Хома Рябокінь: від сільського вчителя до члена Американського ракетного товариства

«Університет стояв пусткою. Але про віднову навчання не могло бути й мови. Ані німці не дозволили, ані обставини. Новопризначений (Ким? Міською управою?) виконавець обов’язків ректора університету Хома Семенович Рябокінь, математик, куляста лиса голова, кулястий тулуб, коли б спустити штани, мабуть і ноги були кулясті, міг тільки дбати за те, щоб не розкрадали університетського майна, та ще видавав заміщенцям посвідки про їхні університетські звання й посади. Коли німці починали хапати людей і вивозити на праці до Німеччини, припускалося, що ці довідки могли забезпечити від вивезення: щоб вони справді мали таку магічну силу – сумніваюсь». Цей опис Харківського університету під німецькою окупацією 1941-1943 років належать перу відомого вченого-мовознавця Юрія Шевельова. Але хто такий, отой «всюди кулястий» математик Хома Рябокінь?

Він побачив світ 19 жовтня 1897 року в селі Лисича (нині Чутівського району Полтавщини). Батьки – неписьменні, незаможні селяни, мали шестеро дітей. Хома – найстарший. Початкову освіту одержав у рідному селі. Під час Першої світової війни юнака мобілізували до російської армії. Служив він у м. Азові, у 235 запасному піхотному полку. Тут зазнайомився із земляком Дмитром Соловеєм. Їхня дружба тривала все життя. Д. Соловей згадує: «То був тоді селянський хлопець, допризовник, повний молодечої енергії і потягу до знань. Ще й тепер пригадую, як у рідкі хвилини відпочинку від муштри, коли стомлені солдати лягали на відпочинок, він прибігав до мене з шкільним підручником з арифметики і прохав допомогти у розв’язанні задач». У полку служили переважно українці, причому багато з них – полтавці. Д. Соловей разом зі своїми прихильниками організує тут «Українську громаду», яка проводила соціально-політичну і культурно-національну роботу серед малосвідомої частини земляцтва. Засновують українську бібліотеку, влаштовують лекції і читання, організовують українські мітинги та демонстративні походи вулицями Азова. Активну участь у цих заходах бере і Хома Рябокінь.

Зиму 1917-1918 року він пережив, як і багато хто з його побратимів-вояків: тифозний барак, демобілізація, повернення додому… У монографії «Доктор Хома Рябокінь» історик О. Юренко наводить спомини самого Хоми Семеновича: «У листопаді 1918 року, у селі, де я переховувався від гетьманської варти, чути було артилерійську канонаду з боку Полтави. Хтось воював з гетьманом і німцями. Мені ховатись далі не випадало, і я вирішив іти на Полтаву, на звуки канонади, щоб узяти й собі участь у тій війні». Отак Хома вступає у 2-гий запорізький полк Окремого Запорізького корпусу Армії УНР. Але воювати випало недовго. На початку 1919 року повторна напасть тифу поклала край його війні, підкосила його здоров’я, фатально ослабивши серце… «Однак зі свідомого українського напряму він ніколи більше не сходив. І коли національна революція зазнала поразки, вирішив виявити свій патріотизм на іншому поприщі – «піти в науку», як він казав», – пише О. Юренко.

Закінчує в Полтаві українську школу для дорослих, яку заснували нечисленні тоді в місті українські інтелігенти. Вступає до Полтавського інституту народної освіти (ІНО). «Непересічна талановитість і потяг до знань дали напівбосому, напівголому й напівголодному можливість у короткий час подолати всі труднощі науки», – наголошує Дмитро Соловей. Ще студентом Хома Рябокінь викладає математику в школах Полтави. А вже з дипломом випускника інституту вчить фізиці й математики учнів школи № 32 та студентів Харківського силікатного технікуму. Проте викладацька праця його не дуже приваблювала, Хома прагнув до науки – математики, теоретичної фізики. У Харкові його мрії збуваються: Рябокінь стає постійним учасником семінарів відомого математика професора Дмитра Сінцова, а там вступає до аспірантури Інституту математики і механіки (згодом УФТІ). «До цього престижного інституту потрапляло небагато щасливців, – коментує учень Рябоконя професор Павло Шулежко. – Коли ж додати, що Хома Семенович був безпартійний, то стане цілком ясно: потрапив він до інституту лише завдяки своїм здібностям та наполегливій праці». Аспірантом Хома Рябокінь з 1930 року читає курси аналітичної й диференціальної геометрії, диференціального й інтегрального числення, векторний аналіз і теоретичну механіку в Харківському ІНО (пізніше університеті), а також у Гідрометеорологічному та Автодорожньому інститутах. Професор Павло Шулежко згадує: «Студентом фізмату університету слухав лекції Хоми Семеновича з аналітичної й диференціальної геометрії. Викладав лектор українською мовою, хоч більшість професорів читали лекції російською мовою. Х. С. Рябокінь був чудовим лектором, найскладніші місця умів пояснити зрозуміло, тож не дивно, що студенти любили його й шанували». Оксана Соловей також відвідувала лекції Рябоконя: «Хома Семенович впродовж п’яти років мого навчання викладав курс вищої математики, при тому – доброю українською мовою. Він кохався у своєму предметі. Навіть нескінченні ряди коефіцієнтів, що їх він виписував на дошці, в його устах звучали як музика… Поза очі студенти так і називали його – «А – один – один». Наукові праці доцента Хоми Рябоконя друкуються в «Учених записках Харківського університету» та «Записках Науково-дослідного інституту математики і механіки».

У 20-ті роки більшовицький уряд запровадив в Україні так звану українізацію, яка зустрічала спротив серед чиновників апарату державних установ, зокрема і в освітніх закладах. Українських викладачів не вистачало. Чиновники навмисно перекручували слова, надаючи їм вульгарно-карикатурного забарвлення: замість фотографії – «мордописка», замість автомобіля – «самопер», замість вислову «на караул» – «залізяку на пузяку» тощо. Дмитро Соловей в романі «Розгром Полтави» наводить історію, почуту від Хоми Рябоконя, який розробляв українську математичну термінологію: «Професор Харківського фізико-математичного інституту О.Сиракомський був неприхованим україножером. Під тиском студентів та адміністрації інституту був вимушений викладати українською мовою. Поясняючи дію регулятора Уатта в паровій машині, він назвав кулачки (або важки у вигляді кульок) – глитаями, посилаючись на те, що кулак у словнику – глитай. На запитання здивованих студентів – що таке глитай? Відповів: «Дивіться у словник: кулак – глитай», тобто, «хочете мати виклад теорії механіки українською мовою – то ось вам!». У 30-ті роки, коли українізацію насильно згорнули, Хома Семенович продовжував читати лекції українською. Це й стало одним із приводів звинуватити його в націоналізмі, а згодом – і кинути до буцегарні.

Голодомор 1932-1933 років не оминув родину Рябоконів. Хоч сам Хома Семенович як науковий працівник одержував щоденно 800 грамів хліба, і ця пайка давала можливість вижити, але батько і родичі в селі голодували. Хома Рябокінь як міг допомагав їм, та все ж не зміг зарадити… У квітні 1933 року він одержав листа своєї племінниці, 10-річної Зіни, яке було написане за 2 тижні до її смерті: «Візьміть мене, дядю, до себе в Харків, бо я вмру від голоду. Візьміть, я ще маленька і хочу жити, а тут я вмру, бо всі вмирають». «Ці слова маленької Зіни завжди пекли йому серце, допоки і сам ходив по землі», – зазначає О. Юренко. 30 січня 1938 року помер батько. А вже на другий день після того, як Хома повернувся з його похорону до Харкова, за ним прийшли.

Майже три роки у харківських в’язницях. На щастя, уникнув розстрілу чи заслання. Допомогло, що на допитах не зламався, не обмовив себе. А ще те, що тоді відбулися зміни в керівництві кривавого НКВС: на зміну недавнього сталінського улюбленця, а нині «ворога народу» Єжова прийшов Берія, який до певної міри збавив оберти маховика масових репресій. 11 жовтня 1940 року Хому Семеновича випустили на волю і поновили на посаді доцента Харківського університету. «Після звільнення Х.Рябоконя «восстановили» в правах, допустили до захисту кандидатської дисертації (розрахунки до неї Хома Семенович подумки закінчив ще у в’язниці), – згадує Оксана Соловей. – 12 лютого 1941 року велику фізичну аудиторію вщерть заповнили старшокурсники, колишні слухачі його лекцій. Аплодували завзято. Було ясно – частина аплодисментів не має нічого спільного з захистом. Просто трапилася нагода не криючись привітати воскреслу людину».

Під час Другої світової війни, з наближенням фронту до Харкова, університет евакуювався на Схід, але Хома Рябокінь з сім’єю залишився. Щоб прогодувати родину, вченому, як і більшості людей під окупацією, доводилося ходити по селах і вимінювати речі на харчі. Незабаром улаштувався службовцем відділу забезпечення дитячих будинків міської управи, а згодом йому запропонували виконувати обов’язки ректора Харківського університету. Як відомо, під час окупації німці забороняли роботу вищих навчальних закладів, тому ця посада була чисто господарською. До речі, Юрій Шевельов, який так скептично ставився до бланків, які видавав Х. Рябокінь, все-таки у своїх «Спогадах» згадує, як при від’їзді з Харкова «дістав порожній бланк з підписом ректора Хоми Рябоконя, в який можна було вписати що завгодно». Під гітлерівським окупантом свідома українська інтелігенція не дала себе знищити як національну і громадську спільноту: у Харкові активно діяли прибулі з Заходу члени похідної групи ОУН Б.Коник, о. Я.Кравчук, П.Сагайдачний. В місті залишилися Д.Соловей, Ю.Шевельов, Л.Лиман… Саме завдяки їм було організовано Товариство «Просвіта», Українське Наукове Товариство, відкрилися початкові школи, читальні, дитячі садки, випускалася газета «Нова Україна». Активним членом «Просвіти» та УНТ став Хома Рябокінь. Їхні шляхи з Дмитром Солов’єм, тоді директором школи імені Лесі Українки та одним із засновників українських громадських організацій, знову зійшлися.

На початку серпня 1943 року Хома Рябокінь зі своєю сім’єю біженським ешелоном назавжди покинув Харків. Його дружина згадувала: «Наша родина мусила залишити рідну землю, бо совєтська влада обіцяла тільки тюрму, заслання або цілковите знищення тим, хто працював під німецькою окупацією». Почалося довге й тяжке поневіряння по чужих дорогах, пошуки притулку. Юрій Шевельов, який також пройшов цей нелегкий шлях, писав:

Ми розгубили все: рукописи й знайомих,
Зубні щітки й покликання в житті.
Проте, чи був це огріх, омил, промах?
Ми чесно йшли по збоченій путі.

Спочатку Рябоконі опинилися у Вінниці, потім – у Польщі, у спеціальному етапному таборі, а 1944 року – в Берліні. Зустрівши кінець війни у Нижній Саксонії, в Ганновері, Хома Рябокінь потрапив до організованого англійською окупаційною адміністрацією табору для переміщених осіб (DP) ім. Миколи Лисенка. Тут він пробув 5 років, і знову зустрівся з Дмитром Солов’єм, який, крім участі у самоврядуванні табору, організував одне з перших повоєнних українських видавництв «Шляхи на Україну».

Тоді на теренах окупованої союзниками Німеччини опинилося сотні тисяч українців. Для організації українського еміграційного життя було створено Український комітет, а пізніше, на його базі, – Центральне представництво української еміграції (ЦПУЕ). Водночас у британській окупаційній зоні наприкінці 1945 року засновують Український Допомоговий Комітет (УДК). Ініціювали його Хома Рябокінь, Василь Плющ, Павло Мисяк та інші. Ці організації допомагали переміщенцям уникати репатріації на «совєтську родіну», організовували для тамтешньої молоді технічні школи, гімназії, культурні осередки. Крім того, УДК створив науковий осередок у Ганновері, який видавав «Літературно-науковий збірник». Як згадує Г. Вишневий, восени 1945 року в таборі ім. М. Лисенка, де зібралося понад 4 тисячі українських «неповоротців», відкрилася гімназія. Її зініціював, очолив і в якій працював викладачем математики та фізики професор Харківського університету Хома Рябокінь.

У лютому 1950 року Рябоконі переїжджають до США, у місто Сейнт-Пол (штат Міннесота). Оселилися в одному будиночку з давніми друзями – родиною Д.Солов’я. На новій отчині Хома Семенович, як і всі прибульці, спершу працював фізично (мив посуд). Але завдячуючи знанням та науковим працям, згодом дістав посаду старшого наукового співробітника-математика у відділі аеронавтики Міннесотського університету. За десять років на цій посаді Хома Рябокінь написав 21 наукову розвідку. Найвідоміші: «Про істотні унікурсальні криві», «Трактат про фігури Ліссажу та поліноми Чебишова». Пізніше професор ремствував: «Яка шкода, що я так пізно дістав такі чудові умови для наукової праці!» Окрім наукової роботи, Хома Рябоконь брав активну участь в українському громадському житті, був членом ЦК Українського національно-державного союзу – партії, орієнтованої на Державний центр УНР в екзині. Був одним із фундаторів Товариства сприяння Української національної ради у Міннесоті. І завжди намагався не поривати духовного зв’язку з батьківщиною: не раз подумки повертався до рідного села на Полтавщині, згадував своє дитинство та юність.

Доктор математичних наук, член Американського ракетного товариства Хома Семенович Рябокінь відійшов у вічність 3 січня 1963 року. В десяту річницю його смерті Павло Шулежко писав: «Він дуже любив науку і мав до неї великі здібності. Без наполегливої праці, без великої обдарованості, якою його нагородив Господь від народження, неможливо хлопцеві з глухого села досягти тих висот у науці, яких він досяг».

Loading...

Коментар до Хома Рябокінь: від сільського вчителя до члена Американського ракетного товариства

  1. Такі таланти і не мали змоги віддати своЇ здобутки на користь рідноЇ УкраЇни. Як це прикро.

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company