ДВОЄ РЯБОЄ

То не Фантомас з вусами, не художниця Фріда Кало, що більше нагадує Богдана  Хмельницького, і не Білий блукач із «Гри престолів», то все Тарас Григорович  Шевченко. Навіть робот із мультсеріалу «Футурама» з виряче-ними очима, з антеною на металевій голові – і той із Шевченковими вусами.

Таку серію плакатів про Кобзаря за назвою «Квантовий (?) стрибок Шевченка» зробив на однойменній станції столичного метро маестро Олександр Грехов.

Щирий патріот і прихильник Тараса Шевченка Юрій Павленко, відомий ще  як «Хорт», не зрозумів творчого стрибка художника: ножем покраяв «квантові» полотна. «Просунута» арт-громадськість засудила «новоспеченого Герострата».  У відповідь «Хорт» закликав відкрити проти Грехова карне провадження за дії, спрямовані на «приниження національної честі та гідності Українців», –  так він висловився у Фейсбуці.

«Цей осучаснений Шевченко приверне більше уваги молоді, ніж оті нафталінові шкільні уроки », – луною погуло соцмережами. І я, грішний, мабуть, як і більшість «нєіскушонних» високим мистецтвом, лише кліпаю очима. Хіба попреш проти осучаснення Генія! Він має стати «близьким і зрозумілим кожному»,  тут і зараз!

Отож, на тому й зупинимось: який він, Тарас Шевченко, наш сучасник?

Згадаймо все ще пам’ятні трагічно-героїчні події Майдану. Ось перший із Героїв Небесної сотні Сергій Нігоян читає:

І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І Вам, лицарі великі,
Богом незабуті.

Відомо, Шевченко писав про героїчну відсіч російському царизму, що орлиними кігтями вчепився в гордих кавказців із прометеєвого племені. А тоді, у дні Майдану, мені барикади здавалися горами,  скутими кригою-снігом,  які боронять  наші  «лицарі великі». А далі отой заклик, перекладений на сотні мов, що й сьогодні звучить для нас, для багатьох народів планети, невмирущим Заповітом – нинішнім і прийдешнім поколінням:

Борітеся – поборете,
Вам Бог помагає!

Природно,  як сучасник серед сучасників, як герой серед героїв постав у графіті Тарас Шевченко з червоно-чорною хусткою на обличчі. А поруч – Леся-Мавка у респіраторі і Франко-Каменяр у будівельній касці, яка тоді слугувала оборонцям барикад вельми умовним, але захистом. Світочі духу, немов свята Трійця, уособлювали собою порив нашого Духу до Свободи. Яким простим і зрозумілим, співзвучним кожному з нас був майданний Кобзар! На жаль, тих графіті уже немає…

Навіщо осучаснювати Шевченка під соліста рок-групи «Кісс», коли Кобзар і так камертонний нашому часу? А може, то він до вас мовчить, панове, бо не читаєте його поезій, прози, його щоденника, не гортаєте спогадів про нього? Може, ви  самі забальзамували поета і художника, у своїх куцих уявленнях?

Кріпак Тарас прагнув свободи, хотів волі й любові, як кожен із нас, і сьогодні, і у дні Майдану. Хіба іншої свободи прагнули українці з діда-прадіда? У Вільно-Вільнюсі, куди підліток поїхав на прив’язі пана Енгельгардта,  хлопець зустрів ровесницю-польку.  Коли високого господаря витребували до Петербурга, Шевченко надумав втекти зі свого рабства зі швачкою Ядвігою. Тільки ґонорова пані поставила умовою зректися українства, спілкуватися польською. І Тарас вирішив не міняти гірке рабство. Лишитися кріпаком, але не зрадити себе! Бути собою для Шевченка було важливішим, ніж стати вільною амебою. Тоді люба Ядвіга разом зі своїми друзями, вже у Варшаві, заявила про втікача, оголошеного у розшук Енгельгардтом. І вперше молодий Тарас пішов етапом до Петербурга зимовими розбитими дорогами. Один його чобіт «захворів» на підошву, то він  почергово перевзував «здоровий» з лівої на праву. Від того перевзування стомлювалися конвоїри і Тарас заробив міцного запотиличника…

Скільки у цій лише в одній Шевченковій історії  теплого і гіркого, внутрішнього злету і падіння, скільки тут повнокровного життя! Хіба  перед нами не жива, не цілком сучасна людина?

Якого ж іще «осучаснення» Шевченка вам, панове, треба? Ви скинули його з недоступного офіціозного постаменту, куди з переляку Кобзаря виперли більшовики-комуністи? То добре, але хіба можна топтати Шевченка чоботами примітивізму? Тими «портретиками» ви знівелювали його особистість, вишикували його в шерензі під чужими холодними масками. Так колись солдафон-фельдфебель  набивав на геніального митця мундир бездумного служаки. Ви притулили Шевченка  до своїх уявлень, як свого часу гаряча Ядвіга тулила до свого тіла  непокірного волелюбця.  А як вам, патріоти арту, Кобзар під личиною придворного поета Пушкіна,  витонченого шовініста зі своїм програмним  віршиком «На взятіє Варшави»? Невже і тут «баловень»  Алєксандр Сєргєєвіч осучаснює «простака» Тараса Григоровича? Побійтесь Бога!

Згоден, під таким Шевченком зручно десь у пабі теревенити про високе, облизуючи пальці після устриць і запиваючи почуте холодним портером. Тільки такий Шевченко вам нічого не скаже, під маскою Дарта Вейдера  він залишиться відстороненим і байдужим.  Холодним арт-квадратом в інтер’єрі. А від ваших розмов і пивної піни на губах не лишиться…

Чи схвалюю портретну різанину Юрія  Павленка? Ні! Але не до вподоби мені і штукарство Олександра Грехова. Обоє рябоє. Один ніби по-новому закріпачує Шевченка у нашій свідомості. Та й з ножем проти пензля – негоже. А  інший так «оновив» Шевченка, що від нього не лишилося ні слуху ні духу.  Одні вуса. Та й ті карикатурні.

Генію до цього не звикати. Його не  один раз перевдягали у різні ідеологічні жупани і френчі. Боюся, ще побачимо Шевченка у косоворотці і з балалайкою. Або Міккі Маусом. «А чо, круто»! Ото нерозумні дітлахи зрадіють, прилучаючись до Шевченка. Хіба погано?

Loading...

Коментар до ДВОЄ РЯБОЄ

  1. Ім'я сказав:

    Чомусь саме після таких от заяв про “топтання чоботами примітивізму” “батька нації” Шевченка, все більше переконуюсь, що роботи Грехова дійсно на часі. Зробили з Тараса Григоровича ідола і трусятья, коли хтось посміє подивитись на того ідола не так, “як партія наказала”.

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company