Радянський академік Валерій Легасов пішов із життя у другу річницю Чорнобильської катастрофи, 27 квітня 1988 року. Його знайшли у зашморгу, у власній квартирі. Хтось вважає, він вчинив самогубство добровільно, дехто – ніби йому «допомогли».

У ці «чорнобильські» дні ще раз передивився останні дві серії знаменитого американсько-британського телесеріалу «Чорнобиль», режисера Бо Юган Ренка. Один із найяскравіших епізодів стрічки – на суді Валерій Легасов говорить правду про справжні причини аварії на ЧАЕС: вони не тільки і не стільки у помилках персоналу станції, скільки в системі, вибудуваній на тотальній олжі.

«КОЖНА НАША БРЕХНЯ ЦЕ БОРГ ПРАВДІ», – каже Легасов (його роль у фільмі виконав Джарад Гарріс). І ставить, власне, питання про ЦІНУ БРЕХНІ. Питання, яке лишається актуальним і досі, вже в Українській державі. Від того, якою буде відповідь на це болюче питання, багато в чому залежить доля самої цієї держави.

Генерал-кагебіст у серіалі, опісля суду, говорить Легасову: «Ви ж наш, ви працювали в системі, яку зрадили. Тож тепер вас буде забуто – назавжди…»

Система карала ще й так: викреслювала із життя, піддавала тотальному забуттю.

Жахлива тюрма народів щодо Валерія Легасова свою погрозу виконала. Не без допомоги, на жаль, колег Легасова, вчених, які не раз демонстрували своє презирство до академіка. Так чинили не всі, але таких було багато. Професор МДУ Юрій Устинюк сказав, що Легасова «зламали ситема і зграя, котра ту систему оберігала». Сам академік говорив: «У мене всередині все випалено».

Гадаю, вартувало би назвати іменем Легасова вулицю в Києві. Якби не він, не Борис Щербина (так само один із чільних персонажів фільму «Чорнобиль»), не було би вже ні ні нашої столиці, ні багатьох з нас, киян (загроза вибуху і наступного понищення людності на великій території були надзвичайно високими).

Це не тільки їхня заслуга, звісно. Одначе у випадку з Легасовим – це той випадок, коли слід говорити про роль особистості в історії.