Чужа хата – не своя

Міністр закордонних справ України Павло Клімкін офіційно визнав: щороку з країни виїздить близько  мільйона громадян. Хтось працювати, хтось – назавжди.  Найпопулярніші країни для трудової міграції – Польща, Росія, Італія, Чехія, Ізраїль, Іспанія.

Юрій – заробітчанин зі стажем: 8 років на заробітках.

Ще в 2010-му вперше подався до Росії. З дому виганяла скрута. Тоді від нього пішла дружина, забрала доньку, а роботи  катма. Аж тут товариш збирається до Росії і його кличе. Складалася добра компанія в бригаду будівельників. Юрій не довго розмірковував: гроші обіцяно непогані. Та й товариш – людина перевірена, у Москві вже не вперше.

Найбільше, що вразило попервах, – яка Москва велике і галасливе місто! Хоча жили і працювали в невеликому містечку кілометрів за пять від російської столиці. Робота будівельника – не те, щоб каторжна, але нелегка.

Отак Юрій і їздив туди-сюди декілька років. На три місяці – до Росії, на два-три – додому, а після відпочинку – знову на заробітки. Зароблені гроші витрачав на ремонт маминої хати в селі, виділяв якусь суму доньці, яка жила з колишньою дружиною.

Зізнається: не без того, що й прогулював чимало: кав’ярні, дівчата… За цей час їхня будівельна бригада міцно заприязнилася: стали добрими друзяками, а так і працювалося краще, і жилося на чужині веселіше.

Аж раптом – зміни: почався Майдан, потім війна. І все значно ускладнилося. Юрій каже, що їх в Росії не те, щоб цькували, але роботи стало в рази менше. До того ж почалися проблеми з перетином кордону.  І з «душевною рівновагою».

Розповідає, що часом було нестерпно живучи там дивитися їхній телевізор: одверта брехня та брудні наклепи. Ніколи б не подумав, що це може бути таким нестерпним.

Повернувся на Батьківщину і в Росію більше не поїхав. Сподівався осісти вдома, тим паче, що й тут вже робота траплялася. Але ж платня мізерна, не вартувала згаяного часу.

Отоді й подався в інший бік – до Чехії. Знову допоміг товариш. Цього разу було набагато важче. Не знав мови. Геть інший менталітет. Та й роботодавці вимагають працювати до сьомого поту. Якщо в Росії він міг ще й розважитись у вільний час, побачити сусідні міста, вибратися з хлопцями на риболовлю чи й просто погуляти, то в Чехії  нічого не бачив, окрім важкої праці.  Шість робочих днів на тиждень, з шостої ранку до шостої вечора. Щоб зібратися та вчасно добратися на роботу, побудка о четвертій ранку. А в  єдиний вихідний здебільшого прибирав помешкання та дивився телевізор.

Найбільше, що вразило в Чехії – ціни на продукти. Йому й досі невтямки  як в Україні можуть бути такі височезні ціни: в Чехії вони майже вдвічі нижчі, а якість продуктів непорівнянно краща.

Про ставлення до українців у Росії та Чехії, якогось однозначного висновку скласти не може: всюди є різні люди. Хороші і погані. А ще є політика, пропаганда. Єдине, у чому впевнений: ми ніде нікому не потрібні. Тому в Україні маємо збудувати свою «Європу», щоб не поневірятися заробітчанами по чужинах.

Нині Юрій відпочиває вдома, і далі ремонтує мамину хату. Має намір зустріти тут Новий рік, а десь у лютому знову подасться до Чехії. Цього разу на півроку.

За довголіття заробітчанства вкотре переконався: ніде не може бути кращого життя, ніж удома. Аби тільки це було життя, а не виживання.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company