Ану їх «к манахам», усіх наших шматалайників і халамидників!
Цур і пек усім їм, хто собі накручує, аби ми собі прикручували!
Гайда, люди добрі, до кавусі!
До кавички, до кавиці, до кавуленьки!

Не до того звичного автоматно-шалманного «еспресо-американо-капучіно-потанцювать», яке зазвичай прикро гірчить кінським каштаном, несамовито оддає погорілою стайнею і пудить серце так, що воно, бідака, тріпоче зацькованою пташкою десь у запотиличнику, нагадуючи тобі про твій вік, усі купно родові болячки та шкідливі звички. Коли після такого причастя тобі в уші хтось наче лящить Сиреною «а молодість не вернеться, не вернеться вона!» ще й одгупує у скронях «печатну» потойбічну ходу Камінного Господаря.

Ні, таку ерзац-каву теж «к манахам»!

Ми ж призволімося тим божественним напоєм, який безпремінно приголубить, розкрилить, надихне, стрепене, очистить, осяє і наснажить.

Тим дивовижним букетом, у якому безліч відтінків, тонів, напів- і чвертьтонів аромату не галасують, не калапуцькають, не перемішуються рідкою та густою фракціями, а доповнюють, оспівують, звеличують одне одного. Це та гармонія, яка народжує справжню симфонію смаку. Коли кавиця пахтить, шаріється пахіллям, усамобожується і нарешті дається твоїм устам ніжно, лагідно, сумирно, покірливо…

І кожен –  хай на якусь мить –  неодміно відчує в собі неосяжну животворну працездатність Бальзака чи фонтануючу енергію Імре Кальмана.

Таке диво можуть витворити лише на столичному Подолі, у «Світі кави».

Митці-баристи Тетяна ТАРИКІНА і Дмитро ГРЕКОВИЧ.

Сьогодні насолоджувався справді рукотворною “джезвою” неперевершеної паннусі Тетяни!

Друзі, це кавовий Всесвіт!