«Динамо» очима ревного вболівальника

Київський футбольний клуб, заснований далекого 1927 року. Найтитулованіша команда України. Європейський гранд. Відчуваю себе причетним до його історії, адже люблю футбол з дитинства. Нині вже й не пригадаю, який був мій перший перегляд футбольного матчу перед телевізором, але добре пам’ятаю, що дивилися його разом з батьком, і саме він привив мені ту незрадливу любов. Відтоді я вболівальник «зі стажем», з п’ятирічного віку. А столичне «Динамо» – мій рідний клуб: я ж корінний киянин. Від нього ніколи не відвертався, навіть у найтяжчі його дні. Поважаю його таким, яким він є. Активно слідкую за командою, майже досконало знаю всю хронологію подій, з нею пов’язаних. Підрахував: уболівав за неї на стадіоні (у спеку, дощ і мороз) близько ста разів!

Трохи історії

Найкращі роки команди випадають на час тренерської роботи Валерія Лобановського (1973-1991; 1997-2002 роки). 1974-го кияни виграли і чемпіонат, і Кубок СРСР. А наступного року здобули радянському клубному футболові перші в його історії європейські призи — Кубок кубків і Суперкубок УЄФА. Після того неймовірного тріумфу почався певний спад у грі, що тривав до 1985 року. На початку 90-х Лобановський залишив команду і повернувся аж у 1997-му.

За роки відсутності Лобановського відбулися кардинальні зміни: клуб переходить у власність Григорія Суркіса, стає акціонерним товариством. «Динамо» поволі «грузне» у скандалах та невдачах. На допомогу знову приходить легендарний тренер, береться реабілітувати команду. Завдяки Лобановському кияни знову «оживають» на футбольній європейській арені, сягнувши чвертьфіналу та півфіналу Ліги чемпіонів у сезонах 1997/1998 та 1998/1999 років відповідно. Тоді з «Динамо» поштиво рахувався весь футбольний світ. Не перераховуватиму славні перемоги, вони й досі на слуху.

На жаль, святкували недовго. «Чорним» в історії «Динамо» став 2002 рік: на одному з матчів внутрішньої першості у Валерія Лобановського стався серцевий напад. Фатальний.

Великого Лобановського на тренерському містку змінив його учень Олексій Михайличенко. Сумно, але факт: учень не доріс до свого Вчителя… Далі команду повів «старий зубр» українського футболу Йожеф Сабо. І також не зміг пожвавити гри своїх підопічних. Після Сабо «зіркового» Лобановського намагалися наслідувати і Леонід Буряк, і Анатолій Дем’яненко, які знали «кухню» «Динамо» зсередини. Та їм не вдавалось докерувати навіть обумовлений тренерський термін.

2008 року керівництво клубу запросило у головні тренери «варяга» з Москви Юрія Сьоміна, але через рік і той мусив безпорадно піти, поступившись місцем ще одному представникові російського футболу – Валерію Газзаєву. З ним «Динамо» заграло ще ганебніше… Але брати Григорій та Ігор Суркіси ніяк не могли відірвати погляди від сусідньої Півночі. Відтак роблять ще неймовірнішу рокіровку: повертають «динамівцям» Сьоміна…

Гра біло-синіх у ці роки доводила мало не до «посиніння» терплячих «динамівських» фанів. І коли у 2012-му на посаду головного тренера заступив нарешті «свій» Олег Блохін, я сподівався, що легендарне «Динамо» поверне фірмовий почерк, адже Блохін, володар «Золотого м’яча», сам був футболістом незвичайним і нестандартним. Проте сподівання знову виявилися марними. Олег Володимирович пропрацював майже 2 роки. Були поодинокі успішні «спалахи», були й прикрі скандали, пов’язані з Блохіним, але не було найголовнішого – яскравої гри і результату.

Потім настав час Сергія Реброва. З Сергієм Станіславовичем «Динамо» нарешті вибороло перший трофей 2009 року, перемігши в фіналі Кубку України донецький «Шахтар». У сезоні 2014/2015 під його орудою команда повернула собі чемпіонство і вдруге поспіль перемогла в розіграші Кубку України. В Лізі Європи дійшли до 1/4 фіналу. Наступного сезону з Ребровим «Динамо» знову вибороло золоті нагороди чемпіонату України, вийшло до 1/4 фіналу Кубку України та вперше за 17 років дійшло до стадії плей-оф Ліги чемпіонів, спіткнувшись в 1/8 фіналу ЛЧ та 1/4 фіналу Кубку України. Саме в цьому сезоні у вболівальників з’явилася надія, що легендарні кияни «повертаються».

Але 2017 року Ребров залишає посаду головного тренера. Брати Суркіси далі експериментують. Тепер просять допомоги не в Росії, а в Білорусі, довіривши «Динамо» його ж таки славному вихованцю Олександрові Хацкевичу. Та ба… Два роки його тренерства видалися чи не найгіршими за всю історію «Динамо». Досі пам’ятаю той розпач, який за кожною грою лише посилювався.

Ще раз пробував увійти в ту ж таки річку Олексій Михайличенко, як головний тренер, але… тільки сам і «намокнув».

І нарешті минулого року найнеочікуваніше призначення: Мірча Луческу, колишній тренер затятих супротивників біло-блакитних, команди донецького «Шахтаря», став на чолі тренерського штабу «Динамо». Так, об’єктивно стверджуючи, він відчутно покращив рівень гри команди, але це все одно не те, чого очікують давні і вдумливі вболівальники «динамівців».

Думки несторонніх

«Раніше «Динамо» вражало своєю грою, хотілось подорожувати різними країнами на їхні виїзні матчі, але з часом це бажання згасло. Останнім часом київська команда не виправдовує очікування. Жоден тренер після Лобановського навіть легкою подібністю не наблизив команду до її легендарного рівня. Я сподівався, що Мірча Луческу поверне втрачену славу, але, здається, мої сподівання марні. «Динамо» нині в плачевному стані», – не приховує гіркоти Максим Кравченко, студент першого курсу Національного університету біоресурсів і природокористування України.

«Я уважно слідкую за «Динамо» з 2003 року. Відтоді не побачив жодного матчу, де б кияни показали красиву гру, рівня кращого європейського футболу», – озвучив свій «присуд» Євген Кравченко, музикант, випускник Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

«Вболіваю за київське «Динамо» з 2011 року. І не лише я, а вся моя сім’я. Пам’ятаю, ще за Реброва хлопці намагалися «творити» на футбольному газоні. А потім почався глибокий застій. Радію, що тепер команду тренує Луческу, який повільно, але, здається, повертає більш-менш пристойний рівень гри. Єдине, що знаю точно: поки Суркіси не підуть з клубу, доти нічого докорінно не зміниться. З цими людьми у «Динамо» якась трагічна планида…», – прогнозує Єгор Чеботарьов, студент першого курсу Інституту журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка.

Зрештою, нікому достеменно не відомо, що буде з «Динамо» і його футбольним «фартом» у близькому майбутньому. Але ж ми, українці, – терплячі: віримо, сподіваємося…

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company