Архів розділу: ТЕМА

«Матюччям» – по Собору душ

Чомусь забагло погомоніти з вами про людські чесноти. Знаю, що не є фахівцем чи взірцем у цих питаннях, але хтось же має заторкнути той делікатний дзвіночок. Як гадаєте?

Сила подяки

Понеділок, сама собі жаліюсь на невдалий ранок, марудний список справ та небажання спілкуватися з тими, хто мені геть не симпатичний. Але саме цей понеділок змінив моє життя, надав шанс усвідомити наскільки я егоїстична, і як мало дякую за все, що мені дарує доля.

«Ґусь лапчатий» української реклами

Вона допекла, остобісіла, дістала до печінок  своєю нав’язливістю, беззаперечністю, безальтернативністю. Перемикаєшся з одного телеканалу на другий, третій – усюди вона як липка сльота: реклама. Ні кінця, ні краю, ані спасу з порятунком. Розгортаєш газету –  там, якщо не десятки «метеликів» про «куплю-продам», то «підвал» на дві полоси з дрібненьким позначенням: «на правах реклами». А стиль, а мова! Дрімучий ліс ще й хащі!

Зміни без зміни?

Саме так. Навчилися.
Боротися з корупцією, не закриваючи офшорні рахунки, арештовуючи але не засуджуючи корупціонерів.
Воювати, не оголошуючи війни.
Називати когось ворогом, не розриваючи з ним відносини.
Отримувати автокефалію, не прощаючись з чужинською церквою.

Чим відрізняємося

Інколи мені соромно за наших людей. Хоча тут, у Європі я таки цілковито збайдужіла до нашої похмурої неусміхненості, зухвалих розштовхувань ліктями в транспорті чи в супермаркеті, голосних розмов на пляжах, бойового макіяжу на обличчі, до дешевих підробок «під Сен-Лорана», надміру нудотних парфумів і до валіз, смішно запакованих в аеропортах у блискучу плівку…

«Фільм про Сміливого мають знімати сміливі»

Премудра бавиться змія.
світ тихо добирає барви,
а смерть свої лаштує мари,
о доле-доленько моя!
Василь СТУС

Події довкола зйомок біографічного художнього фільму про українського поета-дисидента Василя Стуса сколихнули українське суспільство.

…А карати нікого?

До вас прийшли гості. Наобіцяли цілу торбу достатку та миру, один показав на собі вишиту сорочку, другий поклав праву руку на серце і проспівав: «Ще не вмерла!» Ніби ж то свої? Ви їх до столу запросили, хоча й не дуже знаєте, але… А вони хвалять ваші страви, внука взяли на руки. Долоні вітально склали та й пішли. І ви їм повірили…

«Феня» московської «хази»

Російський посол у Словаччині назвав українського колегу «дебілом». Ось так у кращих «іконно-посконних» традиціях дипло,.. прости Господи,.. матії «рускава міра».

Олександр Усик. Бій у Москві. За і проти

Пристрасті щодо проведеного в Москві боксерського двобою між Олександром Усиком і Муратом Ґассієвим досі не вщухають. Не стихають крики, що він поїхав у столицю ворога й мало не зрадив Україну. Відповідно, лунають емоційні голоси на захист боксера. Пропоную розібратись без емоцій.

А ФІФА нехай хоч свисне

ФІФА на ЧС-2018 по суті підтримала Росію, котра окупувала Крим та воює з Україною на Донбасі. Ця футбольна чиновницька організація, бачте, заборонила футболістам виголошувати «Слава Україні».

Дістали до нирок

За неофіційною статистикою, близько 700 тисяч жителів України мають потребу у трансплантації нирки. І значній частині цих стражденних уже необхідний гемодіаліз –  позаниркове механічне очищення крові від відходів життєдіяльності, солей і рідин.

Дівчина з іншого життя

Чи це доля моя, чи просто небайдужість – не знаю, але захотіла я більше дізнаватися про те, що дуже мені болить. Про наш Схід. А отже – з’явилася Марія. Є в ній щось незвичне, не таке як у всіх. Хоча й має те, що нині в тренді: вищу освіту, здобуту в найкрутішому виші, айфон Х, брендовий «шмот». Для більшості молодих це – щоб «випендритись», але не для Марії. У неї щастя в іншому: бачити радість своїх рідних, гуляти з біловухим псом Джекі та кішкою Лізкою.

«Що в імені твоїм?»

Цими вулицями ходжу щодня. Знаю їх з дитинства. Як і переважна більшість моїх земляків-вишгородців. Вулиця Леоніда Глібова. Запитайте нинішніх перехожих, хто той Глібов – багато казатимуть, що це український поет-байкар. Я ж пригадую розповідь свого прадіда Івана, учасника битви за Дніпро.

Із зони комфорту – в «Літературний театр»

Доктор філологічних наук, професор кафедри  української літератури і компаративістики Інституту філології столичного Грінченкового університету Тетяна Вірченко люб’язно погодилася розповісти про новації у програмі підготовки майбутніх літературознавців, що, власне, втілилось у Центр компетентностей.

На все життя – не значить назавжди

Cправа  всього життя. Звучить патетично. Але як сімнадцятирічному школяреві, практично наосліп, вибрати один раз і назавжди? Щось не подобається мені таке  «пожиттєве призначення».  Маю лише дев’ятнадцять, а  вже  змінила кілька уподобань  і не збираюся «зупинятися на досягнутому».

«Вусатий нянь»,.. «білий ворон»…

Ми звикли вважати деякі професії чисто «жіночими». Наприклад, вихователь у дитячому садочку. З такими твердженнями погоджується студент-третьокурсник Київського університету імені Бориса Грінченка Кирило Калиновський, який  у Педагогічному інституті студіює дошкільну освіту. Як і переважна більшість сьогоднішніх студентів, він працює. Вихователем в одному з київських дитсадків. І помічає підвищену увагу до себе не лише в колективі, а й багатьох батьків.

Реалії футбольні…

Під завісу травня українська столиця приймала фінали найпрестижніших футбольних турнірів континентів – чоловічої і жіночої Ліги чемпіонів. Спостерігаючи, як майстерно розпоряджаються шкіряною кулею справжні чаклуни «гри мільйонів», як вирують пристрастями заповнені вщерть стадіони «Олімпійський», «Динамо» і, звісно ж, фан-зони, подумалося: можемо організувати та масштабно й красиво провести справжнє дійство. Світовий футбол як явище все ясніше ототожнюється з такими поняттями як «бізнес-машина» або «золота жила»… І не дивно, враховуючи фінансові потоки, які проходять через клуби та й через гравців. А що ж у нас?

Увічнена мить

Коли пожежа охопить й знищить вщент ваш будинок, що найперше шукатимете на попелищі?
Далебі – фрагменти вашого життя. Життя в обгорілих сторінках фотоальбому, що таївся десь у шухляді. Життя в переплавленій грудці металу, що колись була жорстким диском. Банально, але ж як правдиво…

Наша писанка світом котиться…

Вже втретє Королівський монетний двір Канади карбує ювілейні монети у вигляді писанки. 2016 року, до 125-ої річниці першого поселення українців, тут випустили в обіг 20 канадських доларів. І нікого не здивувало, що монета не круглої, а яйцевидної форми.

Казка вчить, як на світі жить

Спадщина  уславленого педагога, письменника, заслуженого вчителя України Василя Сухомлинського актуальна і сьогодні, нею користуються вчителі і викладачі вищої школи, її вивчає молодь. Доцент Інституту педагогіки Київського університету імені Бориса Грінченка  Маргарита КОЗИР разом зі своїми студентами розробила за мотивами казок Василя Сухомлинського навчальний проект «Дитяча усмішка».

На грані…

Щодня прокидаємося, збираємося, йдемо на навчання, роботу, на зустріч з друзями. Пливемо за течією життя, насолоджуючись кожною миттю щастя, часом переживаємо розчарування, іноді вловлюємо біль і страждання інших… Є люди, котрі не бачать подальшого сенсу життя, гадають, що найпростіше позбутися всіх проблем – вчинити суїцид. Той, хто зробив цей вибір, бере на себе тяжкий гріх ще й перекладає страшний тягар щонайменше моральної відповідальності на інших.

«Ні!» рекламі «заліковування»

Масовість, а точніше тотальне рекламне нав’язування лікарських препаратів набули нині розмаху стихійного лиха. Щороку від уживання розрекламованих недоброякісних ліків, не-ліків та від самолікування в Україні страждають тисячі надто довірливих людей. У Міністерстві охорони здоров’я цим усерйоз занепокоїлися і підготували законопроект про новий порядок реклами лікарських засобів.

Не перемогли, але «Можєм повторіть!»

Релігія. Саме це слово міцно вкоренилося за російським «Дньом Побєди». Якщо заглибитись в історію, то свято це з’явилося лише 1965 року, з волі тодішнього комуністичного правителя СРСР Леоніда Брежнєва: конче необхідно було підняти дух радянського патріотизму. А вже в сьогочасній, післяєльцинській Росії його перетворили на релігію.

«Шашлична» недокультура

З першою хвилею травневих свят народ масово гуляє-вигулюється «на лоні природи». І все б любо та мило, якби не звичний наслідок: полишені за собою купи сміття, чорні плями випаленої землі. Саме після таких «шашличних майовок» часто-густо палають сухі очерети та рогіз при березі, торішній травостій, дерева… Найсвіжіший приклад – недавня велика пожежа у парковій зоні Труханового острова. Ми розпитали киян, чи знають вони елементарні правила пожежної безпеки, що беруть з собою на природу, щоб убезпечити свій відпочинок, і як ставляться до порушників правил поведінки на природі.

Диканька містична і реалістична

Почну з подяки. Щирої. Всім небайдужим українцям, які підтримали мене у боротьбі за пам’ятник 19-тьом диканським селянам-господарям, розстріляним більшовиками 9 травня 1938 року. Я вдячний друзям і незнайомим людям, які відгукнулися на мої публікації, зокрема і в «Грінченко-інформі».

Підпільний райком діє…

Торік напровесні в Диканьці небайдужі до власної історії патріоти-українці посадили дуб Івана Мазепи. Вдруге, бо сто років тому таке пам’ятне  деревце вже росло тут, але його знищила більшовицька влада. На урочистостях  вшанували місцевих активістів, які ініціювали «зелене» увічнення пам’яті не лише Івана Мазепи, а й Тараса Шевченка. До слова дубок Великого Кобзаря, посаджений теж століття тому уцілів. Щоправда волею диканців з роками змінив назву: був «Дубом Шевченка» – став «Дубом Свободи».

«Страшні слова, коли вони мовчать»

Четвертий рік минув відтоді, як Росія окупувала частину території України та продовжує військові дії. Весь цей час набирає обертів російська пропаганда в самій Росії та в окупованих Донбасі і Криму. Журналісти, які, здавалося б, мають бути неупередженими та об’єктивними, лише нівелюють свій статус. Більшості ЗМІ вже ніхто не вірить. Причому як в Росії, так і в Україні. Якщо по той бік кордону можливі єдиний перебіг подій і єдина правильна точка зору, продиктована з Кремля, то в українських реаліях це інформаційна мішанина, в якій лише наполегливі можуть дошукатися істини.

Кого ляка SAFER

Наші шановані державні керманичі усіх рангів і різного калібру дуже люблять переймати всякий досвід. А ще більше – мандрувати у пошуках цього щастя світ за очі. І чим далі, тим краще: благополучно промайнувши цивілізованими континентами, вже й островів дісталися. Звісно, теж дуже цивілізованих і навіть постіндустріальних: Японських, Тайваню, Сінгапура…

Жінка з неживою трояндою і без винограду

«Изучай  меня по картам, изучай меня по звездам», – просить у своєму хіті співачка Наталія Ветлицька .  Вивчати жінку за такими першоджерелами, напевне, можна, але навряд, щоб це вилилося у захоплюючі одкровення чи яскраві журналістські деталі. Та й вдаватися задля цього до фахового прийому «журналіст змінює професію» – теж затія невдячна. Потрібні знання з геодезії, топографії,  астрономії…  А  що, як раптом практичне заняття з отого «вивчай…»?

Тому скористаємося простішим способом заглиблення у те, «чого хоче жінка», – погортаємо свіжі примірники популярних жіночих журналів.  

З Америки наше видно, а вдома – зась…

Вперше до української святині в Каневі майбутнього народного артиста України Василя Голуба, тодішнього студента театрального інституту, привіз 1969 року професор Михайло Михайлович Карасьов. Цікавий і сміливий то був чоловік, не боявся розповідати студентам про Героїв Крут і навіть побувати з молоддю на місці героїчного бою, а потім відвідати Аскольдову Могилу, де колись, до того як більшовицькі осквернителі стерли з виду цвинтар, лежали у київській землі лицарі-«крутяни». Карасьов був учнем Станіславського і його послідовником. Що й казати, пощастило Голубові з учителем!

«Укроборонпром» і корупційний лом

Не щастить «Укроборонпрому» на керівників. Державний концерн, що має поставляти сучасні війську техніку та озброєння, регулярно поставляє… корупційні скандали.

Академік Валерій ЖУК: «Земля в Україні є складовою національної ідеї»

«Гасло «Земля – Селянам» трактується і як «Земля – Селам» (земля сільськогосподарського призначення невіддільна від села). Звідси власність на землю та особливості її обігу прямо пов’язані не тільки із селяниноцентризмом, але і з селозбереженням». «Селяни мають зрозуміти, що, окрім всього іншого, саме їхня роз’єднаність відкрила доступ до сільських ресурсів бізнес-структурам, власники яких не були пов’язані із селом, структурам, які не стали перейматися селом, яким байдужий стан людського та агроприродничого потенціалу сільських територій. Структурам, які скористалися виписаними не для них фіскальними преференціями (спецрежимами ПДВ і ФСП) для швидкого збагачення і розбудови великих вертикально інтегрованих агроформувань – агрохолдингів». «Ставка на «ненаситність» великого бізнесу, його корумповано-олігархічну сутність є головною для глобальних сил у боротьбі за українську землю». «Сьогодні мораторій на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення є політичною ширмою для тіньових махінацій із цим активом. Через законодавчі колізії, що дозволяють нотаріально посвідчувати довготермінові договори оренди – емфітевзис та інші правочини щодо землекористування, фіктивну спадщину, схеми міни та інші операції, землі фактично за безцінь переходять від селян до бізнесменів».

Голий гузир «дєрєвні»

У Росії радість превелика: нарешті за багато років тамтешні експортери зерна доганяють Україну і, дуже можливо, навіть відтіснять нас на третє місце, ставши  першими… після США. Правда, це лише прогнози, але можна вже плескати в долоні: їхній держкомстат побачив, як рідні аграрії дихають українським хліборобам у потилицю. Російський «Коммерсант» вже й оддзвонився статтею з претензійним заголовком «Україну присипало російським зерном». З якого б це дива? Втім, добре, що хоч не «задушило газом», не «залило нафтою» чи не «накрило якутським алмазами»…

Відмежовані, та не покинуті

Громадська організація «Фонд «Відкрита політика» вже десятий рік сприяє реформуванню освіти і науки: проводить громадські слухання, організує експертну оцінку законодавства, залучає фахівців до розробки альтернативних проектів. Один із  напрямків роботи фонду – екологічна освіта молоді. З початком російської агресії «Відкрита політика» сприяє  рівному доступу до якісної освіти дітей з Донбасу та Криму. Про це і говоримо з проектним менеджером фонду Іриною ЗАГОРОДНЬОЮ.

Дурилюди з новорічної карпатської казки

Плацкартний вагон прямує через ніч у зимові Карпати. Саме там на нас чекає Новорічна казка… Проте казка блякне вже в потязі…  Ми отримали sms від наших орендодавців:  «У нас епідемія жовтухи, вся сім’я злягла. Жінка хвора, діти хворі, щось з водою не те. Але не хвилюйтеся, я вас завтра зустріну машиною, маємо в Яремчому ще один будиночок, заселимо»…

Ринок угідь: на примарній межі

Ті, хто організовує різні імпрези в столичних п’ятизіркових готелях рівня «Хілтона», не тільки вельми щедрі та гостинні, а й дуже передбачливі. Навіть, якщо ця імпреза не святково-розважальна, а робоча, суто ділова, як от недавня конференція «На шляху до відкритої та обґрунтованої земельної реформи». Бо, пірнувши в усе ще екзотичну для нас європейську атмосферу побутової зручності і психологічного комфорту, коли готельні працівники – від охоронця і до адміністратора – не дивляться крізь тебе, а радо бачать тебе, більше того – готові тобі допомогти, підказати, показати, навіть провести тебе туди, куди тобі треба, – так от, у цьому острівці західного цивілізованого побуту і людської уваги ти мимоволі розслабляєшся, забуваєш усе, втрачаєш пильність і нескромно переповнюєшся одним-єдиним бажанням: «Щоб я так жив».

«Тітка Фрося з Корольом одружилась нині дньом», або «Галина Бланка» для дитячих мізків

Довідалася, що мій онук-шестикласник відмовився брати участь у шкільному новорічному спектаклі. І вкрай здивувалася: вчиться музики, багато читає, постійно ходить до театру, на концерти, на стадіон, боячись пропустити цікавий футбольний матч, дуже любить подорожі, екскурсії. Учасник не одного концерту в Національній спілці письменників України і навіть у Національному театрі ім. Івана Франка. А тут відмовився. Яка ж мала бути роль? Кощія Безсмертного. Невже через те? Ні, виявилося, хлопчику просто не сподобався сценарій, який їхня вчителька української мови та літератури замовила десь за 1 тисячу гривень.  

Книжкові «шпаківні». Забуті?

Кажуть, що книжки, наче маленькі пташенята, туляться одне до одного на поличці, як у гніздечку. Такими «шпаківнями-домівками» для томів і томиків віднедавна стали ще й «Вільні бібліотеки». Буккросинг, або ж обмін книжками,  доволі популярний у світі. Прочитав щось – поділися цим з іншими: однеси і поклади до маленької книгозбірні десь у парку чи кав’ярні.

«Теле(з)ба(о)чення»

Здавалося б, у цей непростий час має бути більше позитиву –  вселити людям надію на краще. Має бути пропаганда здорового способу життя, міцної сім’ї. Має бути фінансова просвіта населення. Має бути якісне українське кіно. В центр уваги мусить стати Людина.

Гуля на Гончарній засліпла сокира…

Олександр Довженко саркастично висміював діяння деяких горе-редакторів: «Телеграфний стовп – добре відредаговане дерево». А оці дуби і липи на затишній Гончарній вулиці міста Василькова, що біля Києва, «редагував» не довженківський безіменний горе-редактор. Їх одредагувала горе-директор. І не чогось там, а місцевого дитячого садочка. І в цієї пані є ім’я та прізвище – Надія Сліпуха. 

Жуйка для мізків

Незнайома тітонька лементувала: «Що ж воно робиться?! Йдемо  у Європу, а що нас там чекає? Та нічого гарного! Америка нам допомагає? Та всі вони хочуть смерті нашої! А от Владімір Владіміровіч…» Сказала з благоговінням, ще й очі закотила догори. Мовби самого государ-імператора згадала, якому готова бухнутися в ноги. На її переконання, цар Путін  робить можливе і неможливе для процвітання «великої Росії». І нам треба брататися з росіянами…

Своє авто: мрія і розкіш

Всі люди діляться на дві великі групи: водіїв і пішоходів. А між ними – ті, хто лише мріє про кермо. Останнім часом серед майбутніх водіїв побільшало жінок. Ми поцікавилися у молодих, чому їх ваблять водійські права, чому іноді автівка стає найбільшою мрією  життя.

62 і дзеркальні 26

Вісім років тому, за даними  Центру Разумкова, захищати Україну на випадок війни з гіпотетичним ворогом збиралися 62,8% жителів Сходу. Зараз, у розпал російської агресії, за опитуваннями групи «Рейтинг», стати на збройний захист готові 26% жителів східних областей .

Оселя муз

В одному із мальовничих куточків неподалік Спаської церкви стоїть привітний двоповерховий будинок. Побудований 1912 року в стилі пізнього ампіру, він  належав хорольському поміщику Володимиру Болюбашу.

Не їхня війна

Дитиною вважав: на будь-якій війні є дві сторони, чорні і білі фігури, – як у шахах! Реальність продемонструвала: і дошка, на якій розігрується партія, буває не одна, і кольорів у протистоянні значно більше двох.

Монументальний… струмок

Влада нашого міста зібралася-таки вшанувати пам’ять Героїв Майдану. У звичний для наших базарних часів спосіб: якщо того, що має бути, не минути – варто б його з вигодою збути.

Повний «зубець»!

З нашим орденом Ярослава Мудрого явно треба щось робити.

Футбольний «театр на подолє»

Вчора був останній футбольний поєдинок збірної України на чолі з її головним тренером Андрієм Шевченком, який я дивився. Тепер доти, поки цього по-королєвськи вицігорного метросексуала, цього модельного панича із крісла коуча збірної не турнуть, не виметуть відповідною мітлою, – на стадіон я не ходок і телевізор не вмикаю! Бо – «доколє!», як кажуть за «порєбріком».

Світ шанує Вчителя. Чи скрізь?

Організація економічного співробітництва та розвитку ОЕСР масштабно вивчила особливості учительської праці у країнах-членах ОЕСР.
У доповіді про отримані результати неодноразово звучало схвалення британської системи середньої освіти. А також освіти Сінгапура:  там учні досягають особливо високих результатів з математики.

«Українська оаза серед похмурої пустелі»

Відразу після повалення самодержавства в Україні почався стихійний процес українізації школи, насамперед початкової, де навчалися переважно діти селян і робітників, а вчителями були такі ж вихідці з народу, як і учні. Стара школа була знаряддям русифікаторів, питома вага в ній українців не відповідала національному складу населення. Тому в умовах самостійної Української Держави  українська національна еліта з натхненною рішучістю ініціювала рух за українську школу. Його в загальнонаціональному масштабі очолив полтавець Іван Стешенко.

Перестаньмо улещувати «братьєв»!

Як ставимося до росіян

З десяток років тому російський режисер Бортко, який виріс у Києві, зняв в Україні антиукраїнський фільм «Тарас Бульба». Наші митці люб’язно допомагали йому, незважаючи на те, що українське козацтво у фільмі  оббрехали. Далі влада дала широку вулицю для популяризації  фільму, його демонстрували по всій Україні. У пресі з’явилися поодинокі відгуки: люди обурювалися, чому за наші кошти йде антиукраїнська пропаганда. Але патріотів осадили. Зокрема кандидат наук П.Вознюк у газеті «Смолоскип» зауважував: а ви що хотіли, щоб росіяни знімали проукраїнське кіно? Як росіянам ставитися до нас – то їхній вибір, а ми повинні цей вибір поважати, як би емоційно, у якій формі сусід  його не висловлював.

Рекет звичайний. Державний

У Міністерстві юстиції загорілося. Тліло з кінця серпня, коли ЗМІ підкинули інформацію про зарплати деяких працівників Державної виконавчої служби. Бо ж ці достойники саме жнивували. Не на полях – у рідних кабінетах. Косили і громадили – аж чуприни пріли. 

«Голос Києва» позбавляють голосу

Недовго музика лунала…

Як недовго тривали і наші (тепер уже, зрозуміло, трохи завищені) очікування на краще в результаті реформування державного мовлення на суспільне. 

Крим гасить вогні

Прогляньте  заголовки місцевих кримських газет на тему ектропостачання. Видань «об’єктівних»  і «патріотичєскіх», а не якихось там «бандерівських».

Броня міцна, але «бабло» міцніше

Директора Львівського бронетанкового заводу Романа Тимківа і його заступника Олега Ткаченка детективи НАБУ затримали напередодні візиту на завод Президента України. Дивний збіг. Здається, з їхнім арештом поспішали: а що, якби Петро Миколайович та похвалив ремонтників бронетехніки? Президент завод усе одно відвідав. «Наш головний здобуток – створення боєздатної армії»,  –  процитував у цьому зв’язку Главу держави  прес-секретар. Цікаво, який внесок у тому здобутку Львівського бронетанкового його керівників, звинувачених у корупції?  

 «А поутру оні проснулісь…»

Минуло дев`ять днів і «денеерівський» курохват Олександр Захарченко відправив тризну по своїй недоношеній… Малоросії. Сам її намаячив, сам і обмив «скупою сльозою» за упокій: «Ми не створювали нової держави. Ми запропонували дискусію і висловили свої пропозиції».

«Какаяразніца», або Заповідник «Білої гвардії»

Є такий у Києві «Музей однієї вулиці». До вчорашнього дня я ще там не бував, хоча незліченну кількість разів проходив Андріївським узвозом. Може б і досі не був, якби не дзвоник мого давнього старшого приятеля Олександра Муратова, автора низки чудових екранізацій класиків української літератури. В цьому музеї він розмістив свою виставку «Колаzhi» і висловив побажання, щоб я її подивився.

На щиті двох мільярдів літ

Україна – прекрасна і неповторна, але ж як мало ми знаємо її дивовижні живописні місцини! Вкотре в тому переконався, відвідавши Буцький каньйон, що на річці Гірський Тікич у Маньківському районі на Черкащині.

«Бєсподобноє бєсіє»

Скидається на колективний психоз, на політичну шизофренію, яка, немов ядерна вирва, всмоктує в себе всіх і вся, спопеляючи в людських мізках рештки сірої речовини. Тут мимоволі перехрестишся: «Свят, свят, свят». Ліберальні депутати-демократи, соколи Владіміра Жіріновського, запропонували своїй Держдумі замінити підрихтований сталінський гімн «Россия – священная наша держава» на імперський «Боже, Царя храни!..».

Чесноти Праги і Калинівки

На початку липня 1917 року під селом Калинівка, що в Зборівському районі на Тернопільщині, зійшлися у герці чеські і словацькі вояки, які виступали на боці російської армії, та їх австро-угорські  противники. Першим удалося прорвати лінію фронту і просунутися  углиб на 2-5 кілометрів. Дорогою ціною – 185-ма загиблими та 700-ма пораненими.

Віджали Крим, а потім – хату і зарплату

«Ро-бо-ту! Зар-пла-ту!» – скандували на заводському мітингу робітники «Керченського металургійного комплексу». Власне, нові господарі загарбаного «комплексу», куди увійшли два підприємства, що до окупації  забезпечували Укрзалізницю, пообіцяли з першого червня налагодити випуск емальованого посуду.

Міліцейськими граблями – у поліцейського лоба

Те, що трапилося в Дніпрі нинішнього 9 травня, нагадувало зачин трагічних одеських подій  трирічної давнини. Група добре підготовлених і завчасно організованих людей нападає на українських активістів, ветеранів АТО. Поліція дії нападників прикриває, а в певні моменти – фізично підтримує. Щоб правоохоронці не переплутали «своїх» і «чужих», на «своїх» чіпляють розпізнавальні знаки. В Одесі – нарукавні червоні пов’язки, у Дніпрі – помаранчеві нагрудні наліпки.

Як скористатися безвізом

За умовами безвізового режиму, для перетинання кордону з країнами-учасницями ЄС українцям достатньо мати біометричний паспорт і підтвердження мети поїздки.

Кінопрорив?

Кіно буде!
Про це запевнив на прес-конференції голова Державного агентства України з питань кіно Пилип Іллєнко.

Мотивчик для старої балалайки

Росія вивісила навколо себе інформаційне запинало, яке все більше нагадує оту пріснопам’ятну, сточену іржею залізну завісу совка. Історія співачки Юлії Самойлової, делегованої  на конкурс «Євробачення» в Києві, – один із численних прикладів. Юлію Самойлову обирали,  знаючи наперед, що їй через її ж гастролі в окупованому Криму наша влада заборонить в’їзд в Україну. На півострові до і після неї «підсковзнулося» чимало російських артистів. «Червоні картки» від України отримали, наприклад,  Крістіна Орбакайте, Наташа Корольова, Лоліта Мілявська…

Вірменська скорбота

Фотовиставку, організовану вірменською громадою Києва в Голосіївському районі столиці, присвячено  річниці масового арешту вірменської інтелігенції далекого 1915 року.

«Наркоша», «нарик»…

 

«Який дивний світ… На стелі виграють червоні цятки, а по них скачуть ще й сині та зелені… Намагаюся рукою почухати потилицю, але мої руки ніби пришиті мотузками – бовтаються та тріпочуть на вітрі. Грає гучна музика. Я хочу розклепити повіки, мої очі розмовляють, а голосу нема, я мовби дихаю вухами. Говорю швидко, бо часу обмаль, а мені треба ще так багато зробити, так багато сказати… Падаю на підлогу. У мене на  носі скачуть крихітні літери. Складаю їх у слово: «Ран-ком… ан». А, може, й так: «Нар-ко… ман».

Переступивши пам’ять…

Переступивши пам’ять, прошмигнемо в небуття.
Нищечком. Ніхто навіть не помітить. Так наче нас на землі й не було.
Село вигибає. Село вимирає. Село зникає в небутті.
Не лише оце, Соболівка, що над Любичем (еге ж, лірична назва в річечки?), а в цілому, як явище, навіть як релікт віків потомних. 

Знову про мову

Заходжу в київський тролейбус з орхідеєю в руках. Несподівано жіночка пропонує мені місце поруч, біля вікна. Вмостившись, дякую, адже мав побоювання, що навстоячки у хитавиці можу травмувати тендітну квітку.

Скромна чарівність «сіятельства»

Несподіваний подарунок днями зробив посполитим Тернопільщини голова ОДА Степан Барна.  До їхніх  осель поштарі доставили спецвипуск обласної газети «Свобода».  Безплатно! Хоча 100-тисячний наклад видання, яке ще перебуває під егідою облради та облдержадміністрації, мабуть, обійшовся платникам податків у чималі гроші. Та, може, справа того була варта?

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company