищими пальмами…

На гостини до Варвари й Катерини

То був мій перший візит у Яготин. Перший, але тепер упевнена – не останній.
Їхали  електричкою, вартість квитка дванадцять  гривень  для дорослих і сім студентам. Економклас, як кажуть, та ще й з приємними додатками. По вагонах розносять напої, шкарпетки, біляші, газети й інші товари, без яких, переконані коробейники, ваша поїздка не складеться.

З Бішкека… на черепасі?

Слава! Нарешті дотупцяли поштівки зі справді сонячного Киргизстану. Саме дотупцяли, бо…

«Україна починається у Бердичеві»

Тут вам найперше розкажуть про вінчання у костелі Святої Варвари класика французької літератури Оноре де Бальзака з місцевою красунею, поміщицею Евеліною Ганською. На виході з костелу старий бердичівський кравець поцікавився у знатного француза, де мсьє пошив свій сюртук. Почувши у відповідь, що в Парижі і уточнивши до нього відстань, кравець щиро здивувався:  «Ти диви, так далеко від Бердичева, а шиють дуже пристойно». Зрозуміло, що  Бердичівську швейну фабрику тут також згадують у переліку найдостойніших міських пам’яток… 

Чари містичного міста

Чернігів не велелюдний: 300 тис. мешканців. Хоча у часи Київської Русі це княже місто змагалося значущістю із самим Києвом. Деякі архітектурні знаки цієї істинної величі дожили до сьогодення.

Парижанин Тарас

На фешенебельному паризькому бульварі Сен-Жермен, серед дорогих кав’ярень, якраз навпроти сяючих вітрин дизайнерських магазинів Соні Рікель та Ральф Лорена, є цей прекрасний квітучий сквер. Імені Тараса Шевченка, поета українського.

Пам’ятники Одесі-мамі і дюку-татові…

Хто не знає фрази з класичної літератури про те,  що всю контрабанду роблять в Одесі, на Малій Арнаутській? Місцеві дотепники додають: перші джинси зшив одесит Олексій Штраус, який назвався пізніше Леві Страусом. Тому в Саду скульптур, що став однією з «родзинок»  місцевого Літературного музею,  з’явилася копія пам’ятника першому управителю Одеси, особливо шанованому городянами дюку де Рішельє,  одягненому в джинси. Але не лише завдяки модним штанам легендарний герцог поближчав до городян. Музейна копія менша за знаменитий оригінал, який зустрічає одеситів і гостей міста на площі перед Потьомкінськими сходами – цьому бронзовому французу можна запросто потиснути руку.

З «буланжері» — у «Ґранд-театр»

День театру — він Міжнародний. І мені стало цікаво, як святкується цей день між народами. Він — як лакмусовий папірець, що виявляє турботу влади про культуру народу. Як Міжнародний жіночий день: або тобі дарують квіти повсякчас, або лише на 8 березня, разом із сковорідкою.

Пізанська вежа над Свинею

Містечко Жовква, що на Львівщіні, поєднало історію багатьох європейських держав, долі польських королів, українських гетьманів і російських царів, відомих полководців і вельмож. Власне Жовкву, на землях давнього поселення Винники, у 1597 році заклав польський полководець Станіслав Жолкєвський.

На власні очі

Холодний вітряний ранок. На годиннику 5:05. «Електропоїзд № 6105 прибуває на першу колію!», лунає на Львівському приміському вокзалі. Світло фар локомотива сліпить звиклі до темряви очі. Стараємося визначити, звідки краще зайти у вагон. Різкий скрегіт, свист. Потяг зупинився. Люди враз, немов зірвавшись з ланцюга, побігли «штурмувати» вагони. І тільки-но двері розчинилися, людський потік просто запхнув нас всередину. Ми обрали для себе «виграшні» місця, де сидять по двоє.

Києву брат і суперник

Через  віки ми  повертаємося до першовитоків нашої християнської віри, яка понад тисячоліття осяває живлющим промінням душі вірних українців. Треба розчистити джерела нашої історичної пам’яті,  прийти до тих святинь, про які ми призабули у повсякденному суєтному…

Залюблені в дорогу

Лобове скло автобуса з тріщиною навпіл затягує. Навіть гадки не маю, куди приведе та біла смужка, що крає дорогу на попутних і зустрічних. Хоча чому ж не знаю? Знаю! Їдемо в дендропарк «Олександрія», що біля Білої Церкви. Але це ж тільки місце призначення. А що там?

З Європою. Однозначно!

Кожен з нас, напевно, задумувався про життя закордоном, про  нашу інтеграцію в їхнє толерантне суспільство, про відстань, і не лише просторову, між  Україною і Європою. І більшість губиться десь посередині. А от що думає про наше «шукання» Європи цьогорічний випускник київської гімназії «Троєщина» Єгор ДОМАНЧУК, який уже встиг помандрувати багатьма європейськими країнами.

Назустріч сонцю

Щойно літак за маршрутом приземлився в токійському аеропорту «Наріта», зрозуміла, що мої пригоди знову починаються: вдруге в країні, яка першою на планеті стрічає новий день. Зрозуміло, зо двох тижнів замало, щоб уповні відчути дух «джапанленду», але достатньо, щоб помилуватися чудовими краєвидами, пройти крізь вуличну товкотнечу, поспілкуватися з людьми. Мені ж удалося трохи більше, ніж тому звичайному туристу, який розглядає яскраві вітрини магазинів у торгівельному центрі Шибуї.

Єриком, з «бабайкою»…

Містечко Вилкове у самісінькому гирлі Дунаю, на кордоні з Румунією, яке ще називають «українською Венецією», потерпає від повені. Довга хвиля весняного водопілля, сильний вітер переповнили численні протоки. Це стало малоприємною несподіванкою навіть для місцевих мешканців, які з дитинства звикли не ходити, а плавати на човнах.

«Силоміцьне» пиво і захер на оксамиті

Нервово смикаємо ручку, затято длубаємося у замку, як стоматолог у пащі ворога, та пробуємо вибити важкі дерев’яні двері. Уява вимальовує кримінально-драматичний сюжет про невдах і роззяв з України, жертв цинічного шахрайства: весь одяг, документи, майже всі гроші залишилися там, у  номері, а телефони як на зло «позасинали» від холоду. Хвилин зо 20 знадобилося, щоб нарешті дотумкали: ламаємо чужі двері! Вони ж тут усі однакові!

Слава співоча, слава козацька  

У непримітному будиночку на одеському Пересипу –  Музей історії розвитку українського козацтва. Коли Одеси ще не було, у південному краї  давно дзвеніла козацька шабля. Саме на Пересипу полковник Семен Палій розбив татарське військо і звільнив з полону чимало бранців. Пізніше, в час війни з Туреччиною українське козацтво стало ударною силою  російської армії.

«Aš iš Ukrainos»! Або перші уроки литовської

Серед країн Євроспільноти, Литва – чи не найближча. І не лише географічно. Але, як казав наш великий мандрівний філософ: «Всякому городу нрав і права». Тож декілька порад для тих, хто зібрався до цієї балтійської країни.

Обитель козаків і «дикого попа»

Трохи більше кілометра від центру Новомосковська, на лісовому півострові, який утворюють рукави старого і нового русла Самари, нас зустрічає найбільша козацька святиня, центр православ’я і добродійності для запорозького козацтва – Самарський Пустинно-Миколаївський чоловічий монастир. Колись за розпорядженням Коша сюди поміщали тяжко поранених січовиків, на цих святих землях доживати останні дні сивочолі воїни.

«Твоя країна»,.. Моя Країна

Першокурсниця зі Львова бере слухавку, нітиться і враз осяває щастям. Хоча голос  чує вперше в житті. Закінчивши розмову, миттю поринає у звичні клопоти подорожньої: квитки, речі, мамина дорожня валіза… А на душі –  хвилювання, острах, очікуванням неймовірного: шлях неблизький, ушир України, до Слов’янська…

Лувр, Notre Dame і креп з «Нутеллою»

Це особливе відчуття, майже урбаністичне intermezzo: після 24-рьоx годин трухлявих автобусів, лоукост-перельотів і допитливих митників проїхатися нічним Парижем в «Мерседесі» S-класу під спокійний і трохи космічний deep-хаус.

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company