ЧАС ОСМИСЛЕННЯ

Пам’ятаю сяючу залу Верховної Ради ще УРСР 24 серпня 1991 року. Ми голосуємо прийняття Акту проголошення незалежності України. «За» – 321 народний депутат. Окриленні, щиро-радісні обличчя Івана Драча, Дмитра Павличка, Володимира Яворівського, Левка Лук’яненка, Івана Плюща, Івана Зайця… Дружні обійми, поцілунки націонал-демократів і партократів… А у мене, говорячи сучасною мовою, гібридний стан душі: радість і смуток водночас. (Леонід Кучма згадує це в своїй книжці «После майдана», 2007, стор.44).

У комуністів кваліфікована більшість голосів. У нас, Народної Ради, – біля ста. У нас і наших опонентів цілковито протилежні уявлення про Самостійну Україну і шлях до неї. Царство, розділене в собі, не встоїть…

Минуло 28 років від проголошення Незалежності, країна так і не набула монетарної, економічної і політичної самостійності. Маємо зруйновані країну, суспільство, державу і людські душі.

Тепер ось читаю, що «Українська держава з отриманням від Вселенського патріарху Томосу про автокефалію Православної церкви України набула історичної духовної незалежності від Росії». Прочитав і зразу виникла думка: політичну незалежність ми вже отримали. Прочитав ще раз цю цитату з Укрінформу, який посилається на Францію. Тут явно щось з перекладом, бо не держава набула незалежності від Росії, а Православна Церква України, тобто православний люд український, серед якого і я. Подивився що в інтернеті з цієї теми. Побачив, як святе топчуть, заляпують політичним брудом.

Знову радість і…острах.

Отримати Православною Церквою України автокефалію від Вселенського Патріарха і використати її во Славу Господа нашого Ісуса Христа і України дуже складно. Чи усвідомлюють люде в Україні необхідність каяття за служіння богоборчому комуністичному режиму, за століття безбожності, богоборства, за власний вибір зла в час незалежності, і то разом і на чолі з священнослужителями? Без цього добра не буде.

Навернення людей до Бога, служіння ближньому, родині, Батьківщині, – ця зміна людської свідомості (μετάνοια) – неймовірно складне завдання для церковної і для світської влади, і для людини. То є диво. Проте можливо з Божою допомогою. Україна як цілісність до такого завдання ще не приступала. Воно ще не усвідомлене. А без його виконання – добра не буде.

Отримання Томосу – це шанс.

Отримання Томосу – це класний духовний поштовх. Поштовх навернення до Христа. Чи чути його в суспільному дискурсі?

Власне те, що для нас, українців, виявилося не під силу використати отриману фактично з рук комуністів незалежність на благо Українського народу, нашого суспільства, Української держави – говорить про недостатність вільних і вірних Богові й Україні українців. Передовсім – у вищих органах влади, серед «еліт», і церковної в тому числі. Говорить про зіпсутий людський матеріал. Говорить про непочатий край роботи в цій сфері. Вона потребує величезного духовного осмислення, наприклад, нашої релігійної історії з часів потрапляння в залежність від російської церкви і до сьогодні. Осмислення причин втрати духовної незалежності… Чи стане духовної сили, мудрості, подвигу?

Ніхто нікому не дає ні політичної, ні духовної свободи. Бог дає, якщо ти з Ним. Царство Небесне силою береться. Силою духу. Земне ж береться мамоною.

До якого царства прагне твоя душа, читачу? До якого царства прагне душа Українського народу? Царства мамони чи Божого?

Мій вибір – Боже. І вибір Українського народу, переконаний, теж. В Ньому корінь автокефалії.

Ось що Томос для мене!

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company