Архів розділу: ТЕМА

Перестаньмо улещувати «братьєв»!

Як ставимося до росіян

З десяток років тому російський режисер Бортко, який виріс у Києві, зняв в Україні антиукраїнський фільм «Тарас Бульба». Наші митці люб’язно допомагали йому, незважаючи на те, що українське козацтво у фільмі  оббрехали. Далі влада дала широку вулицю для популяризації  фільму, його демонстрували по всій Україні. У пресі з’явилися поодинокі відгуки: люди обурювалися, чому за наші кошти йде антиукраїнська пропаганда. Але патріотів осадили. Зокрема кандидат наук П.Вознюк у газеті «Смолоскип» зауважував: а ви що хотіли, щоб росіяни знімали проукраїнське кіно? Як росіянам ставитися до нас – то їхній вибір, а ми повинні цей вибір поважати, як би емоційно, у якій формі сусід  його не висловлював.

Рекет звичайний. Державний

У Міністерстві юстиції загорілося. Тліло з кінця серпня, коли ЗМІ підкинули інформацію про зарплати деяких працівників Державної виконавчої служби. Бо ж ці достойники саме жнивували. Не на полях – у рідних кабінетах. Косили і громадили – аж чуприни пріли. 

«Голос Києва» позбавляють голосу

Недовго музика лунала…

Як недовго тривали і наші (тепер уже, зрозуміло, трохи завищені) очікування на краще в результаті реформування державного мовлення на суспільне. 

Крим гасить вогні

Прогляньте  заголовки місцевих кримських газет на тему ектропостачання. Видань «об’єктівних»  і «патріотичєскіх», а не якихось там «бандерівських».

Броня міцна, але «бабло» міцніше

Директора Львівського бронетанкового заводу Романа Тимківа і його заступника Олега Ткаченка детективи НАБУ затримали напередодні візиту на завод Президента України. Дивний збіг. Здається, з їхнім арештом поспішали: а що, якби Петро Миколайович та похвалив ремонтників бронетехніки? Президент завод усе одно відвідав. «Наш головний здобуток – створення боєздатної армії»,  –  процитував у цьому зв’язку Главу держави  прес-секретар. Цікаво, який внесок у тому здобутку Львівського бронетанкового його керівників, звинувачених у корупції?  

 «А поутру оні проснулісь…»

Минуло дев`ять днів і «денеерівський» курохват Олександр Захарченко відправив тризну по своїй недоношеній… Малоросії. Сам її намаячив, сам і обмив «скупою сльозою» за упокій: «Ми не створювали нової держави. Ми запропонували дискусію і висловили свої пропозиції».

«Какаяразніца», або Заповідник «Білої гвардії»

Є такий у Києві «Музей однієї вулиці». До вчорашнього дня я ще там не бував, хоча незліченну кількість разів проходив Андріївським узвозом. Може б і досі не був, якби не дзвоник мого давнього старшого приятеля Олександра Муратова, автора низки чудових екранізацій класиків української літератури. В цьому музеї він розмістив свою виставку «Колаzhi» і висловив побажання, щоб я її подивився.

На щиті двох мільярдів літ

Україна – прекрасна і неповторна, але ж як мало ми знаємо її дивовижні живописні місцини! Вкотре в тому переконався, відвідавши Буцький каньйон, що на річці Гірський Тікич у Маньківському районі на Черкащині.

«Бєсподобноє бєсіє»

Скидається на колективний психоз, на політичну шизофренію, яка, немов ядерна вирва, всмоктує в себе всіх і вся, спопеляючи в людських мізках рештки сірої речовини. Тут мимоволі перехрестишся: «Свят, свят, свят». Ліберальні депутати-демократи, соколи Владіміра Жіріновського, запропонували своїй Держдумі замінити підрихтований сталінський гімн «Россия – священная наша держава» на імперський «Боже, Царя храни!..».

Чесноти Праги і Калинівки

На початку липня 1917 року під селом Калинівка, що в Зборівському районі на Тернопільщині, зійшлися у герці чеські і словацькі вояки, які виступали на боці російської армії, та їх австро-угорські  противники. Першим удалося прорвати лінію фронту і просунутися  углиб на 2-5 кілометрів. Дорогою ціною – 185-ма загиблими та 700-ма пораненими.

Віджали Крим, а потім – хату і зарплату

«Ро-бо-ту! Зар-пла-ту!» – скандували на заводському мітингу робітники «Керченського металургійного комплексу». Власне, нові господарі загарбаного «комплексу», куди увійшли два підприємства, що до окупації  забезпечували Укрзалізницю, пообіцяли з першого червня налагодити випуск емальованого посуду.

Міліцейськими граблями – у поліцейського лоба

Те, що трапилося в Дніпрі нинішнього 9 травня, нагадувало зачин трагічних одеських подій  трирічної давнини. Група добре підготовлених і завчасно організованих людей нападає на українських активістів, ветеранів АТО. Поліція дії нападників прикриває, а в певні моменти – фізично підтримує. Щоб правоохоронці не переплутали «своїх» і «чужих», на «своїх» чіпляють розпізнавальні знаки. В Одесі – нарукавні червоні пов’язки, у Дніпрі – помаранчеві нагрудні наліпки.

Як скористатися безвізом

За умовами безвізового режиму, для перетинання кордону з країнами-учасницями ЄС українцям достатньо мати біометричний паспорт і підтвердження мети поїздки.

Кінопрорив?

Кіно буде!
Про це запевнив на прес-конференції голова Державного агентства України з питань кіно Пилип Іллєнко.

Мотивчик для старої балалайки

Росія вивісила навколо себе інформаційне запинало, яке все більше нагадує оту пріснопам’ятну, сточену іржею залізну завісу совка. Історія співачки Юлії Самойлової, делегованої  на конкурс «Євробачення» в Києві, – один із численних прикладів. Юлію Самойлову обирали,  знаючи наперед, що їй через її ж гастролі в окупованому Криму наша влада заборонить в’їзд в Україну. На півострові до і після неї «підсковзнулося» чимало російських артистів. «Червоні картки» від України отримали, наприклад,  Крістіна Орбакайте, Наташа Корольова, Лоліта Мілявська…

Вірменська скорбота

Фотовиставку, організовану вірменською громадою Києва в Голосіївському районі столиці, присвячено  річниці масового арешту вірменської інтелігенції далекого 1915 року.

«Наркоша», «нарик»…

 

«Який дивний світ… На стелі виграють червоні цятки, а по них скачуть ще й сині та зелені… Намагаюся рукою почухати потилицю, але мої руки ніби пришиті мотузками – бовтаються та тріпочуть на вітрі. Грає гучна музика. Я хочу розклепити повіки, мої очі розмовляють, а голосу нема, я мовби дихаю вухами. Говорю швидко, бо часу обмаль, а мені треба ще так багато зробити, так багато сказати… Падаю на підлогу. У мене на  носі скачуть крихітні літери. Складаю їх у слово: «Ран-ком… ан». А, може, й так: «Нар-ко… ман».

Переступивши пам’ять…

Переступивши пам’ять, прошмигнемо в небуття.
Нищечком. Ніхто навіть не помітить. Так наче нас на землі й не було.
Село вигибає. Село вимирає. Село зникає в небутті.
Не лише оце, Соболівка, що над Любичем (еге ж, лірична назва в річечки?), а в цілому, як явище, навіть як релікт віків потомних. 

Знову про мову

Заходжу в київський тролейбус з орхідеєю в руках. Несподівано жіночка пропонує мені місце поруч, біля вікна. Вмостившись, дякую, адже мав побоювання, що навстоячки у хитавиці можу травмувати тендітну квітку.

Скромна чарівність «сіятельства»

Несподіваний подарунок днями зробив посполитим Тернопільщини голова ОДА Степан Барна.  До їхніх  осель поштарі доставили спецвипуск обласної газети «Свобода».  Безплатно! Хоча 100-тисячний наклад видання, яке ще перебуває під егідою облради та облдержадміністрації, мабуть, обійшовся платникам податків у чималі гроші. Та, може, справа того була варта?

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company