Його називають полуднем року. А ймення своє дістав найшвидше від буйного розквіту природи, де з-поміж зелені проглядають червоні маки, червоні півонії, троянди. Хоча кажуть, що його так названо, бо колись о цій порі із землі виходили комахи – червець, які осідали на листках. Їх струшували, збирали, сушили. І виготовляли з них червону фарбу, якою фарбували нитки: вони не линяли і мали теплий та лагідний для ока колір. На жаль, червець безслідно пропав, і його вишукану червону барву підмінила насичена та різка анілінова фарба.

Завжди на червень припадає одне з поетичних обрядових свят – Трійця, яке надходить на 50-й день після Великодня (цього року – 4 червня). В Україні віддавна існує звичай замаювати зеленим гіллям та зіллям хату, посипа­ти долівку травами. Клечали також церкву і всі будівлі ззовні, подвір’я, во­рота. Це, вважали наші предки, помічне проти всякого зла, мавок, руса­лок, які були особливо небезпечні саме о тій порі, коли на полях цвіло збіжжя. Найкраще оберігали від них широколисті дерева: клен, липа, дуб, ясен, а та­кож листя очерету, лепехи, розстелене на долівці.

У клечальну суботу йшли до лісу ламати гілля, у полі рвали чебрець, мате­ринку, а на березі річок чи ставків – лепеху. Біля хат прополювали квітники, де рос­ли любисток, м’ята, васильки, лілеї, шальвія. Гілками прикрашали стіни. Вкопували їх на подвір’ї, затикали над одвірками господарських будівель.

До Трійці пекли пироги, готували коливо. У цей день поминали покійних родичів, прибирали зеленню їхні могилки, клали на них частування, звертаючись до них, як до живих, плакали, голосили (старші, одружені жінки). До русалок, мавок, потерчат (померлі, нехрещені діти) люди зверталися з ласкавими словами: «…русалоньки-навоньки наші, русу косу чешіть, росу пийте, у рясці купайтесь, квітами ве­личайтесь, на вітах гойдайтесь, на межах грайтесь, наших хлопців-дівчат не чіпайте, жита не ламайте – і живіть собі. І ви, дітки-потерчата нехрещені, при місяці грайтесь, людей не чіпайте, в хату не ступайте, злиднів не водіть, лиха не чиніть!»

Русальна субота, русальний тиждень збігаються з Зеленими святами. Цілий тиж­день русалки бувають серед людей. У ці три дні дівчата водили «Куста» (на Во­линському Поліссі), «Тополю» (на Полтавщині), справляли обряд «Вільхи» (у дея­ких селах Галичини), наряджали «Лялю» (на Волині). По обіді на перший день свята дівчата збиралися за селом, у полі чи в лісі. Водили танки, одягали зелені вінки на го­лову, на плечі, на стан. Найвродливішу дівчину брали за руки і водили по селу «Кус­та». Як і на колядках, приходили до господарів і співали:

Та ой ми були у великому лісі,
Нарядили Куста із зельоного кльону…
Вийди, господарю, із нового покою,
Винеси Кусту та хоч півзолотого!
А в нашого Куста ручки-ніжки невеличкі –
Треба йому, треба панчішки, черевички…

За це господарі обдаровували дівчат гостинцями. Дівчата частувалися ними в одній із хат, влаштовували забаву. У деяких селах ходило три «Куста» — дитячий, дівочий і жіночий.

Схожий звичай – водіння «Тополі». Вибирали одну з дівчат, замаювали зеленню й водили по селу, співаючи:

Стояла тополя край чистого поля.
Стій, тополенько, не розвивайся,
Буйному вітрові не піддавайся!..

У деяких районах Слобожанщини на Зелену неділю «завивали вінки» (на гіллях берези):

Зав’ю вінки на всі святки,
На всі святки, на празнички…

У цей день дівчата приносили на місце забави частування, здружувались між со­бою, «кумувались».

У зелений вівторок та зелену середу жінки несли русалкам їжу, клали її в полі, в лісі, співали пісень, щоб їх задобрити. Особливо пам’ятали про мавок у зелений чет­вер («мавський Великдень»). Вважалося, що цього дня мавки в житі веселяться й мо­жуть дуже нашкодити необачному зайді – залоскотати до смерті. Замаюючись у зе­лень, люди з піснями проводжали мавок у поле, в ліс.

Пригадаймо, як добром за добро платять людям міфологічні персонажі в «Лісовій пісні» Лесі Українки – мавки, русалки, во­дяники і як карають тих, хто кривдить Мавку. Викорис­тав ці вірування й персонажів також Тарас Шевченко у баладах «Причинна», «Утоплена».

Свято Зеленої неділі відбувається в пору, коли вся природа буяє, цвіте, коли весна, досягнувши вершини, переходить у літо.