Чортів,.. Тещин,.. Божевільних,.. Закоханих…

Кияни  першого вересня проводжали літо, пускаючи мильні бульбашки з пішохідного мосту. Найбільше  було школярів – після свята Першого дзвоника йшли до Дніпра цілими класами. Охочих «побулькати» виявилося багато – над дніпровським плесом зависала веселка.

Зустріти осінь та провести безтурботне літо веселиками мильних бульбашок киян запросили мешканці окупованого Донецька, які переїхали до столиці. Таке безтурботне свято до нинішньої війни вони влаштовували щороку в одному із міських парків рідного міста.

Мильні бульбашки розліталися не тільки з мосту, що веде на Труханів острів, а й з того, що зависає над Петрівською алеєю, з’єднуючи Хрещатицький парк і Міський сад. Обидва мости пішохідні, обидва мають однакову офіційну назву – Паркові. Тож дехто з киян мимоволі переплутав  «місце зустрічі».

У  невеликого мосту через Петрівську алею кілька назв і всі вони виправдані: Чортів міст, міст Божевільних,  Закоханих, Тещин міст. Іншим Парковим  переходом теплої пори тисячі киян вирушають на Труханів острів, щоб відпочити біля дніпровської води.

Понад століття тому, коли ще не було Петрівської алеї, що починається від стадіону «Динамо» імені Валерія Лобановського,  міська дорога в’юнилася пагорбами  від філармонії до міського саду, де кияни милувалися Долиною троянд. Зсуви та повені розмили дорогу і між двома кручами утворилося глибочезне провалля. Тому міська Дума й вирішила перекинути через прірву міст, який мав одночасно нести на собі водогін.

Мало хто знає, але то був перший міст Євгена Патона – молодого завідувача кафедри мостобудування Київської Політехніки. «Патонівським» кияни тепер називають міст через Дніпро, перший у світі суцільнозварний, довжина якого понад півтора кілометри.

А той міст-первісток Євгена Патона на початках обізвали Чортовим: під ногами таке провалля, аж у голові паморочиться. Міст ще й гойдався од вітру. До речі,  подібне трапилося і з переходом на Труханів острів. Його спорудили в середині п’ятдесятих років за проектом колективу  «Укрпроектстальконструкції» і за участі Інституту електрозварювання імені Євгена Патона.  Міст теж був суцільнозварним. Якось літнього дня, коли  його ще не здали в експлуатацію, а Київ накрила злива, тисячі відпочивальників, не дочекавшись катерів, пішли з острова через міст. Від такої масової ходи полотно розгойдалося. Так, що дехто не міг встояти. Але міст витримав несподіване випробування. Пізніше під час реконструкції його прольоти оснастили додатковим баластом.

У парковій місцині, саме там, де споруджено обидва переходи, зі століття тому коїлася справжня чортівня. На Дніпрових кручах буяли чагарі, де збиралася  злодійська «малина». Тут вуркагани облаштовували  курені і жили до зимових холодів. Місцину ще називали зозулиними  чи «кукушкініми дачами». Між дерев  повії зазивали  клієнтів звабливим: «Ку-ку!»  Випадкових перехожих грабували догола – на «дачному» жаргоні це називалося «обдерти козла». Тож місцину прозвали Козиною і патонівський міст теж охрестили Козиним. Тодішня поліція часто влаштовувала облави на «дачників». Якось у  тенета потрапив  Олександр Купрін, який вишукував героїв для своєї колекції «Київських типів». Ніч письменник провів у жандармському околодку на Володимирській, 15, де, до речі, і нині міська поліцейська управа.

За радянських часів на мальовничих схилах Дніпра  відкрили кафе «Кукушка» (улюблене місце тогочасних студентських «тусовок») і ресторан «Курені».

Якщо свою першу «чортову» назву Патонів пішохідний міст отримав через, те що кияни боялися по ньому ходити, то мостом Божевільних його прозвали після того, як з нього сторч головою шугонув гімназист. Кажуть, через нерозділене кохання. Хоча за іншою версією, хлопець хотів похизуватися перед коханою своєю вправністю, але не втримався на перилах. Відтоді влада поставила на мосту городового, щоб охороняв порядок і стежив за відчайдухами. А місту дали нове ім’я – Закоханих. З часом жорстокий трагізм поступився світлому романтизму кохання.

В останні десятиліття перила мосту, як морське каміння черепашками, обростають замками різної форми, ваги і конструкції. Так молодята навічно «замикають» своє кохання, вішають замок на минуле життя, а ключі жбурляють геть у прірву. Коли замків набирається багато, комунальні працівники вимушено «відмикають» їх автогеном і звільняють перила для нових замків і нових закоханих. Правда, інколи міст називають Тещиним, а чому – здогадатися неважко. Хоча жодна теща тут не загинула, не зламала руку, навіть не впала…

Труханів міст значно молодший: у липні відзначали його шістдесятиліття. Завдяки йому Труханів острів отримав друге дихання. Перші  пляжі тут з’явилися ще  століття тому. Для відпочивальників з настанням літа працював річковий трамвайчик, який чомусь називали «Личак». Поява мосту зробила острів настільки популярним, що на його пляжах влітку буквально яблуку не було де впасти. Сонячні місця займали з раннього ранку! Вхід на міст обладнали турнікетом і теж поставили міліціонерів стежити за порядком. Дітей  на острів без батьків не впускали.

Новий пішохідний міст одразу став однією з візитівок Києва. Його підсвічений виразний силует  особливо вражає вночі.  2013 року вперше зробили різнокольорове підсвічування. На нього пішло 540 метрів кабелю і 4700 світлодіодів.

Із цього мосту теж кидаються сторчма!  Любителі роуп-джампінгу щороку здійснюють кілька тисяч стрибків. Звісно, користуються спеціальною страховкою, тож смертельних випадків, слава Богу, не траплялося. Торік на День Незалежності джампінгени встановили рекорд: з мосту одночасно стрибнуло 25 чоловік.

Перехід на Труханів острів став символічним місцем для багатьох поколінь київських випускників – тут хлопці і дівчата зустрічають перший світанок свого дорослого життя.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company