«Два кольори». Нерозлучні

Багато хто, напевно, пам’ятає популярний колись сімейний дует «Два кольори» Людмили Гримальської та Олега Ледньова. Олега не стало ще в грудні 1997 року. За шість років по тому в одному з небагатьох інтерв’ю Людмила Гримальська говорила: «Ми з Олежиком були нерозлучними не лише в «Двох кольорах», а й досі! Я навіть у священника в монастирі запитала чи можна урну з прахом чоловіка тримати біля себе, то він сказав, що можна… Мені приємно, що нас ще пам’ятають. А з Києва я втекла, бо на кожному кроці дратували запитанням: «Де це Олег, ви ж завжди ходили поруч?..»

21 квітня популярна в 1970-х – 80-х роках українська естрадна співачка Людмила Гримальська святкувала б 75-річчя… Її не стало восени 2014 року.

Доля була і щасливою, і рясною на поневіряння для Мілки –  так люб’язно її називали друзі та колеги. Особливо складні випробування їй випали наприкінці життя. Вона довгий час лікувалася в психоневрологічній лікарні. Потім самотньо мешкала в кімнатці колишнього радгоспівського гуртожитку. Завдяки добрим людям.  Безпорадна й безпомічна, ледве зводила кінці з кінцями. Отримувала мізерну пенсію. Перешивала старі костюми і пальта, віддавала у ремонт старе взуття. Однак, трималася завжди у формі. Її виділяли у натовпі, було видно, що йде Артистка.

І Олежика свого вона нікому не віддавала. Урна з його прахом 17 років була з нею. Постійно, скрізь… Замість переконати жінку, аби та дала спокій душі померлого, один із священників тамтешнього монастиря нарадив: «Ето нє запрєщєно… Можетє дєржать рядом…»

Ще на початку 2000-тих, відколи Мілка виїхала з Києва, деякі «знавці» та музичні «дослідники»  встигли її  поховати співачку. Пошукові інтернет-системи надавали інфу, ніби співачка вже покійна, хоча дату її смерті знайти було годі…

… Мені пощастило розшукати Людмилу Гримальську в лютому 2013 року. Я саме завершував тритомник з історії української естради, і там неодмінно мусили бути «Два кольори». Довго шукав Мілку. І таки знайшов! З нею ми спілкувалися ще понад рік, до її смерті.

Першого разу в тому радгоспівському гуртожитку не могли наговоритися, і тоді вона пообіцяла: «Я напишу листа».

Я й справді отримав од неї вістку. Написала на якомусь пожовклому клаптику паперу… Надіслала вигорілу обкладинку з журналу «Україна», де був не лише її автограф, а й Олежика, правда, взяла його в рамочку і прізвище його вивела українською – Леднів.

Людмила померла в тому-таки гуртожитку селища Калинівка, що на Київщині,19 вересня 2014 року. Її, як і її Олежика, кремували. На Берковецькому цвинтарі Києва дві їхні урни поховали на могилі Людмилиних батьків…

Вічна пам’ять великим артистам… І нехай простять нам, українцям, що не підтримали, не допомогли, не шанували…

Щира вдячність соціальному працівникові смт Калинівка Ганні Ньорбі, яка доглядала Людмилу Гримальську до останніх її хвилин.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company