У 15 років – основний воротар ХК «Сокіл», у 18 – гравець-любитель… Антон ПАРХОМЕЦЬ розповідає про нездійснену мрію та про український хокей за лаштунками…

Дитячий склад ХК «Сокіл». Антон – перший ліворуч у нижньому ряду

– Антоне, то як Тебе заполонив спорт?

– Спершу займався фігурним катанням. Батьки віддали мене до секції, коли мені було 5 років. Кататися на ковзанах мене навчили, а гальмувати – ні. І одного разу, не розрахувавши власні сили, я боляче штовхнув дівчинку. Дівчина здійняла ґвалт. Мій тренер мене насварив, і я сказав мамі, що більше на тренування не піду. Тоді батько відвів мене до свого товариша Юрія Дмитровича Крилова, заслуженого тренера України з хокею. Той дав мені ковзани, форму, ключку і випустив на лід. Я спробував, мені сподобалося. Відтоді моє життя пов’язане з хокеєм.

– Де починалась Твоя кар’єра?

– В хокейному клубі «Сокіл». Свій дебютний матч пам’ятаю дуже добре. Це був 2007 рік, я навчався у першому класі. Наша команда грала проти білоруського ХК «Гомель». Тоді ми програли з рахунком 22:1.

– Ти завжди грав у воротах?

– Ні. Спершу був польовим гравцем, але щось «тягло» в «рамку». Якось підійшов до тренера і попросив спробувати себе у воротах. Тренер дав згоду, я спробував. І вийшло достатньо непогано як для дитячого рівня. Відтоді й граю на позиції воротаря.

– Чув, що в Україні фінансуванням дитячого та юнацького спорту ніхто не займається. Діти, які хочуть тренуватися і грати, мають платити за приміщення, своїм коштом купують екіпірування, за свої ж і їздять на змагання. Це так?

– Суща правда. Ситуація з хокеєм в Україні нічим не відрізняється від інших видів спорту. Єдиним позитивний момент: хокей – це командний вид спорту. Саме тому всі фінансові витрати ділимо порівну між усіма членами команди. В індивідуальних видах дитячого спорту ситуація ще гірша: там батьки повинні платити за свою дитину величезні гроші.

– Чому ти, молодий, амбіційний хокеїст, раптом завершив ігрову кар’єру?

– Три роки тому в нашій команді змінився тренер. Новий  давав спершу всім гравцям однаковий ігровий час, але згодом, керуючись власними суб’єктивними симпатіями, зробив мене запасним воротарем. Я зовсім не отримував ігрової практики. Одного разу під час матчу з ХК «Львів» тренер таки випустив мене на перший період, у якому я пропустив дві шайби. На другий період у «рамку» став інший воротар – і за 1 хвилину пропустив 3 голи. Після цієї гри я не витримав: сказав тренеру все, що  про нього думаю. Відтоді він геть перестав мене помічати, навіть не вітався. І я вирішив покинути команду.

– Намагався знайти альтернативний варіант?

– Так, я спробував свої сили у ХК «Крижинка», але тут організація була ще гіршою. Керівництво не ставило перед тренером жодних амбітних цілей, через це тренувальний процес був украй примітивним.

Влітку 2018 року я ще раз спробував себе – в ХК «Крижані вовки». Клуб мав на меті сформувати конкурентну команду з верхньої половини турнірної таблиці. Проте через невмілу організацію закінчили сезон на останньому місці.

– Що далі? Плануєш пов’язати своє подальше життя з хокеєм?

– Поки що здобуваю освіту у Національному університеті фізичного виховання і спорту України за спеціальністю «Тренер з хокею». Моє кредо: якщо не випало бути професіоналом на льоду – стану ним на тренерському містку! Нині граю лише на любительському рівні, в регіональній хокейній лізі. Це для мене хобі та спосіб підтримати фізичну форму.

– Сергій Бабинець, український хокеїст, який грає у Словаччині за ХК «Прешов», в одному інтерв’ю зауважив: «Як не крути, у нашій країні хокею немає. Ми, українці, – не хокеїсти … Грати в справжній хокей – це точно не про нас». Тобі такі «одкровення» не образливі?

– Хокей зародився у країнах Скандинавії: Швеції, Норвегії. Кажуть, його придумали пастухи, граючи восковим м’ячем. Згодом зі Скандинавії він поширився до Англії, а з Англії – до Канади, де й отримав найбільший успіх. Кожна з цих країн намагалася докласти максимум задля його розвитку. Наша ж спортивна країна незвичайна: у нас з усього намагаються отримати фінансову вигоду. Практика свідчить: як тільки будь-який український хокейний клуб здобуває певну популярність, серед його керівництва обов’язково знаходяться люди, які знайдуть, що і як украсти. Це дуже гальмує розвиток українського хокею, і ця ситуація зміниться тільки за умови зміни нашого менталітету.

– Декілька років тому керівництво УХЛ вирішило радикально омолодити лігу. З сезону 2017/18 в лізі дозволено виступати лише гравцям, які є молодшими за 1993 рік народження. Окрім того, командам заборонено мати у своєму складі більше 5-ти гравців 1993-1996 років народження. Таким чином, керівництво Ліги порушило трудове законодавство і залишило без роботи багатьох хокеїстів. Як Тобі таке?

– Гадаю, підстави для цього рішення були. Віковий щабель 25-26 років для хокеїста – особлива точка відліку: ти або виходиш на пік своєї форми, або починаєш деградувати. Разом з тим хокей – це силовий вид спорту, навіть в УХЛ є декілька команд, які грають достатньо жорсткий хокей. І виникає ситуація, коли спортсмен-початківець у 17-18 років виходить проти 30-річних дядьків. Така боротьба зазвичай закінчується великою кількістю травм.

– А є в українському хокеї корупція?

– Безумовно. Масштаби, звісно, різні, залежно від розміру клубу і його ринку. Дуже велика кількість договірних матчів і не лише на професійному, а й на юнацькому рівні.

Ще один момент: коли я грав за «Сокіл», мої батьки і батьки моїх партнерів мали платити по 1000 гривень щомісяця – як «заробітну платню» нашому тренеру. Що це – якщо не корупція?! Адже він отримує офіційну зарплату у клубі.

– Що б Ти сказав молодим спортсменам, котрі мріють стати професіоналами?

– По-перше, це важка праця. Не дарма кажуть, успіх – це 99% роботи і 1% таланту. По-друге, вам доведеться виїжджати закордон, в європейські країни, де хокей серед інших видів спорту в пріоритеті. Навіть у близьких сусідів –  в Латвії, Литві, Румунії, Угорщині, Чехії, Словаччині… Переконаєтеся в разючих контрастах, і не на нашу користь: там зовсім інший підхід до організації команди, тренувального процесу, популяризації хокею серед населення, та й гонорари значно вищі.