Невеликий екскурс в історию для фанів генерала Ватутіна и противників Шухевича.

Тут дехто стверджує, що цитата Жукова про «топить хохлов в Днепре» – це фейк. Можливо.

Проте жертвы битви за Київ затьмарюють найкривавішу військову операцію людства – битву під Сталінградом. А це вже факт, абсолютна і переконлива істина.

В боях за Київ було залучено близько чотирьох мільйонів чоловік з обох сторін. Лінія фронту сягала приблизно 1400 км, загальні втрати (убиті, поранені та полоненні) –  до 2 700 000 чоловік.

Доктор історичних наук, викладач Київського університету ім. Тараса Шевченка Віктор Король вказує на  майже цілковиту відсутність переправ через Дніпро. Станом на 22 вересня 1943 року, в розпал переправи, на Букринському плацдармі було лише 16 понтонів. До 29 вересня 1943 року в жодній з радянських армій  не було понтонних мостів на Дніпрі, що не дозволяло здійснювати в необхідних обсягах переправу на Букринський плацдарм військ, боєприпасів, техніки і пального. Через брак пального арміям фронту не було надано ​​ефективної допомоги авіацією.

«Першими через Дніпро під страшним вогнем переправляли бійців штрафних баталйьонів, – каже Король, – Солдати пливли, тримаючись за дерева, колоди, дошки, і тонули тисячами».

«Ми просто не вміли воювати. Ми залили своєю кров’ю, завалили ворогів своїми трупами», – згадує письменник Віктор Астафьєв, безпосередній учасник тих боїв.

Історики стверджують, що загальні втрати Червоної армії у час битви за Дніпро – 400 000.

Великий Олександр Довженко писав: «Сьогодні В. Шкловський розказав мені, що в боях загибає велике множество мобілізованих на Україні звільнених громадян. Їх звуть, здається, чорносвитниками. Вони воюють у домашній одежі, без жодної підготовки, як штрафні. На їх дивляться, як на повинних. Один генерал дивився на них в бою и плакав  – розповідав мені Віктор…».

З 400 000 загиблих за ці чотири місяці солдат більшість полягла у вересні-жовтні на Букринському плацдармі.

Значну частину становили згадувані «чорносвитники» – цивільні зі щойно захоплених Червоною армією населених пунктів, насильно мобілізовані комплектаційними підрозділами військових частин.

Більшість цих жертв на совісті Генерала Ватутіна, який навіть дітей зі щойно «визволених» територій України заганяв у крижану воду Дніпра і топив.

Пам’ятник цьому українофобу досі стоїть біля Верховної Ради. І на проспекті Шухевича до сьогодні висять таблички з його кривавим іменем.

Нехай же той, хто захищає чорне ім’я кривавого сталінського генерала, спробує в середині жовтня в одязі переплисти Дніпро. Без кулеметного вогню і тисячі трупів на воді.

Допливе – нехай поставить пам’ятник Ватутіну у себе на балконі.

І не забуде начепити колорадську стрічку на своє українофобське гузно.

… Якщо, звісно, допливе.