Хроніка важкого тижня. Віктор Кріпченко.

У Небесній Когорті лицарів-чорнобильців сумне поповнення… Пішов у засвіти Віктор Кріпченко – український кінооператор, кінорежисер, лауреат Державної премії СРСР, Національної премії України імені Тараса Шевченка, Державної премії імені Олександра Довженка, володар «Ніки», заслужений діяч мистецтв України. Фільм «Чорнобиль. Хроніка важких тижнів», одним з кінооператорів якого був Віктор Іванович, внесений ЮНЕСКО до Культурної Спадщини Світу.

Епізод перший

Кілька років тому, готували традиційний для Будинку кіно грудневий вечір пам’яті до Дня ліквідатора.

– Глянь, тут матеріали підібрав, – зауважив голова ради ветеранів Національної спілки кінематографістів кінорежисер Георгій Давиденко.

І на екрані з’явився уривок телепрограми «Надзвичайна ситуація» п’ятнадцятирічної давнини, сюжет про вечір пам’яті кінорежисера Володимира Шевченка.

Віктор Кріпченко разом з побратимами-чорнобильцями згадували свого друга-товариша, хроніку важких чорнобильських тижнів… На екрані – темпераментний емоційний журналіст-чорнобилець Геннадій Душейко, розважливий оповідач – письменник Ігор Малишевський, організатор кіновиробництва Віктор Деркач, у 1986 р. – директор Української студії хронікально-документальних фільмів. Віктора Денисовича не стало 2011-го, у 2015-му відійшли за вічну межу Ігор Малишевський та Геннадій Душейко. Нині до них приєднався і Віктор Кріпченко…

Епізод другий

Напередодні тридцять перших Чорнобильських роковин, у квітневі дні 2017-го, до Грінченкових студентів-журналістів завітав Віктор Іванович. Молодь всотувала кожне слово, сказане Метром кінодокументалістики. Людиною, наділеною від Бога не лише зірким всевидячим операторським оком, а і даром оповідача…

*   *   *

А нині вранці шоком – звістка від Сергія Тримбача: «Щойно, телефоном, як постріл: помер кінооператор Віктор Кріпченко. Просто на вулиці, на ходу. Ще вчора бачив його в Будинку кіно, розмовляли, ніщо не віщувало трагедії…»

У липні Вікторові виповнився 71 рік. Ми, кілька друзів, вітали його у Феофанії, він лежав у лікарні. Втім, не лежав – приймав гостей у цілком здоровим на вигляд. Сказав тоді: «Це чи не вперше такий хороший у мене день народження». Здавалось, хворобу подолав, хоч говорити ще не міг (писав свої меседжі у книжечці). І от…»

Ми теж того літа провідували Віктора у Феофанії. На відвідини йшли як годиться, з гостинцями. Натомість Віктор, зустрічаючи нас спекотного липневого полудня, турботливо вручив кожному по пачці морозива! Усміхався, не вистоював на одному місці, емоційно жестикулював, жартував…  Хто знав, що це була наша остання зустріч…

Прощавай, Майстре, щира Людино з Великим Серцем… Спочивай з Миром…

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company