Чим відрізняємося

Інколи мені соромно за наших людей. Хоча тут, у Європі я таки цілковито збайдужіла до нашої похмурої неусміхненості, зухвалих розштовхувань ліктями в транспорті чи в супермаркеті, голосних розмов на пляжах, бойового макіяжу на обличчі, до дешевих підробок «під Сен-Лорана», надміру нудотних парфумів і до валіз, смішно запакованих в аеропортах у блискучу плівку…

Зрештою, з цим можна змиритись, це всього лиш — справа смаку і виховання.

Зазвичай я ніколи в транспорті не дістаю телефон. Але в салоні літака до Женеви помітила прекрасного українського письменника, поета і музиканта Сергія Жадана. Було приємно поспілкуватися. Він летів із родиною: елегантні, виховані, цілком  європейські. Сергій і дружина сиділи з макбуками, маленька донечка щось зосереджено малювала в альбомі. Як виявилося, він писав вірші просто над хмарами. І це не можна було не фотографувати.

Потім я повернулася на своє місце і фільмувала на телефон хмари, приземлення, озеро з фонтаном…

Той, хто мене трохи знає, напевно вгадає фінал цієї історії. Все саме так, у моєму незмінному стилі: я кинула телефон на сидіння, с коли дали сигнал на вихід, схопила свій наплічник і пірнула у двері. Сказала телефону «па-па».  Якщо чесно, то мій п‘ятий айфон вже побував у стількох пригодах і мав настільки непрезентабельнй вигляд, що я була цілком упевнена: навряд чи він введе когось у спокусу.

На жаль, ввів. Когось, хто летів на відпочинок або у бізнесових справах у дорогому літаку, на дорогих місцях, до одного із найдорожчих міст Європи… Мені зрештою, начхати на цей старий ґаджет, але як журналісту дуже жаль тієї інформації і знімків, які в ньому були.

Зокрема й ексклюзивного фото Поета, який пише свої геніальні вірші над хмарами…

Не думайте, що я не телефонувала в МАУ…

Минуло декілька тижнів, я змирилась із втратою.

Вчора під вечір, блукаючи з другом віддаленим районом Женеви, після ошатних віл випадково натрапили на якийсь новий і незвичний мікрорайон. А стрівши компанію зухвалих і галасливих підлітків, навіть пожартували, що це така собі  «женевська Троєщина». Товариш мене навіть сфотографував. Айфоном останньої моделі, у дорогому футлярі з крокодилячої шкіри.

Геть стемніло і ми пішли на тролейбус. А вранці виявилося:той телефон ціною дві тисячі баксів залишився на якійсь лавці в одному з неблагополучних районів міста.

— То затефонуй сам собі на всяк випадок, — із впертістю хронічного оптиміста порадила я.

На іншій стороні віртуальності йому радісно відповіли англійською… Телефон у тому самому парку йому повернув скромний та приємний молодий чоловік. Емігрант із Косово. З родиною в тому мікрорайоні знімає квартирку, дружина не працює, виховує малих дітей, яких у родині четверо. Телефон якраз і знайшла їхня тринадцятирічна дочка…

Це все про європейські цінності…

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company