Чорно-білий усесвіт

«Was mich nicht umbringt, macht mich stärker»
(Все, що не вбиває, робить мене сильнішим)
Фрідріх Ніцше.

Минулого року Бетмен досяг вісімдесятиріччя. За майже століття про хрестоносця у плащі було написано тисячі історій, серед яких є фундаментальні праці, які сформували кінцевий образ героя в сучасному світі. «Убивчий жарт» Алана Мура досліджував психологічний стан персонажа, «Повернення Темного Лицаря» Френка Міллера поставило його у майже безвихідь, щоб розкрити справжню природу. Ці та інші роботи визнано світовими критиками одними з найкращих графічних романів в історії індустрії, не кажучи вже про Бет-франшизу.

Втім нещодавно на небосхилі зійшла нова зірка, котра заслуговує стати в один ряд з названими майстрами. Новий автор зміг показати месника не як непереможного супергероя або найрозумнішого генія на планеті, а як живу людину. Його ім’я – Шон Гордон Мерфі.

У «Білому Лицарі» та «Проклятті Білого Лицаря» творець коміксів розповідає дві, здавалося б, різні історії, будуючи власний всесвіт Бетмена та його оточення. Засадничим тут є факт непричетності дилогії до будь-яких інших сюжетів – Шон починає з чистого аркуша, відтак зміг подивитися на добре знайомих читачам героїв під новим кутом. Початок інтригує, налаштовує тональність та характеризує подальші події : перед читачем постають закутий у ланцюги Бетмен та поважний чоловік, який за це в одвіті: Джек Нап’єр, більше відомий як Джокер. Зміна полюсів демонструє, що в цій історії все набагато складніше, аніж видається на перший погляд.

Сюжет першої книжки – це перетворення найгіршого лиходія в історії Ґотем-сіті на добропорядного громадянина, який намагається спокутувати минулі гріхи свого alter ego. В цьому проявляється особливість подачі роману: там, де інший автор намагався би витворити з Джокера образ геніального брехуна, Шон Мерфі демонструє людину, котра отримала шанс на нормальне життя. Гра на очікуваннях – прийом, який відрізняє «Білого лицаря» від будь-якої посередньої історії.

Але найсильнішою рисою циклу романів, безперечно, є глибокі психологічні портрети основних та другорядних героїв. Незважаючи на слово «Білий» у назві, жодного персонажа не можна назвати «однобарвним». Читач може зрозуміти мотиви Джека Нап’єра стати кращою версією себе та спокутувати провину, хоч і не зовсім законним шляхом; Харлі Квінн, нарешті отримавши шанс на повноцінну родину, готова піти на все, аби її захистити. Азраїл у ролі антагоніста не схожий на типового лиходія:  замість звичних бажань захопити світ прагне відновити справедливість і розкрити правду, хоч і доволі жорсткими методами. Дії кожного зі знакових фігур у коміксі мають вагомі причини. А отже стосунки між персонажами виправдані і такі цікаві, що від книжки неможливо відірватися ані на секунду.

Але не варто забувати, чиє ім’я на обкладинці. Бетмен стає повноцінним головним героєм лише у другому томі, адже в першому увага читача прикута здебільшого до тандему Джека та Харлі. Але еволюцію характеру Брюс Уейн переживає протягом усіх 16-ти випусків. На початку він постає перед нами жорстоким та холодним, силкується відсторонитися від близьких йому людей. Шон Мерфі навмисно викликає в читача антипатію до персонажа, щоб зробити важливий висновок: Бетмен може помилятися і не є ідеальним. Він має свою мотивацію і намагається вчинити правильно. Незважаючи на серйозний образ, Брюса не обходять почуття. Сюжети обох романів покладають на його плечі величезну відповідальність і тяжкі втрати, неможливі для звичайної людини. Саме на тлі цих подій читачеві розкривається інший Бетмен – який сам  потребує підтримки та допомоги. Уейн робить висновки зі своїх помилок і, що найголовніше, вчиться поступатися своїми переконаннями заради близьких йому людей. Якщо ті ж таки Френк Міллер та Алан Мур малювали нам образ Бетмена,  Шон Мерфі демонструє людину, котра ховається за його плащем, має власних демонів та проблеми. Саме цим образ Бетмена у «Білому Лицарі» захоплює, вабить.

Як писав три роки тому портал IGN: «Мерфі справді народився, щоб малювати Бетмена». Рідкісний випадок, коли автор і художник в одній особі зміг створити щось настільки неповторне. Шонові притаманні різкі лінії з напливом великої кількості тушування, що й робить всесвіт «Білого Лицаря» похмурим та темним. Це ідеально відображає настрій історії. Його дизайн максимально наближений до реальних прототипів: Бейн одягнений в характерне для країни його народження вбрання, а «прикид» Найтвінга – це поєднаня спортивного костюма з курткою мотоцикліста. Цим доволі простим прийомом автор додає реалістичності змальованим подіям.

Всесвіт «Білого Лицаря», створений Шоном Мерфі, – це світ неоднозначних героїв та глибоких характерів, тяжких випробувань та їхнього подолання. За допомогою глибокого аналізу природи Темного Лицаря Ґотема та його оточення автор створив цікаву та неповторну історію, від якої не зможе відірватися ані запеклий фанат, ані загалом байдужий до індустрії графічних історій читач.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company