Торік в українському кінематографі вже здіймалися високі рекламні хвилі і ширився нервовий ґвалт від реальних очікувань. Те, що очікували, ще не бачачи навіч, називали ледь не національним аналогом культових «Віднесених вітром».

Бо все нібито до цього спонукало. І чудовий роман знаного українського письменника, і кіношний динамічний сюжет, і Андрій Кокотюха в сценаристах, і навіть епічна назва – «Століття Якова». Але вийшло, на жаль, як у давній приказці: з великої хмари – сякавий дощик. Зафільмували «Століття», якщо чесно, геть слабенько: серіал просто не тримається купи.

Навіть автор роману Володимир Лис, зізнається, що має суперечливі враження. Ще тільки-но канал «1+1» взявся за екранізацію, він переживав: «… боюсь, аби у цьому фільмі не було більше Андрія Кокотюхи, ніж Володимира Лиса…»

Як у воду дивився: сценарист зробив з тієї книжки таку «перепрошивку», що романні кіногерої ніби чужою мовою забалакали.

Але то так, згадалося:  «Століття Якова» – вже перегорнута сторінка. Ті-таки голлівудські сценаристи з режисерами теж знімають всяке, і часто нерівноцінне, кіно. То що вже казати про наше – зародкове, ще й фінансово немічне?

Тепер ось маємо новий ажіотаж. Нове очікування. Як у глібовській хрестоматійній баєчці:

Ось ждуть вони, стоять,
Усі баньки повитріщали:
– От-от почне кипіть…

Дехто, особливо в електронному пресовому сегменті, вже захлинається панегіриками, втягуючи аромати чергового «шедевру Кокотюхи», що все ще десь допряжується на кінокухні. Вже й назву стрічки виказують: «Червоний». Знають, що буде це не просто політичний фільм про українського героя, а з елементами бойовика. І цього разу – вже за однойменним романом самого Кокотюхи, і, ясна річ, за його ж таки сценарієм.

Фільм покажуть на великих екранах вже на День Незалежності.

А раптом?!

Раптом це те очікуване кіноявище, що започаткує нашу новітню яскраву кінематографічну школу? Як продовження того, що робили Параджанов, чи Іван Миколайчук, чи Леонід Осика: мають же, зрештою, колись-таки славно прорости ними сіяні золоті мистецькі зерна!

То, може, це і є той час? Може, якраз гучно розрекламований «Червоний» і стане справжнім проривом до червоної переможної доріжки десь у Каннах? Схрестімо пальці. Бо так не хочеться,.. вкотре,.. як у тій-таки баєчці про чваньковиту Синицю:

За тую капосну дурницю
Полаяли Синицю
Та й розійшлись.