Кінофільм «П’ята влада» режисера Білла Кондона, відтворює історію людини, яка змінила ставлення до інформації в усьому світі. Йдеться про Джуліана Ассанжа. Фільм називають пропагандистською атакою проти WikiLeaks: оцінка стрічки критиками і шанувальниками Ассанжа невисока. Так, наприклад, сайт «Rotten Tomatoes» оцінив цей фільм 37-ма відсотками на основі 143 відгуків критиків (середня оцінка 5,4\10). Оцінки глядачів – десь на такому ж рівні. Але кому цікава ця статистика, коли йдеться про людину, котра змінила історію журналістики?

Нинішні ліберали часто говорять про свободу слова, про те, як вона необхідна у будь-якій розвиненій країні. У приклад зазвичай ставлять США. Але от що цікаво: навіть у цій країні рівних можливостей є теми табуйовані. У будь-якої держави є секрети, і це зрозуміло. У кожної людини є свій скелет у шафі, який вона воліє нікому не показувати. А державами управляють люди. Але що буде, якщо державні таємниці ховатися під щільним покровом? Чи має право журналіст зазіхати на цей покров, і що його очікує, якщо він на такий крок зважиться? На це шукає відповідь стрічка «П’ята влада».

З моменту арешту Ассанжа минуло вже дев’ять років. І відтоді у світі відбулося багато подій, доленосних для людства. Постали нові виклики, загострилися старі болючі питання. Зокрема, що ж нині є ота свобода слова і чи існує вона взагалі? Схоже, у «П’ятій владі» свобода слова така якою є насправді. Ти можеш говорити що завгодно, бо це гарантує тобі конституція, але якщо зайдеш занадто далеко, ті, що вирішують, знайдуть, за що тебе закрити. Це ще Сталін сформулював: «Был бы человек, а статья найдется». Утішно, але факт: США, котрі вважаються взірцем демократії, теж керуються цим правилом.

Річ у тім, що звичайна людина справді має право висловлювати свою думку, бо зазвичай така людина не має реальної ваги. Але якщо за кимось стоять мільйони, котрі не підтримують владу і здатні до реальних дій, цей хтось уже не підпадає під звичайні демократичні норми. Так сталося і з Ассанжем.

Очевидно, у світі немає країни, де була б реальна і всеохопна свобода слова. Спробуєте в Америці виступити проти фемінізму. Ви ризикуєте кар’єрою і соціальним статусом. В Росії – інше табу: на критику влади. Дайте словесний бій тамтешнім високопосадовцям і ви майже гарантовано втратите все.

Саме цю проблему обмеженості свободи слова і порушено у фільмі. Головний герой і в житті, і в стрічці кинув виклик тогочасній владі, задля того щоб змінити історію. Як бачимо, йому це вдалося: після його арешту всіх, об’єктів його викриття, було «знищено» в інформаційному суспільстві. Таким чином, хакери «Anonymous» заподіяли збитків противникам Джуліана на мільярди доларів. Окрім цього, вони продовжили його справу, а це призвело до того, що тепер будь-яка влада у розвиненій країні розуміє: якщо приховувати правду, ціна, котру вони заплатять у випадку її оприлюднення, може бути надто високою.

Викриття Ассаннжа змінили і міжнародну журналістику: люди почали працювати з натхненням і вірою в те, що вони можуть змінити хід історії не тільки журналістики, але й людства, як це вдалося Джуліану. На мою думку, саме міжнародна журналістика у найближчі роки стане провідною професією, якщо люди, котрі працюють нині із запалом, не втратять відчуття чогось невідомого, невідкритого, але такого звабливого.

Насправді, якщо б Ассанжа не було, то, напевно, такого героя треба було вигадати. Він – приклад того, що одна людина може змінити своє життя, життя людей навколо, життя журналістики і всього світу: достатньо лише цього бажати і не боятися робити те, що до тебе не робив ніхто.