У Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва, що входить до історичного  комплексу «Софія Київська»,  презентували видання  «“Дивлюсь я на небо та й думку гадаю” в перекладах мовами світу».   

Дивовижна доля цієї славетної пісні, яку наш народ давно прийняв як свою рідну.

Хтось  уперто приписував  її текст Тарасові Шевченку. А знаменитий Дмитро Гнатюк, який багато десятиліть співав її на сценах десятків країн світу, в одному з останніх інтерв’ю зізнався: прізвища авторів музики цієї пісні знав давно, а те, що слова її належать Михайлові  Петренку, – про це довідався кілька років тому.

Презентацію книжки приурочили до 200-річчя Михайла Петренка, поета-романтика, фольклориста, славного сина Донбасу.

Знайомимося з упорядником: Олександр Петренко. Чи не родич, бува?

– Так,  –  усміхається Олександр Євграфович, – праправнук.

Він родом з Мелітополя, закінчив Дніпропетровський хіміко-технологічний інститут, викладав, працював інженером, займався науковими дослідженнями в Інституті біоорганічної хімії та нафтохімії, захистив кандидатську дисертацію. А ґрунтовно вивчати біографію  та творчість свого легендарного прадіда розпочав 2012 року. Каже: славетний предок навернув його до українства.

–  Ще зі студентських років розумів, що треба, треба, треба… Ось займуся… Завтра…  Дехто з родичів  теж цікавиться моїм прадідом, але для них це – більше хобі. Я ж поставився до вивчення спадщини Михайла  Петренка як до обов`язку: працюю фахово, спираюся на документальні підтвердження.  Бо краєзнавці, мабуть, у гонитві за сенсаціями, понаписували чимало неперевіреного.

Олександр Євграфович, нині найстарший представник славетного роду,  реалізує  документальний генеалогічно-літературний проект «Ідентифікація Петренків». Вивчає не лише сімейний родовід, а й родове коріння відомих однофамільців. А Петренки – одне з найпоширеніших українських прізвищ.

Про пісню «Дивлюсь я на небо…», очевидно, можна писати окрему розлогу книжку. Серед її виконавців – уславлені Іван Козловський,  Борис Гмиря, Дмитро Гнатюк, Анатолій Солов`яненко, Муслім Магомаєв… До презентованої збірки ввійшло 24 відомих нині переклади пісні іншими мовами. Географія її звучання охоплює не лише країни та континенти, а навіть космічні високості. Пісня, справді, подолала земне тяжіння і зазвучала з космосу: 1962 року її з орбіти заспівав перший український космонавт Павло Попович. Знаючи, що на Землі його слухає генеральний конструктор Сергій Корольов, співав для свого земляка.   Українські космонавти найбільше любили її, мабуть, за оте: «Чому я не сокіл, чому не літаю?// Чому мені, Боже, ти крилець не дав?// Я б землю покинув і в небо злітав…»

В історію цього шедевру вписують новітні яскраві сторінки. Американський далекобійник Вадим Дубовський, відомий антипутінськими піснями, коли сів за кермо потужного трака, найперше заспівав саме «Дивлюсь я на небо».

–  Я народився в Донецьку і ця пісня земляка – одна з моїх найулюбленіших ще з років навчання у консерваторії, –  повідав журналістам Вадим Дубовський.

Згадаймо, що музику до вірша Михайла Петренка написала вчителька  Людмила Александрова, одна з перших жінок-композиторів. Після закінчення Варшавської консерваторії вона викладала у Харкові, де Петренко вчився, а згодом і працював.  Ще й творив поезію, яку сьогодні знаємо, як набуток «Харківської школи українських романтиків». І яка залишилася в народі перлинами пісень. Наприклад,  «Ходить хвиля по Осколу», або така ж славетна, як і «Небо», «Взяв би я бандуру…», в основі якої – теж петренківська поезія.

Цього разу, для  учасників презентації, пісню «Дивлюсь я на небо» виконав  дипломант міжнародних конкурсів Маркіян Свято.

– А самі співаєте? –  питаю  Олександра Петренка.

– Та ні, – відповідає, – щось у мене з цим не склалося… Ходив у музичну школу, граю на фортепіано,  і голос начебто є,  і,  кажуть, добрий слух, але… Злетів у іншому…

Перефразувавши  відомі слова  Михайла Петренка: у кожного з нас – свої крила і своє далекеє небо.