Хай Вам і там буде сонячно, Іване…

Про творчість геніального поета-сучасника, кіносценариста Івана Драча написано чимало рецензій,  здебільшого доброзичливих і захопливих, але часом і не вельми. Про нього, як депутата Верховної Ради України і одного з очільників Народного Руху, говорили різне, траплялося, що й образливе. Розповім про «свого» Івана Драча…

Того разу на зимові канікули їхав до батьків з подарунком від самого Івана Федоровича. Ми, студенти факультету журналістики, зватагувалися колядниками і щедрували новорічними вечорами у відомих письменників. У перший прихід  Іван Драч поклав нам у торби по «Київському зошиту» з дарчим написом. Мій уже покійний батько Михайло Якимович, колгоспний пасічник,  любив читати, непогано знав не лише класику, а й сучасну українську літературу. А що він скаже про модерновий стиль Івана Драча, про його верлібри? Батько розкрив збірку і найперше натрапив на вірш про великий будинок, у якому вікна, як стільники, а з під’їзду люди, наче бджоли, летять з роботи і на роботу.

–  Так Драч же справжній пасічник! – вигукнув батько.

Гадаю, якщо поет, хай пише він класичним рядком чи експериментує,  але близький і зрозумілий кожному з нас: академіку і пасічнику, вчителю і робітникові, – ото і є справжній поет. Великий поет! Іван Драч близький і зрозумілий мільйонам українців.

Пізніше, коли Україна ввійшла в роки історичних змін, я працював журналістом у дніпропетровських обласних газетах. Приїжджаю якось на вихідні у своє рідне Кулішеве, що неподалік славнозвісної своїми диво-розписами козацької Петриківки. Батько в хаті читає «Літературну Україну», де низка матеріалів про потребу створення Народного Руху. Де виклад виступу Івана Драча на парткомі київської міської організації письменників. Пригадую, йшлося  про малоросійських придворних, що задовольняються об’їдками із московського столу, що Рух має  взятися за вивчення маловідомих і трагічних сторінок нашої історії, зокрема, Голодомору.

– Сину, найди мені той Рух, – каже батько. – Хочу внести 500 рублів.

– Не треба шукати,  Рух стоїть перед тобою…

Тоді  ми довго говорили. Батько розповідав і про страшну голодовку, і про репресії, які косили не лише високе начальство, а й простих селян. І про повоєнне колгоспне життя, таке ж голодне і безправне. Я й раніше чув дещо від нього, але то були окремі епізоди. А тут ціле епічне полотно про многотрудну батькову долю. Хтозна, якби не Іван Драч, може, й не відбулося б тієї розмови? Поет, який дає порозумітися батькові й синові, який своїм словом гуртує всіх нас в одну українську сім`ю, не просто великий поет.  Іван Драч – Народний поет, що міг зрушити за собою мільйони….

Якось при нагоді розповів свої історії Іванові Драчу. І сьогодні тішу себе тим, що не розказую про це  навздогін, у смерть, де він уже нікого й нічого не почує.

… І знову повернуся у студентське щедрування. В один із приходів до Івана Драча мені випадково дістався «Соняшник» без автографа. Через два десятки років я попросив поета «повернути борг», але підписати книгу вже моїм дітям. «Софійці й Антонові, двійнятам, на щастя, здоров’я і любов. Від серця», – написав Іван Драч і так само розгонисто розписався.

Ми зростали під Соняшиком поезій Івана Драча, а нині той Соняшник своїм душевним теплом гріє наших дітей і онуків.

Нехай Вам і на тім світі буде сонячно, Іване! Від наших світлих спогадів.

Поховають Івана Драча за його заповітом на Київщині, у рідних Теліженцях,  коло сина.

Loading...

Коментар до Хай Вам і там буде сонячно, Іване…

  1. Петро Перебийніс сказав:

    Повернувся із Теліженців, де ми проводжали у вічність Великого українця. І ось – прочитав цей зворушливий спомин… Уклін Вашому слову, молодший побратиме! Петро Перебийніс.

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company