Мистецтво створення моделі головного героя – один з найважливіших чинників кінцевого сприйняття будь-якої історії. Якщо споживач може співчувати герою та асоціювати його з ним, тоді й спостерігатиме за ним із цікавістю. Звичайно, існують ситуації, в яких протагоніст викликає радше відразу, аніж симпатію, але це вже робиться з іншою метою. Але, як би парадоксально це не звучало, Енді Кауфман, герой фільму, про який ітиметься, викликає всі емоції одразу. Ба, ще цікавіше: сюжет фільму не вигадка.

«Людина на Місяці» режисера Мілоша Формана розповідає історію Енді Кауфмана, скандального коміка, відтворює життя, сповнене злетів і падінь. Глядачі бачать його становлення, розвиток, його деградацію… Це вже залежить від часового проміжку історії. Річ у тім, що сам Енді – надзвичайно суперечлива особистість. Він наважувався на таке, що тоді у багатьох викликало жах, та й нині виходить за межі моралі. А водночас був доброю людиною, прагнув нести людям радість, хоч і мав доволі специфічне почуття гумору.

Аж до самого фіналу глядач не може сформувати свого однозначного ставлення до героя. Його є за що засудити, є за що поважати, але найголовніше – його загалом можна зрозуміти. Бо це людина, яку не влаштовували узвичаєні суспільні порядки, тому він намагався пробитися догори, аби змінити світ. Неперевершена гра Джима Керрі вдихнула в героя нове життя, його емоціям не можна не вірити. Він відчув Енді як ніхто інший, тому й зміг втілити його саме так. Велика заслуга і сценариста: історія справді цілісна, є сцени, здатні цілком охарактеризувати героя за декілька хвилин. Вражає, для прикладу, чорно-біла вступна частина фільму.

«Людина на місяці» – чудове кіно з незвичайним і багатогранним головним героєм, який, незважаючи на свої часто чудацькі вчинки, здатен прикути до себе увагу глядача, не відпускати до фінальних титрів. А от як глядач поставиться до кіноперсонажа – це вже інше, втім, не менш цікаве питання…