«Донбас»: віконце в бедлам

Чому новий фільм «Донбас» викликає такий вир емоцій в українського глядача, а російського – рве на шмаття?

Випадково це чи сплановано, вже гадати глядачам, але три покази нової стрічки Сергія Лозниці на Канському фестивалі саме на 9 травня, у день апофеозу кремлівського «побєдобєсія» – як три контрольні постріли у серце «русского мира». І постріли таки прицільні: західна кіноспільнота переконала, що московським пропагандистам не вдалося запудрити їй мізки. Світ прекрасно розуміє, що коїться на Сході України.

Фільм сповнений дотичними історіями, які майже не перетинаються, але мають спільну больову точку – Донбас. Це не просто кінематографічна локація із купою зброї, карколомним виром люті та любові водночас. Лозниця показує нам життя по ту сторону блокпостів: як вимагають гроші, масово вбивають непокірних чи просто розкрадають майно. Всі ці історії об’єднує одне жахливе слово – війна: несправедлива, жорстока, безглузда.

Фільм – віконце в бедлам, який коїться на Сході. Надто швидко порядок змінився хаосом, де кожен вчинок водночас може стати останнім.

Сергій Лозниця показує мирних жителів, які скніють у напівбожевільному жаху, пропагандистів російського телебачення з їхніми «акторами», солдатів, надто професійних, щоб називатися «мирними шахтарями». Режисер зобразив увесь жах гібридної війни, таку собі пост-українську міфологему Сходу.

Підбір акторів майже досконалий: кожен песонаж навіть в малому епізоді, як кажуть, на своєму місці. І тому їм віриш.

Світловий малюнок кадру (фільм знімався взимку і напровесні) підсилює відчуття холоду екранного дійства. Чітко вимальовується невидима паралель: Майдан розпочався пізньої осені і плавно перейшов у зиму. Усвідомлюєш – війна – це невимовний холод…

Подекуди сцени здаються надто перебільшеними, бо не вписуються у нашу картину світосприйняття. Насправді режисер не відступив від достовірності. Хоча тим, хто не відає, в це важко повірити. Фарби згущено калейдоскопом подій – від трагедії до комічного фарсу.

У фільмі видається крикливий епізод одруження жіночки Купердягіної з чоловіком Яічницею. Над «молодятами» рясніє прапор ДНР, прикрашений дешевими рюшами. Але в цьому велика іронія художньої правди: сімейство, як образ «ДНР»: союз старості з дурістю.

З роками кінострічка «Донбас» стане документом епохи. За ним згадуватимуть події, розшифровуватимуть документальні джерела, вбачатимуть тонку лінію між правдою та брехнею.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company