ДАША… ОДАРКА

Львів не хоче спати.

Безшумно крадуся його двориками повз веселі компанії, повз хлопців, що співають, пари, що відчувають першими весну, яка не за горами-Карпатами.

Тихо йду й обережно, щоби не перейти дорогу чорним нічним котам.

І тут дівчина, поставила авто й озирається:

–  Не скажете, десь тут поряд  Оперний театр… Мене там чекають.

Кажу: я не місцева, але, здається, він ось, за рогом.

А вона:

 – Я бачу, що не місцева. «Провєрка», ми з Вами зустрічалися в Красноармєйську, в воєнному госпіталі…

І я її впізнаю.

На голові гарна шапочка з написом «Днєпрянин». Дніпропетровська волонтерка.

Знайома часів битви за Аеропорт…

– Нагадайте ім’я своє.

– Взагалі – Одарка, але там звуть Даша…

– Далі їздите туди?

– Далі їжджу.

Трохи пройшлися разом. Поговорили про «а що було далі».

Жаль, Оперний, я знала, був за рогом…

Але фінал дня дописаний, ручку кладу в футляр, кажу Львову «дякую за зустріч проти ночі, ти вмієш, мій коханий, робити подарунки». На добраніч! Співай далі, мені так добре засинати під твій голос.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company