Сьогодні – День вишиванки. Не буду постити теперішнє селфі у вигаптуваній сорочці. І не тому, що це банально. Навпаки, це клас! Просто, переглядаючи старі пожовклі фото, безапеляційно відчуваєш: обличчя того 17-річного хлопця подобається значно більше від теперішнього.

Травень 1974 р. Останній дзвоник у київській середній школі № 191. Напевне, це останнє фото, на якому наш 10-б разом. Хтось вже багато років живе далеко від нашого міста і України, хтось, на жаль, вже назавжди пішов у кращий світ…

У крайньому задньому ряду серед друзів-однокласників стою я. В батьківській шовковій рясно вигаптуваній сорочці. У ті часи носити вишиванки було,.. як нині кажуть, «не в тренді». Серед хлопців двох випускних класів тільки один тоді носив вишивані сорочки (іноді вдягав на шкільні вечори з танцями під музику місцевих гуртів, де найпопулярнішими були хіти від «Deep Purple», «Led Zeppelin»). Ось і зараз, в кімнаті тихо лунає моя улюблена композиція «Stairway to Heaven», у шафі висять старі, на жаль, вже мої, а не батьківські вишиванки, є й новіші. Але чомусь саме сьогодні мені пригадався той травневий день, де ми ще всі разом. Усміхнені і щасливі. Як давно це було…