Генії не грають вар’ятів

Ось уже два роки минуло, як у грудні 2014 року пішов у кращий світ Євген Сверстюк. Український дисидент-шестидесятник, переслідуваний протягом років за участь у самвидаві, політв’язень, згодом відомий літератор, гоголезнавець, філософ, головред газети «Наша віра», лауреат Шевченківської премії і президент Українського ПЕН-клубу…

… Того спекотного літа 2013 року вітальня «Книгарні Є» не могла вмістити усіх бажаючих – люди стояли у проходах, щоб послухати і поспілкуватися з Євгеном Сверстюком. Євген Олександрович представляв  свою нову книжку есеїв «Гоголь і українська ніч»:

– На перший погляд, Гоголь не був сенсацією для школярів. Я зачитувався літературою, де є великі демонічні характери, гострі колізії, суперечки про сучасне життя. Скажімо, Тургенєв давав більше поживи, ніж Гоголь. Але помітив у Гоголі щось таке особливе. Гоголь присутній у нашій свідомості. І це я особливо підмітив у тюремній камері. Коли несподівано слідчий назвав мене «імєнующій сєбя літєратором», то в мене вихопилося невідомо звідкись: «Почекайте, бура свиня не з’їла тої кляузи, яку написав Іван Іванович на Івана Никифоровича». «А чому так?», – каже. «Тому що “імєнующій сєбя літєратором” – це приблизно так, як “імєнующій сєбя дворяніном”». Ну, і мої слідчі кинулися читати «Повість про те як Іван Іванович посварився з Іваном Никифоровичем», і після того випадку, перестали грати на цій струні взагалі. А на засланні зацікавилися мною: чому це він ходить до бібліотеки? Що, Гоголя читає?

Євгене Олександровичу, Ваша нова книжка це 28 есеїв, але чому саме Гоголь?

– Власне, Гоголь дав мені поживу, яку не міг дати ніякий інший письменник. Бо взагалі не знаю в літературі письменника, великого поета, який би так постійно думав про проблеми душі і ігнорував проблеми ті, якими живе довколишнє суспільство. Гоголь навертає людину до того світу, від якого вона намагається якось втекти і зануритися у трясовину своїх буденних світських інтересів. Він звертається до суспільства, яке його не чуло. Але Гоголь звертається дуже проникливо, може, навіть більше до нас, аніж до своїх сучасників. Бо наше суспільство вже пережило насичення матеріалістичною філософією і антихристиянством.

Тоді, за півроку до початку Революції Гідності, звісно, не втримався, аби не запитати:

Євгене Олександровичу, коли скінчиться українська ніч?

– От бачите, я й думав про це, що назва може звучати подвійно, побоювався алегорій про безпросвітну українську ніч. Але тут немає алегорії! Гоголь освідчується в любові українській ночі, місяцю, якого він не хоче назвати російською «луною». У нього – місяць! Власне, поетична українська ніч – це ключ до його серця.

То читачі відкриють для себе іншого Гоголя?

– Той, хто не відкрив, і не відкриє. Він і книги цієї до рук не візьме. А хто цікавиться, то напевне. Я маю дуже багато відгуків, телефонних дзвінків від незнайомих людей, які цікавляться і відкривають іншого Гоголя. Отже, така можливість є. Але як збудити людину?

Яким Ви бачите Гоголя?

– Людиною впертої української вдачі, яка майже за девізом Франка: «Хоч би ушам глухим, до німої гори, – Говори!». Він знав, що його не слухають, що люди живуть іншим, і не дуже сподівався, що трапиться диво. Але він вважав за свій обов’язок говорити. Бо крапля камінь точить. Якщо у кожному поколінні буде хтось говорити про сенс життя, адже це питання стоїть перед нами так само, то він буде виконувати свою головну місію на землі.

– Тож, саме через свою вперту українську вдачу Гоголь, всупереч тодішній «моді» русифікувати прізвище, і не став Гоголєвим?

– Він – чоловік міцної породи. Звісно, він був артист, але він був собою. Це геній! Генії не грають вар’ятів. Гоголь розумів, що має своє покликання, ця земля його породила і вислала у світ з цим покликанням. Він не може мінятися!

Ті ж слова можна сказати і про самого Євгена Сверстюка…
Земля пером, вічна пам’ять, Євгене Олександровичу…

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company