Перша і єдина постановка п’єси українського драматурга Віталія Ченського – це у сміливому, розкутому і таки скандальному столичному «Дикому театрі», заснованому Ярославою Кравченко, постійною ведучою у телепрограмі Майкла Щура. Режисерське втілення – Максима Голенка, відомого масштабним театрально-цирковим проєктом, виставою-трилером «Афродизіак».

«Віталік» відтворює шматок долі нашого сучасника, неідеального молодика з модним у 80-ті роки ім’ям. Він журналіст, приїхав до Києва з Маріуполя і тепер вимушений бурлакувати по орендованих  кімнатах та квартирах. І як це часто буває, шукає сенс життя, гроші, кохання, ніжність та натхнення.

Звичайна «маленька людина», але це тільки на перший погляд. Саме тому, жінки, які подобаються йому, ніколи з ним не будуть, а тих, хто готовий прийняти такого Віталіка, він сам не хоче. Така собі дуже переросла дитина, не надто роботяща, фінанси якої неспинно співають романси.

Як уповні відтворити історію самотності, яка хоче щастя й успіху? Попри все, людини розумної, з мріями та амбіціями. Максим Голенко зважився «роздвоїти» свого сценічного персонажа, щоб реально показати його різність, часто несумісність. М’якого тюхтія Віталіка  у спектаклі «проживає» Олексій Доричевський, а такого собі «мачо» –  Андрій Кронглевський.

«Проживають» палко, завзято, смачно: невимушено імпровізують, мовби «перечитують» п’єсу по-своєму, і це лише прикрашає її, розмиваючи грані  між «постановочним» та реальним. Вже за пів години дійства важко збагнути, який «лик» цього дволикого сценічного героя більший лузер-невдаха: Віталік-Кронглевський чи Віталік -Доричевський…